Логіка наукового мовлення

Наукове мовлення апріорі є логічним мовленням, оскільки передбачає вербалізацію раціонального мислення, яке вивчається логікою. Відтак теоретичні положення, терміносистема пропонованої теми лежить у площині двох сфер: і логіки, і лінгвістики. Знання логічних термінів (поняття, термін, судження, умовиводи), логічних операцій (з поняттями, судженнями, умовиводами), зіставлення їх з лінгвістичними (слово і поняття, слово і термін, речення і судження тощо) – має бути базовим і для наукового мислення і для наукового мовлення.

Логіка наукового мовлення передбачає обов’язкове дотримання основних законів логічного мислення: тотожності, несуперечливості, виключеного третього та достатньої підстави. Знання цих законів є обов’язковим для наукового тексту, вони забезпечують його достовірність, несуперечливість, точність інформації в тексті, надають переконливості аргументації й доказовості наведених тез, а також гарантують ясність, доречність та виразність висловлювань. Недотримання цих законів призводить до логічних помилок. Логічні помилки (анормативи) класифікують як власне логічні (помилки мислення – помилки суджень, умовиводів; помилки змісту) і як мовні (помилки мовлення, помилки вираження – помилки висловлювань). Порушення законів мислення вважають власне логічними помилками (підміна тези: задана думка, в її розгортанні має зберігати первинний зміст; одночасне ствердження і заперечення одного й того самого положення, контактно-виражальні та дистантно-виражальні суперечності, недостатня обґрунтованість тези, смислові стрибки: опущення потрібної ланки в ланцюзі логічних міркувань тощо). Логічними помилками є алогізми (судження, яке суперечить логіці), паралогізми (логічні незумисні помилки у висновках); софізми (зумисні порушення логічних правил, які за формою є правильними). До логічних помилок, відносять і порушення у визначенні понять, у поділі понять тощо.

Мовні помилки, що мають логічну основу, або так звані «вторинні логічні помилки» – це помилки в мовленні, помилки тексту, його конститутивних характеристик ( інформативності, цілісності, зв’язності тощо), помилки у висловлюванні: лексичні, які виникають або через незнання значення слова, або через неправильне слововживання, та синтаксичні.

Логічні зв’язки перевіряються в текстах наукового мовлення за допомогою певних методик. Найпоширеніша з них – це перевірка логічної структурованості тексту за певними смисловими одиницями: текст ділиться за смисловими фрагментами (судженнями, надфразовими єдностями), між якими з’ясовуються логічні зв’язки, перевіряється так звана локальна зв’язність, а також установлюється глобальна смислова зв’язність (екстраполяція одиниць тексту на єдину концептуальну цілісність тексту, на їхзв’язок із позатекстовою реальністю). Правильність логічних відношень перевіряють у тексті за допомогою логічних прийомів: згортання суджень (інколи навіть до максимально простих), реконструкція пропущених смислових фрагментів, зіставлення логічно пов’язаних понять, суджень, фрагментів тексту, засновку і висновку.

Характер логічних зв’язків проявляється і конкретизується через мовні засоби: сполучники, сполучні слова, розділові знаки, що стоять між смисловими ланцюгами тексту.

Зважаючи на те, що логіка наука – стародавня, її батько – Арістотель, , не зайвим буде освоїти і словник латинських термінів на позначення логічних помилок: non liquet (не зрозуміло), qui pro quo (одне замість іншого), сontradictio in adjecto (суперечність у визначенні між дефінієндумом і дефінієнсом), contradictio in subjecto (суперечність в самому предметі), рost hoc, ergo propter hoc – (після цього – відтак, з причини цього), іdem per idem – (те ж саме через те ж саме), рetitio principii – (передбачення підстав, «аргумент до народу»), ignotum per ignotius – (невідоме через більш невідоме), сonsequentia non valet – (висновок не випливає з міркування).

У широкому сенсі текст постає логічним, коли не відбувається підміни тези, судження про один і той самий предмет упродовж усього тексту не видозмінює його сутніснихознак; однорідні члени судження(перебувають у відношенні тотожності між собою) сумісні з узагальненим поняттям, конкретизовані деталі, факти відповідають загальному умовиводу, а тези – аргументації.

проф. Герасимчук В.А.