КВІТКОВА МЕЛОДІЯ (До 120-річчя Катерини Білокур)

Видатний психолог Ерік Еріксон, теоретик стадій психосоціального розвитку, писав, що до 30-ти років основним завданням людини є віднайти свою ідентичність – тобто сформуватися як цілісна особистість, щоб у наступні роки спрямувати психічну енергію на продуктивну творчість та діяльність. Катерина Білокур – саме такий приклад. На кожний ювілей майстрині з’являється маса статей, матеріалів, де знов і знов подається її біографія – історія «самородка», людини, висловлюючись сучасними категоріями, яка «сама себе зробила» (self-made man).

Не бачимо сенсу повторювати відомі факти про те, як батьки та рідні забороняли талановитій дівчині займатися улюбленим малюванням, як вона самотужки робила фарби та пензлики, потайки викроювала миті, щоб малювати квіти; як її двічі не прийняли до професійних навчальних закладів (спочатку – у Миргороді, а тоді – у Києві), бо не мала документів про закінчення школи; як по тому намагалася втопитися, як боролася за життя, виписуючи власну долю – не покидаючи живопису. Після листа видатній співачці Оксані Петрусенко дівчину нарешті помітили фахівці, оцінили, влаштували персональну виставку картин, а після цього почала поширюватися слава про самородну майстриню. І вже зовсім, як у казці про Попелюшку, її картини словами «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї увесь світ!» – оцінив всесвітньовідомий Пікассо: і навіть, за чутками, замовив викрадення одної з них («Цар-колос») із Паризького вернісажу. Усі ці та інші подробиці життя художниці, як і те, що не вийшла заміж, усе життя віддано незрадливо слугуючи мистецтву, – вже стало частиною міфологізації образу Катерини Білокур. Проте відчути внутрішній світ митця можна лише «пропустивши крізь себе» його твори, вдумливо читаючи (якщо це література) або довго неквапливо споглядаючи – у випадку із живописом.

Катерина Білокур писала картини неспішно, детально промальовуючи кожну пелюстку квітки, кожну травинку, уважно добираючи відтінки, застосовуючи найтонші пензлики, аби досягти ефекту, максимально наближеного до оригіналу. На думку самої митчині, їй погано вдавалися портрети, середньо – пейзажі, натомість рослини були її найулюбленішими «моделями». І, хоча академічна наука відносить твори художниці до «примітивізму», ознаками якого, серед інших є пласке зображення, відсутність світлотіньової гри, напівтонів і т.ін. – погодитися із такою класифікацією можна лише частково, адже квіти на полотнах Білокур виглядають майже фотографічно.

Пропонуємо Вам самостійно відчути цю композиційно довершену мелодію природи, створену із барв, свіжості, щирого захоплення, уважного споглядання, самотужки відточеної майстерності та безмежної любові до світу, до справи, до життя.

Берізка (1934), втрачена

Польові квіти (1941), НМУНДМ
(зображення з сайту https://sites.google.com)

Квіти над тином (1935), НМУНДМ
(зображення з сайту https://sites.google.com/)

Кавун, морква, квіти (1951), НМУНДМ
(зображення з сайту https://kanalukraina.tv)

Богданівські яблука (1959), Яготинська картинна галерея
(зображення з сайту http://be-inart.com)

Матеріал підготувала канд. філол. наук, доцент
КУМЛК ФЛ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Завадська Вікторія