Міжнародний день театру (27 березня)
Події та новини кафедри
Шекспір сказав:
«Світ – театр і ми всі в ньому актори».
А Сковорода ще доповнив:
«І кожен грає ту роль, на яку його поставили»
Всесвітній день театру (англ. World Theatre Day) - міжнародне професійне свято всіх працівників театру, що відзначається по всій планеті щорічно 27 березня. Це свято традиційно проходить під девізом: «Театр як засіб взаєморозуміння і зміцнення миру між народами». «Всесвітній день театру» встановлено в 1961 році за ініціативою делегатів IX конгресу Міжнародного інституту театру (МІТ) (фр. Institut international du théâtre) при ЮНЕСКО (заснований в Празі, Чехословаччина, в 1948 році).
Перші театри з’явились в Греції, згодом у Китаї, Індії, а в X столітті з’являються паростки Європейського театру. Слово “театр” походить від грецького «theatron», і означає місце для видовищ, а також місце, призначене для показу драматичних творів мистецтва перед публікою. У давній Греції театр став формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і комедії, а також інших театральних форм. Походження грецького театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники процесій зображали свиту Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали (слово «трагедія» в перекладі з грецької - «гімн козлів»). На історичне походження театру вказує обов'язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох.
Найбільш уславленими драматургами були трагіки Есхіл, Софокл і Еврипід. Есхіл написав 90 п'єс, 13 разів він перемагав в драматичних змаганнях. Його історична п'єса «» прославляє перемогу греків у війні із загарбниками. Більшість древньогрецьких п'єс використовують міфологічні сюжети, які автори вільно інтерпретували, виражаючи власні погляди. У Софокла з'являється психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в «Антігоні» головна героїня жертвує собою, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата.
Майстром комедії заслужено вважався Арістофан («Хмари», «Оси», «Жаби»). Драматичні твори древніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.
В Україні театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. В епоху Київської Русі елементи театру були у церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.
У 17-18 столітті широкого розмаху набували вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи народилися також у 18 столітті, процес відкриття стаціонарних театральних споруд просувався повільніше. Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.
Як би не було важко, театр завжди намагався надихнути людей і вселити в них жагу до життя. Театральна творчість має здатність давати надію там, де вже політики безсилі. Неоціненну роль в утвердженні української нації відігравали і продовжують відігрівати театри України. Починаючи від Садовського, Заньковецької, корифеї українського театру до Стригуна, Жолдака та багатьох інших, які, продовжуючи світові традиції, утверджують національні традиції українського театру.
Це свято підкреслює значимість творчої праці майстрів сценічного мистецтва. Адже український театр органічно поєднав кращі традиції та набутки світової та національної культури. Він був і залишається могутнім засобом утвердження загальнолюдських цінностей, джерелом високої духовності і натхнення.
Українська театральна традиція напрочуд потужна і багата, згадати хоча б славетні імена таких корифеїв вітчизняної культури як брати Тобілевичі, Марія Заньковецька, Лесь Курбас, Гнат Юра, Наталя Ужвій та безліч інших. Творчі надбання цих митців знаходять своє втілення, продовжують розвиватися у сучасній театральній школі, багатій талановитими особистостями.
Наш національний театр – це справжнє багатство, це неповторне обличчя української духовності. Водночас театральне мистецтво є своєрідним дзеркалом, у якому відображуються характерні особливості життя суспільства, його прагнення, духовний та інтелектуальний потенціал, негативні й позитивні тенденції його розвитку.
Сучасний європейський та український театри інтегруються не лише за національними ознаками. Домінантою західних та українських постановок є змішання найрізноманітніших стилів і подолання кордонів стилістики, простору та гри. Європейська сцена, як і українська, активно використовує елементи кіно, відео, art performance, сучасну музику та літературу. Сьогодні вона тяжіє до невербальних засобів виразності, що значно спрощує інтегрування продукту в інші культури.
Отже, в умовах стрімких культурно-соціальних перетворень та глобальних геополітичних змін вітчизняний театр тримається в авангарді мистецького інтеграційного процесу, залишаючись одним з його найважливіших чинників.
Національний центр виконавських мистецтв, Пекін
Оперний театр Сан-Карло, Неаполь, є одним з найстаріших
Цікаво. Компанія Google запустила онлайн-тур, в рамках якого користувач зможе опинитися на підмостках кращих театрів світу, включаючи Карнегі-хол, Берлінську філармонію, Паризьку оперу, Міський театр Сан-Паулу, "Королівську шекспірівську компанію", крім того, в рамках проекту можна відвідати також Інститут Марини Абрамович. Проект отримав назву "Performing Arts".
На сайті проекту користувач зможе опинитися за лаштунками найвідоміших театрів світу і подивитися за грою музикантів і акторів, перебуваючи безпосередньо на сцені. 360-градусний огляд дозволяє в повній мірі відчути присутність на виставі. Крім того, сайт включає в себе більше сотні інтерактивних матеріалів про вистави і закулісне життя.
Лілія Сидоренко
Використані джерела:
- Мережковский Д. С. Педро Кальдерон / Д. С. Мережковский // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2005. – № 8. – С. 21-28.
- Станішевський Ю. Жанрове розмаїття режисерських шукань / Ю. Станішевський // Український театр. – 2008. – № 2. – С. 15 – 20
- Цікаві факти про античний театр. – Режим доступу: http://cikavi-faktu.pp.ua/927-ckav-fakti-pro-antichniy-teatr.html