Вербальний виклад (наратив) у психоаналітичній теорії як спосіб комунікації

Виголошення наукового тексту характеризують як одну з функцій пізнавальної діяльності людини, спрямовану на вилучення наукової інформації із друкованих джерел. Фонетико-інтонаційний аспект в усній формі наукового мовлення не має забезпечити активність вияву мовнокомунікативної, стилістичної компетенції, комунікативної установки мовця, актуалізувати наявність вираженого ставлення до самого себе (тобто самооцінки), ставлення до слухачів і предмета виступу, здатність викликати довіру. У науковому просторі зростає увага до особистості доповідача. Для нього важливі строгі етичні норми, толерантність, діалогова взаємодія. Науковий діалог між співучасниками допомагає формувати самостійність, відповідальність, відкритість, спонукає до розвитку мовленнєвих умінь представити власну думку в гармонії форми і змісту, зіставити її з думкою іншого автора, володіти реплікою і паузою, вербальними і невербальними засобами.

У науковій доповіді огляд основної проблеми заходу, тому здебільшого її виголошують фахівці, що дає змогу підвищити рівень конференції, семінару, симпозіуму тощо. Успіх наукової доповіді залежить від певних лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів: стрункої логіко-композиційної побудови мовлення, доказовості, аргументованості, уміння взаємодіяти з аудиторією, використовувати різні прийоми активізації уваги, високої мовної культури доповідача, мовних засобів виразності (метафори, тропи, риторичні фігури, фразеологізми) і позамовних (пози, манери, жести, міміка), техніки мовлення.

Риторичне питання максимально реалізує семантико-комунікативну спрямованість повідомлення, розвиток основної думки, доказовість, аргументацію, дає змогу встановити контакт з аудиторією.

Вчені виокремили спеціальні прийоми привернення й утримання уваги слухачів:

• прийом співучасності (використання дієслів 1-ї особи множини – зазначимо, проаналізуємо тощо)
• прийом навіювання (апелювання до спільності професійних, соціальних інтересів);
• прийом текстового очікування (подається спочатку факт, а відтак його пояснення);
• прийом психологічної паузи між блоками наукової інформації (її тривалість – 5-7 секунд);
• прийом парадоксальної ситуації (розгляд однієї події у різних аспектах);
• прийом постановки проблемного питання (формулювання на початку виступу проблемного питання і пошук відповіді на нього впродовж виступу спільними зусиллями зі слухачами);
• прийом використання фактичного матеріалу, засобів наочності, прикладів (залучення до виступу статистичних даних, таблиць, графіків з метою поглиблення уяви слухачів і глядачів про предмет наукового діалогу).

Важливу роль на етапі акції відіграє різноманітність тональних рисунків,чистота і ясність тембру, гнучкість, рухомість, адаптивність, емоційна насиченість фрази і сугестивність (здатність голосу навіювати емоції і впливати на поведінку адресата). Чітка вимова слів указує на внутрішню дисципліну, нечітка, – свідчить про невпевненість оратора; занадто голосне і квапливе мовлення створює враження нав'язування позиції, дуже тихе й уповільнене – заважає сприйняттю смислу тексту.

Отже, підготовка, тренування, впевненість, зміна інтонації, темпу мовлення, тембру голосу, паузи – це невід'ємні елементи вдалих доповідей і виступів, успіх яких залежить від актуальності досліджуваної проблеми, захопленості нею і вміння оратора її подати.

ст. викл. Н. Мислович