Проблема періодизації історії української літературної мови

Проблема походження української мови та її періодизації тривалий час залишається предметом дослідницької уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Результатом їхніх пошуків стало створення великої кількості концепцій, гіпотез та схем періодизації історії української мови. Усі вони тією чи іншою мірою сприяли пізнанню феномена української мови як самобутнього лінгвістичного явища. Але досі перед наукою стоїть нерозв’язаною проблема створення загальноприйнятої періодизації історії української літературної мови. Ситуація у цій галузі знань завжди ускладнювалась надмірною політизацією, оскільки питання оригінальності української мови тісно пов’язане з проблемою самостійного існування її носія – українського народу. За цих умов українським ученим доводилось відстоювати саме право на існування української мови, спростовувати шовіністичні концепції окремих російських науковців. Зокрема, у ХІХ ст. відбулось кілька помітних дискусій між російськими та українськими вченими щодо проблеми виникнення української мови. Однією з найвідоміших стала дискусія російського історика Михайла Погодіна з видатним українським дослідником Михайлом Максимовичем. Її сутність зводилась до того, що М. Погодін доводив, що у давньому Києві і навколишніх землях до монгольської навали жили росіяни, а українці прийшли з Прикарпаття і заселили спустошену монголами Київщину. М. Максимович доказово спростував версію М. Погодіна, довів автохтонність українського населення і стверджував, що українська мова сформувалась у Х-ХІ ст.

Свого часу набула поширення гіпотеза походження української мови російського мовознавця Олексія Шахматова. Він вважав, що українська мова виникла після розпаду єдиної давньоруської мови у ХІV ст. Його концепція була успадкована і розвинена радянськими мовознавцями, для яких аксіоматичним стало твердження про походження російської,української та білоруської мови з єдиного джерела – давньоруської мови, а трьох братніх народів з єдиної держави – Київської Русі. У руслі цих засадничих ідей були створені періодизації історії української літературної мови І. Білодіда, М. Жовтобрюха, П. Плюща.

З другої половини ХІХ ст. українськими вченими-лінгвістами була проведена титанічна праця по дослідженню генези української мови. Спільним для них стало відстоювання ідеї самостійного розвитку української мови, а не як діалектного відгалуження від російської та початок її історії з праслов’янської доби (І. Огієнко, М. Грушевський, Ю. Шевельов, О. Горбач, Г. Півторак, В. Німчук, О. Царук та ін.).

Серед існуючих у наш час періодизацій історії української літературної мови найпомітнішими є схеми Олекси Горбача та Юрія Шевельова. Перший виділив такі етапи розвитку української мови:

1. Протоукраїнська доба (V-X ст.)
2. Староукраїнська доба (Х – середина ХІV ст.)
3. Середньоукраїнська доба(середина ХІV – середина ХVIII ст.)
4. Новоукраїнська доба(з середини ХVIIII до нашого часу).

За визнанням дослідників, на сьогодні залишається найкращою в українському мовознавстві періодизація всесвітньо відомого вченого-славіста Юрія Шевельова, запропоновану ним 1981 року. Історію української літературної мови він поділив на періоди:

1. Протоукраїнський період (VII-X ст.)
2. Давньоукраїнський період (ХІ-ХІV ст.)
3. Ранній середньоукраїнський період (ХV – середина ХVI ст.)
4. Середньоукраїнський період(середина ХVI-початок ХVIII ст.)
5. Пізній середньоукраїнський період (ХVIII ст.)
6. Сучасний період (з кінця ХVIII ст. і до нашого часу).

Безумовно, і ця періодизація не є ідеальною, деякі моменти у ній потребують уточнень і доповнень. Тим нагальнішою постає потреба вироблення науковцями сучасної універсальної періодизації історії української літературної мови.

доц. Сергій Денисюк