М.Т. Рильський – поет і перекладач

Максим Тадейович Рильський (1895–1964) опублікував свою першу збірку поезій із мрійливою назвою «На білих островах» у 1910 році, коли йому виповнилося лише 15 років. У цій збірці проглядаються образні та емоційні сфери уявного світу молодого лірика: пишна краса природи, любов, недосяжні ідеали.

У подальших поетичних збірках «На узліссі», «Під осінніми зорями», «Синя далечінь», «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін» простежується його тяжіння до неокласичного напряму, тому в творчих колах М. Рильського часто називають представником цієї групи. Неокласики добре знали період античності й були компетентні у питаннях теорії літератури і творчості загалом. До їхнього кола належали такі письменники, як М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, Освальд Бургард, які прагнули підняти престиж художнього слова, використовуючи його потенціал, висвітлювати філософські, історичні, морально-етичні проблеми.

Українська традиційна поетика досягла свого найбільшого розвитку, поєднуючи простоту та глибину. У віршах М. Рильського особливо глибоко розкрито почуття любові до своєї Батьківщини в Україні. Повне розуміння сутності існування у творчості поета знаходить мирне гармонійне вираження, хоча політичний клімат тоталітарних держав обмежував творчу свободу і значною мірою спотворював тему та ідейний світ його поезії.

Доречно нагадати, що М. Рильського у 1931 році було заарештовано за звинуваченням у причетності до контрреволюційної організації. Його звільнено лише через півроку «за відсутністю достатніх даних для обвинувачення й суду» . Після цього арешту він написав віршовану «Декларацію обов’язків поета і громадянина» (1931). Наголос автора на слові «мусиш» в ній не випадковий: як політичний та громадянський поет він у ці роки (частково і пізніше) «служить» більше, ніж творить, змушуючи себе писати твори, теми яких диктувала офіційна політика та ідеологія. Після виходу друком поезій, що були об’єднані під назвою «Збір винограду» (1940), М. Рильський фактично стає офіційним поетом комуністичної системи. А ще єдиним багатомовним перекладачем поезій на теренах України, адже інших майстрів у сталінський період було знищено.

У роки Другої світової війни поетичне слово М. Рильського оживає і починає звучати інакше. Це простежується насамперед у збірках «Слово про рідну матір» (1942), «Мандрівка в молодість» (1942–1944) та «Неопалима купина» (1944). У період «хрущовської відлиги», що розпочалась з середині 50-х років, творчість поета «відродилася». У цей час побачили світ збірки «Троянди й виноград» (1957), «Далекі небосхили», «Голосіївська осінь» (1959) та ін.

«Троянди й виноград» – знакова добірка віршів, що поклала початок новому періоду розвитку української літератури. З допомогою символічних метафор троянди та винограду поетично розкривається радість людини, описується значущість і масштабність людського щастя. Ці нариси – відповідь поета на нові явища соціальної ідентичності, на ідеї гуманізації, на духовне «потепління» людини та суспільства після періоду репресій, на повернення почуттів людяності, краси, доброти.

Перекладацька робота завжди посідала важливе місце у літературній творчості поета. Окрім цього, митець присвятив велику кількість критичних статей питанням теорії і практики перекладу, а також редагуванню перекладених творів. Доробок Рильського-перекладача – неймовірний і не підлягає розгляду в межах цієї роботи. Проте варто, на нашу думку, стисло розглянути один із його напрямів.

Цілком закономірно з українських перекладачів сербської народної поезії ХХ століття М. Рильського можна вважати центральною фігурою. Сербською народною поезією митець цікавився ще з 40-х років. Перший візит до Югославії у вересні-жовтні 1945 року було організовано у зв’язку з підготовкою конгресу у Белграді. Як член радянської делегації письменників М. Рильський у грудні 1946 року брав у ньому участь. Далі поет приїздить до Югославії вже у 1957 році, а потім, вчетверте, у 1962 році – разом з Андрієм Малишком та групою радянських письменників. Ці візити мали велике значення для плідного спілкування сербських та українських письменників з питань літературної праці та досягнень у цій сфері й стали значним поштовхом для встановлення прямих контактів між митцями.

М. Рильський постійно цікавився Югославією, особливо Сербією. Подорожуючи, письменник записав свої захоплені враженні від країни, визнав величезний творчий потенціал сербського писемного слова, прагнув ознайомити з ним українського читача. Враження про подорожі Югославією поет описує у циклі югославських замальовок (1945).

У цей період М. Рильський займався також перекладом героїчного сербського епосу, зокрема циклу фольклорних творів – Докосовські пісні, Косовські пісні, Пісні про Марка Королевича. Він аналізував збірку віршів Вука Караджича в 1947 році, а у 1962 році здійснив спробу поєднати свої «географічні враження» (після останнього перебування в Югославії) з персонажами перекладених сербських народних пісень. Зберігаючи концептуально-художню сутність оригіналу, М. Рильський майстерно вплітає її у тло, застосовуючи українські лексичні еквіваленти, враховуючи час створення епосу і зберігаючи позитивних і негативних персонажів, оспіваних у сербському фольклорі. При цьому поет прагнув максимально відтворити цілісність оригіналу, зберегти у епосі національну ідентичність, щоб читачі змогли сприйняти його якомога краще.

Книга «Сербська народна поезія», що вийшла друком 1955 року в Києві, є найкращим виданням радянської доби перекладів українською мовою сербських та хорватських народних пісень, зібраних В.С. Караджичем, та стала взірцем реалізації головної функції перекладу – у процесі пізнання іншомовних літератур створення нових форм і підходів.

Література:

1. Славянские литературные связи / отв. ред. М.Л. Алексеев. Л.: Наука, 1968. 288 с.
2. Сербские эпические песни / перевод с сербского М. Рыльского; вступительная статья Л.Булаховского. Киев, 1946. 127 с.
3. Бадалич Й. Русские писатели в Югославии. Из истории русско-югославских литературных: связей / перевод с хорватского. М.: Прогресс, 1966. 317 с.

ст. викладач Решетилов К.В.