Стилістика як складник системи освіти майбутнього перекладача
Події та новини кафедри
«Переклад – це також творчість, якщо це справжній переклад»
(Максим Рильський)
«Необхідно, щоб автора оригіналу та перекладача об’єднувала внутрішня спорідненість, щоб перекладач не був ремісником, який перекладає все, що йому запропонують, а щоб неодмінно був момент творчого вибору»
(Максим Рильський)
Для перекладу важливим є не лише досягнення змістовою відповідності, але й мовні засоби, якими досягається ця відповідність. На формування мовної та мовленнєвої компетенції майбутнього перекладача спрямований кредитний модуль «Стилістика сучасної української мови», предметом вивчення якого – стилістична система української мови, функції виражальних мовних одиниць у процесі мовлення залежно від мети, призначення, умов і сфери спілкування.
Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти під час вивчення дисципліни ознайомлюються зі стилістичними ознаками мовних одиниць усіх рівнів; закономірностями функціонування української мови у різних сферах суспільного життя; навчаються використовувати стилістичні засоби для ефективного усного та писемного мовлення; оцінювати стилістичні ефекти в тексті та виявляти стилістичні засоби, за допомогою яких вони досягаються; аналізувати стилістичні та стильові особливості мовних засобів; виконувати стилістичний аналіз тексту різностильової приналежності; диференціювати стилістичні помилки та виправляти їх.
Практичні заняття кредитного модуля (36 год) охоплюють окремі розділи у структурі стилістики: явища фоностилістики, лексична та граматична стилістика, стилістичний синтаксис.
Ось деякі з питань, обговорюваних на практичних заняттях.
Переклади, звісно, не є копіями, відбитками першоджерел, проте це мають бути якісні матеріали щодо змісту, стилістичних особливостей відповідники, завдання яких пробуджувати у читача подібні/однакові емоції щодо зображуваного та героїв, як і оригінальний текст. Це можливо за умови ретельного осмислення, опрацювання картини світу носіїв мови. Як слушно зауважував В. Коптілов, «це явище естетичне: все має впливати на розум і почуття читача так само, як і оригінал. Ті образи й ідеї, які автор оригіналу втілив у творі своєю мовою, перекладач повинен перенести на грунт рідної культури за допомогою засобів іншої мови, шукаючи в ній найтонші відтінки значень» [4]. При передачі стилістичного значення перекладач слідує тому ж принципу – відтворити в перекладі аналогічний ефект, тобто викликати у читача таку ж саму реакцію, хоча дуже часто для цього потрібно задіяти абсолютно інші мовні засоби. Таким чином перекладач повинен прагнути не зберегти стилістичний прийом, а обов’язково відтворити його функцію в поданому контексті. Не варто також забувати про багатофункціональність стилістичних прийомів [3]. Звертаємо увагу студентів на проблему досягнення «емоційної» точності на деяких прикладах перекладів поезій Тараса Шевченка російською мовою, зосередивши увагу на досягнення ізосемічності у відтворення ознакових частин мови, таких як прислівник. Так, у текстах Тараса Шевченка активно функціонують предикативні прислівники, що художньо відтворюють різноманітні почуття. Ці слова не тільки створюють певний емоційно-експресивний ефект, а й часом стають у центр художньо-зображального контексту, перетворюючись на ключові слова:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині
Однаковісінько мені.
Ось російський переклад В. Звягінцевої:
Мне право, все равно, я буду
На Украине жить иль нет.
Забудут или не забудут
Меня в далекой стороне –
До этого нет дела мне.
З точки зору словникового перекладу прислівник однаково на початку строфи відтворений правильно – все равно, але шевченкове однаковісінько у кінці поезії перетворилося на пейоризоване нет дела, змінивши ступінь експресивності та стилістичне забарвлення лексеми. Колись Тредіаковський дуже тонко зауважив, що перекладач від творця хіба що ім’ям відрізняється. Авторська думка, авторське хвилювання повинні і в перекладі тією мірою, як і в оригіналі, впливати на читачів. Такої рівноваги досягти непросто.
Різноступеневість експресії спостерігається у виборі прислівника у поезії „Ну щоб, здавалося, слова...”:
А так на палубі стояв А так на палубе стоял
І сторч на море поглядав, И мрачно на море взирал,
Мов на Іуду... Как на Иуду.
(переклад М. Сидоренко)
Прислівник сторч характеризується інгерентною експресивністю і означає неприязно, вороже, саме так можна дивитися на Іуду-зрадника. Слову притаманний високий рівень експресивності, у той час як російський прислівник мрачно - практично стилістично нейтральне слово.
Звернімо увагу ще на один приклад - переклад уривку з поеми „Сова”:
І простоволоса
Селом ходить – то співає,
То страшно голосить.
В українській мові дієслово голосити означає: голосно плакати, тужити, кричати. Прислівник-епітет страшно, що називає психічний стан людини, її настрій, посилює, інтенсифікує цю дію.
Переклад пропонується такий:
Бродит, песни распевает
Дико, безголосо.
(переклад П. Карабана).
Прислівник безголосо означає співати поганим, слабким голосом або ж тихо. Страшно голосити і співати слабким голосом чи поганим (непрофесійним) скоріше не можна назвати перекладними ізосемами навіть за умови збереження контрасту. Важливо при перекладі розпізнати експресію, тому перекладачеві потрібно вдаватися до використання стилістичних прийомів для надання більшої виразності. А це, в свою чергу, ставить в досить складне становище багатьох професійних перекладачів, щоб вміло передати метафори, метонімії, порівняння. Іноді саме вони заважають адекватно донести зміст висловлювання, але в той же час допомагають зіставити і встановити риси подібності чи відмінності [1].
Однією з важливих проблем, яку ми порушуємо під час вивчення дисципліни, є виявлення та самоусунення стилістичних помилок, до яких дослідники відносять: а) порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту; б) недоречне використання емоційно забарвлених слів і виразів, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів; в) штучна образність, неправильне вживання слів з переносним значенням або фразеологізмів; г) невміння користуватися граматичними синонімами (варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів); в) невиправдане вживання мовних штампів, кліше; г) зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити); д) порушення милозвучності мовлення (насамперед для усних висловлювань); е) невмотивоване нагромадження одних і тих самих частин мови або їхніх форм; є) вживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій, що роблять текст стилістично невиразним.
Прикладом стилістичної невправності є також багатослів’я, як-от плеоназми, що часто свідчать про низьку якість тексту та необізнаність автора: увесь Всесвіт, виключна прерогатива, відступати назад, візуальне зображення, досвідчений експерт, кардіограма серця, колега по роботі, моргнувши очима, перспектива на майбутнє та ін. Багатослів’я, зазначає мовознавець П.Селігей, суперечить закону мовленнєвої економії й протистоїть стислості як важливій і обов’язковій комунікативній якості. Вияви багатослів’я, що трапляються, можна систематизувати так:
- Кількаслів’я — уживання кількох слів замість одного.
- Навколослів’я — уживання описових зворотів або визначень замість прямих назв.
- Зайвослів’я — уживання непотрібних чи необов’язкових слів, зокрема: а) універсальних термінів; б) штампів.
- Словоповтори (тавтології) — невиправдані повтори в одному реченні: а) того самого слова; б) спільнокореневого слова; в) того самого змісту іншим словом (плеоназм; синонімічний повтор); г) того самого змісту іншими словами.
Прикладами сталих словосполук, якими надуживають автори, зокрема у наукових текстах, і які зазвичай можна рівноцінно замінити однослівними відповідниками є: значна кількість → чимало, багато; незначна кількість → обмаль; у більшості випадків → здебільшого, переважно; у противному випадку → інакше; у даному випадку → тут; на даний момент → натепер; у нічний період часу → уночі; до останнього часу → донедавна; протягом тривалого часу → довго; по теперішній час → дотепер; у найближчому майбутньому → незабаром; кількісний склад → кількість; складова частина → складник; диференційна ознака → особливість[5].
Не менш важливо для перекладачів розумітися на такому явищі, як міжмовна омонімія. Міжмовні омоніми здобули в професійній мові назви «фальшиві друзі перекладача», оманливі міжмовні подібності, міжмовні омоніми, міжмовні пароніми, міжмовні синоніми, міжмовні полісеми, помилкові або неповні лексичні паралелі, фальшиві еквіваленти, псевдоінтернаціоналізми. На шляху до подолання подібних негараздів є виховання у майбутніх перекладачів стійкої уваги до семантики слова, її національного забарвлення, трансформації в сучасній мовній практиці. Тонкий стиліст і перекладач М. Т. Рильський вважав явище російсько-української міжмовної омонімії одним з найскладніших у теорії і практиці перекладу: «Давненько вже відзначено хибність думки, — справедливо зауважив поет, — ніби перекладати з близьких мов легше, ніж з мов далеких. Переклад на українську мову, скажімо, з російської чи білоруської являє специфічні труднощі, які не завжди легко подолати, він таїть у собі багато небезпек. Одна з цих небезпек — існування в споріднених мовах слів, які однаково чи майже однаково звучать, а означають зовсім різні речі... З таких прикладів можна скласти цілий словник» [2]. Семантика деяких багатозначних російських та українських міжмовних відповідників збігається лише частково. Так, у перекладі російською мовою «Заповіту» Тараса Шевченка читаємо:
Как умру, похороните
На Украине милой.
Просреди широкой степи
Виройте могилу…
(переклад О. Твардовського).
В українській мові одним із значень слова могила є високий насип, цього значення не має співзвучна російська лексема, хоча і в оригіналі є прийменникова підказка – «поховайте мене на могилі». Проблема «фальшивих друзів перекладача», безсумнівно, зумовлена самостійністю і неповторністю кожної розвиненої мови.
Отже, формування стилістичної компетентності у майбутніх перекладачів є професійною необхідністю, тож модуль «Стилістика сучасної української мови» - важлива ланка в системі мовознавчої підготовки здобувачів освіти.
Література:
- Боднар О. / О.Б. Боднар // Наукові Записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна. – 2012. – Вип. 30. – С. 6-7.
- Заславська Н.В. Обережно: міжмовні омоніми. – http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine28-20.pdf
- Кравчук І.В. Спеціальні прийоми перекладу стилістично-забарвлених одиниць з англійської мови на українську. – http://www.rusnauka.com/6_NITSHB_2011/Philologia/6_80415.doc.htm
- Коптілов В.В. Першотвір і переклад. – К.: Дніпро, 1972. – 215 с.
- Селігей П. Українська мова.
доцент кафедри Нечипоренко А.Ф.