Матеріали науково-практичного семінару «Комунікативні ознаки українського наукового мовлення»

Одним із законів наукового спілкування є мовленнєвий закон, а саме вираження думки у дієвій словесно-науковій формі, що становить систему комунікативних ознак.

В українському мовознавстві огляд комунікативних якостей мовлення в цілому належить науковиці Л.В. Струганець. Багато дослідників беруть цей перелік за основу, доповнюючи іншими якостями, а також уточнюючи деякі тлумачення [2]:

• Богатство — використання якнайширших мовних засобів (лексичних, граматичних, інтонаційних).
• Виразність — здатність мовлення привертати увагу, викликати цікавість, справляти глибоке враження й добре запам’ятовуватися.
• Дієвість (переконливість) — здатність мовлення змінювати погляди, настрої, поведінку адресата.
• Доречність — відповідність мовлення меті, умовам і ситуації спілкування.
• Достатність (повнота) — належна розгорнутість і логічна завершеність змісту.
• Дохідливість (простота) — зрозумілість мовлення аудиторії, на яку воно розраховане.
• Експресивність — вираженість небайдужого ставлення автора до змісту.
• Естетичність — цілісність, злагодженість і милозвучність мовлення.
• Зв’язність — змістова й формальна єдність мовлення.
• Змістовність — інформативна насиченість, відсутність порожніх фраз і невиправданих повторів.
• Логічність — виклад теми відповідно до правил і законів логіки.
• Об’єктивність — неупереджений виклад змісту.
• Образность — уживання мовних одиниць у незвичній функції, художнє переосмислення їх.
• Послідовність — порядок розгортання теми згідно з авторським задумом.
• Правильність — відповідність мовним нормам.
• Пропорційність — відповідність обсягу мовлення значущості його змісту.
• Ритмічність — розмірене чергування певних елементів у мовленні.
• Різноманітність — використання якнайширших синонімічних можливостей мови.
• Стислість — вираження змісту малою кількістю мовних засобів.
• Структурованість — подільність змісту мовлення на головні й залежні частини.
• Точність — уживання мовних одиниць у звичних значеннях, недвозначність мовлення; строга відповідність між змістом і мовними засобами.
• Цілеспрямованість — підпорядкованість мовлення єдиній меті.
• Чистота — відсутність у мовленні позалітературних елементів.
• Ясність — здатність мовлення зрозуміло передавати адресатові те, що мав на увазі автор. Із цих якостей одні досліджено краще, бо вони відомі ще від часів античності (логічність, правильність, стислість, точність).

На думку професора П.О. Селігея, головними для наукового мовлення серед вказаних вище комунікативних ознак є і логічність, стислість, точність, ясність; потрібними: об’єктивність, зв’язність, виразність, дієвість, дохідливість, достатність, змістовність, послідовність, пропорційність, структурованість, цілеспрямованість, доречність, правильність, чистота; допустимими: експресивність, багатство, естетичність, образність, ритмічність, різноманітність.

Ознаками наукового тексту виступають чітка, логічна структура, об’єктивність викладу, термінологічність, зв’язність, проблемність, гіпотетичність, цілісність, членованість, інформаційна, логічна, емоційно-оцінна, спонукальна насиченість, завершеність, комунікативність, діалогічність тощо. Ці нормативні риси наукового стилю можна співвіднести з мовленнєвими вміннями дослідника, важливими для побудови наукового тексту [3].

Розглянемо для прикладу таку ознаку, як точність. Смислової точності та однозначності у науковому тексті досягають шляхом використання термінів. Водночас не бажано перенасичувати наукове мовлення значною кількістю термінів, до того ж іншомовного походження, адже більшість з них має відповідники українською мовою: спорадичний — поодинокий; варіабельний — змінний, мінливий, вербалізувати — висловлювати. Недоцільно в науковому тексті без потреби й необхідного обґрунтування подавати термінологію різних галузей. Не бажано також захоплюватися значною кількістю термінів та власною термінотворчістю.

До типових помилок належить не завжди чітке розрізнення термінів-паронімів, які стосуються як загальнонаукової проблематики, так і вузькоспеціальної. Наприклад, слово зумовлювати означає бути причиною чогось, призводити до чогось, викликати щось; будучи умовою існування, розвитку, формування чогось, визначати його характер, якість, специфіку тощо; слово обумовлювати — ставити в залежність від певних умов, обставин; визначати умови, термін чогось.

Серед мовознавчих термінів зафіксований цілий ряд лексичних одиниць, які потребують уваги щодо свого вибору. Так, уживаючи пароніми діалектний-діалектологічний-діалектичний, слід пам’ятати, що діалектний — прикметник від іменника діалект, а відтак: діалектні особливості, діалектний наголос. Діалектологічний пов'язаний з діалектологією: діалектологічні дослідження, діалектологічна нарада, діалектологічний атлас; діалектичний від терміна діалектика: діалектичний метод, діалектичний підхід.

Терміни-пароніми словотвірний — словотворчий: перший уживається на означення ресурсів мови, які беруть активну участь у процесі творення слів: словотворчий корінь (афікс, суфікс, інфікс, конфікс, постфікс, процес) тощо. Другий використовується виключно на позначення того, що має інше (несловотворче) відношення до словотвору: словотвірний тип (клас, аналіз), словотвірне значення (дослідження), словотвірна модель (категорія, характеристика) тощо.

Морфемний — морфологічний: морфемний, наприклад розбір, передбачає ана­ліз слова за його будовою. Суть поняття морфологічного розбору полягає у визначенні, якою частиною мови є аналізоване слово, в яких граматичних формах воно вжите.

Омофони — омоформи: омофони — це слова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання. Наприклад: Гончар — гончар, Роман — роман, час мине [миене] — знайти мене [меине], пресувати [преисувати] папір — присувати [приесувати] стіл до вікна, заселяти [засеил'ати] будинок — засиляти [засиел'ати] нитку в голку, греби — гриби, кленок — клинок, сеньйор — синьйор, віла — вілла, Вікторія — вікторія, Роман —роман, Поліщук — поліщук. Омоформи — слова, що збігаються лише в одній або кількох формах. Здебільшого вони належать до різних частин мови. Наприклад: Думи мої, думи мої, Квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — Де ж мені вас діти! (Т. Шевченко).

         Точність зумовлена передусім знанням предмета мовлення. Декарт зазначав: «Правильно вживайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь». Шляхами розвитку точності є робота зі словниками, науковою літературою, системно-аналітичний підхід до власного й чужого мовлення, наукового зокрема [1].

доцент А.Ф. Нечипоренко

Література:

1. Культура наукової мови, її основні категорії та поняття. [Електронний ресурс]. — Режим доступу — http://library.gnpu.edu.ua/books/Scientific%20language/Chapter%201/Part%201.htm
2. Селігей П.О. До проблеми комунікативних якостей наукового мовлення.// Мова. 2016. № 25. С. 11-17. http://www.inmo.org.ua/assets/files/Selihey.%20Do%20problemy%20komunikatyvnykh%20yakostey%20(2016).pdf
3. Семиног О.М. Наукова мова як комунікативний феномен. [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Semenog.php