Всесвітній день поезії – 21 березня

Всесвітній день поезії – 21 березня – був призначений рішенням генеральної конференції ЮНЕСКО в 1999 році. В Україні це свято поезії почали відзначати з 2004 року.

Що ж таке поезія? Скільки людей упродовж віків намагалися відповісти на це запитання, створити лаконічне визначення поезії. З’являлися нові форми, рими, розміри, метафори, порівняння… Хтось неодмінно мав почути римовані рядки, а комусь більше до вподоби був верлібр чи білий вірш. Змінювалися теми та сюжети, проблеми та ідеї, переосмислювалися цінності. Щось відходило у небуття, а щось лишалося важливим для усіх часів і народів. Одні поети були популярними та знаними якийсь час, імена інших відомі чи не в кожній країні.

То що ж таке поезія? Узагальнити, пояснити, описати як народжується-твориться-плекається поетичний образ – справа марна. Адже кожен митець в поезії створює свій художній світ, має власне бачення реальності, дихає своїми емоціями, думками, світоглядними орієнтаціями, шукає сховок для мрій, бажань, страхів і таємниць. Це немов внутрішнє звільнення, як сповідь перед світом і своєю душею. А ще ж отой поетичний настрій, що, як писала Леся Українка у листі до Осипа Маковея, залежить від того «яка погода в душі». Хтось з поетів потребує сонця, світла і щастя для творчості, а комусь конче необхідно, щоб була «на серці негода».

А скільки запитань і відповідей у поетичних рядках, скільки смислів, відтінків, символів і загадок.

«Ти знаєш, що ти – людина.
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні»

Прості, здавалося б, слова Василя Симоненка, а замислитися над ними, зрозуміти… декому й життя не стане.

А уявіть собі вечір, що «пахне м'ятою, аж холодно джмелю». Скільки звуків, ароматів, кольорів, рухів, відчуттів та почуттів у цих словах Ліни Костенко.

Слова любові і ненависті, відчаю і радості, початку і кінця, земного і небесного мають іноді вміститися у кілька речень, аби розповісти пером Віслави Шимборської про все «Коротке життя наших предків»:

Небагато доживало до тридцяти.
Старість була привілеєм каміння й дерев.
Дитинство дорівнювало щенячому віку вовків.
Слід було поспішати, впоратися з життям,
поки сонце зійде,
поки випаде перший сніг.

А іноді всю філософію життя можна побачити у хокку японського поета Мацуо Басьо:

Мандрівник — і все:
це тепер моє ім'я.
Йде осінній дощ.

Кожен обирає своє, що заглянуло у душу, притулилося до серця і лишило там якийсь невидимий промінчик, серпанок, відгомін. Одні вірші смакуєш день, а інші – все життя. Мабуть, і не варто шукати визначення чи пояснення поезії, адже, як сказала Ліна Костенко, «це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

Олена НОВАК