«Мріяли про визволення не тільки свого українського народу…»

До 175 річчя від часу утворення Кирило-Мефодіївського товариства

Кирило-Мефодіївському товариству судилося стати першою політичною організацією української інтелігенції. Його діяльність бере свій початок із грудня 1845 – січня 1846 років у Києві і триває до кінця березня 1847 року. У товаристві зібралися переважно найвизначніші представники українського національного руху ХІХ століття, люди високої духовної чистоти і морального обов’язку. Засновниками організації виступили історик права Микола Гулак, викладач Київського університету Микола Костомаров та його студент Василь Білозерський. Згодом до них приєдналися вчителі Пантелеймон Куліш, Дмитро Пильчиков, студенти Олександр Навроцький, Опанас Маркович, Георгій Андрузький, Іван Посяда, Олександр Тулуб, службовець Микола Савич, а з квітня 1846 року – Тарас Шевченко. Учасники товариства, різні за своїм темпераментом і психічним складом, згуртувалися у боротьбі з самодержавством, за національну ідею, свободу, об’єднання слов’янських земель. За спостереженням Дмитра Чижевського, цей період життя «був для більшості кирило-мефодієвців вихідним пунктом усієї їх дальшої діяльності. Бо ж це був момент надзвичайного натхнення, піднесення». В інтенсивному вияві поетичної суб’єктивності Пантелеймон Куліш, описуючи тогочасну атмосферу, що панувала серед учасників товариства, зазначав, що тоді в Києві в них «серце ожило», «очі загорілися», і над чолом «засвітився полум’яний язик». Доктрина товариства була сформульована в таких програмових документах: «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», більшість положень якого належать Миколі Костомарову, та у «Записці» – пояснень до статуту братства, написаних Василем Білозерським. У документах проголошено ідеї українського національного відродження, загальнослов’янської єдності, автономізму та народовладдя. Побудова нового суспільства вбачалася на основі справедливості, свободи й братерства. Витоки цих ідей, на думку Миколи Костомарова, закорінені в історичному минулому України. Події колишнього життя народу, його трагічні сторінки, вписані в загальну історію людства, стали для Миколи Костомарова часом епосу – давноминулим не за хронологічною відстанню, а за естетичним сприйняттям, сакральністю біблійної оповідності. Виписані ним суспільно-історичні характеристики переплетені з духовно-емоційними прагненнями справедливості, гуманності, гармонійності. Трагічну долю України, причини її поневолення автор «Книги буття…» вбачає в наївній простоті та політичній недалекоглядності правителів: «попалась в неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно було, що ідол і мучитель». Шлях до визволення учасниками товариства бачився у єдиноспрямованих зусиллях братніх народів, зокрема духовному і політичному єднанні слов’ян. Ідея консолідації слов’янських народів є наскрізною в усіх програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства і слугує підґрунтям подальших задумів. Зокрема, практичного втілення вони набули у відозвах «Брати українці» та «Братья великороссияне и поляки». Проголошені настанови кирило-мефодіївці реалізовували у різний спосіб. Надзвичайно потужним ідеологічним чинником була невіддільна від політичних гасел художня творчість учасників товариства – Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Георгія Андрузького. Проте найбільший вплив на формування ідей організації, які слугували її прапором, справила поезія Тараса Шевченка. Саме автору «сем’ї вольній, новій» після розгрому товариства, як відомо, дісталося найсуворіше покарання. Ні діяльність радикальної політичної організації, ні її ідеологічна платформа, ні ідеї створення самостійної національної держави не викликали у самодержавства такого потужного резонансу, гніву і обурення, як політична сатира Кобзаря. Незважаючи на короткий термін існування Кирило-Мефодіївського товариства, велич і плідність політичного спадку його діячів сьогодні важко переоцінити. А зачитана тоді Тарасом Шевченком на одному з вечорів поема «Кавказ», що містила знамените послання «Борітеся – поборете! // Вам бог помагає!» і глибоко вразила своїм потужним пафосом Миколу Костомарова, знайшла свій відгук і в сьогоденні – в символічному образі нескореного Прометея сучасності Сергія Нігояна.

Сергій Кривенко