Слова із давнини

Чи замислювалися ви над тим, що деякі слова можуть повідати цілі історії про життя наших пращурів?

Погодьтеся, що таки нерідко ми послуговуємося словом «періщити». Приміром, коли дощ ллє як з відра або почався раптово, кажемо «періщить, уперіщив». Вживають це слово й у значенні «вдарити когось або щось». А прийшло воно з прадавніх часів, коли наші пращури-язичники вірили у Перуна – бога дощу, блискавки і грому. До речі, до наших днів зберігся прокльон негативного змісту «Най тебе Перун вдарить (уперіщить)», тобто «Хай грім чи блискавка вдарить». Можливо, й походження назви полковницької булави «пернач» пов’язане з іменем цього бога.

З тих же часів, а то й ще раніше, збереглося слово «бовван», щоправда, вживаємо ми сьогодні це слово переважно в іншому, переносному, значенні, називаючи так людину, яка у потрібний момент зупиняється замість того, щоб діяти. А в язичників так називали примітивні статуї богів, тобто «бовван» – це кумир, божество. Хоча дехто з науковців стверджує, що у праслов’ян це було звичайне чоловіче ім’я.

Цікаво, що в російській мові «болван» означає і грубо обтесаний обрубок дерева, і людину-неука. А от фігурка, що нагадує сидячого божка, називається «болванчик». Як бачимо, зовсім різні поняття – кумир (бог) і дурень – об’єднало одне слово.

Значення слова «міркувати» знають усі. Та мало кому відомо, що колись воно означало «важити, зважувати» і походило від слова «міра». У Київській Русі була спеціальна медова міра (приблизно 100 кг). А з ХVI ст. в Україні вже була не міра, а конкретна метрологічна одиниця – «мірка». Як мірний еталон її використовували лише у млині (до речі, й досі її можна побачити у деяких селах). Мірки були на різну вагу – від 16 до 25 кг борошна. Саме від такої «мірки» і походять спільнокореневі слова: мірошник, мірошниченко, мірчук, міркувати.

Олена Новак