130 років Остапу Вишні

130 років тому, 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва неподалік села Грунь Зіньківського повіту Полтавщини народився Остап Вишня — борець за незалежність України 20 століття, начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць Української Народної Республіки, в’язень комуністичних сталінських концтаборів, письменник-сатирик, гуморист, перекладач. Остап Вишня започаткував новий гумористичний тип фейлетону — «усмішку». Справжнє ім’я — Павло Губенко.

Блискучий гумор Остапа Вишні знайомий мільйонам читачів, в історію української літератури він увійшов як письменник-гуморист, засновник нового художнього жанру «нарис-усмішка». Своєю творчістю Остап Вишня продемонстрував, що гумор — це не лише веселощі, а й потужна зброя проти тоталітарного режиму.

Рідні та близькі називали його Павлом, адже за паспортом він був Павлом Губенком. Літературний псевдонім — Остап Вишня — взяв у 1921 році. І не даремно. Одного разу це врятувало йому життя. Десять років він провів у сибірських таборах і був засуджений до смертної кари, але вирок винесли Остапу Вишні, якого за документами у таборі не виявили!

Та навіть після всіх пережитих сталінських репресій Остап Вишня не озлобився на життя й людей. Він був вдячний долі за те, що кожного разу, коли стояв на межі між життям і смертю, залишався живим. А таке траплялося тричі. Ті звинувачення, що йому висували, були просто абсурдні. Остап Вишня і сам не міг повірити в них, коли 1933-го йому інкримінували підготовку замаху на тодішнього партійного вождя Павла Постишева. Згодом, коли Постишева самого заарештували і розстріляли, Вишня, який уже давно сидів, пожартував, мовляв, а я ж іще кілька років тому хотів вчинити саме так…

Найперше привертає увагу художній типаж в усмішках — багатий, своєрідний і різноманітний, як різноманітні й уособлені ним вади, недоліки. Можна сказати, і персонажі, зображені в творах, і проблеми, осмислені автором, — це сама дійсність, це саме життя села в неповторній вишнівській художньо-гумористичній інтерпретації. В усмішках і фейлетонах «Село — книга», «Як гусениця у дядька Кіндрата штани з'їла...», «Газета — дуже велике діло», «Сільська юстиція», «Гіпно-баба» персонажі розкриваються в несподіваних життєвих ситуаціях. Тут проявляється неповторне обдаровання митця влучно підмітити негативне, своєрідно «вжитися» в створюваний образ героя чи антигероя, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, зрештою всіх тих реалій, що природно ввійшли в його гумористику (сюжети, комічні колізії, риси облич і вдачі героїв, дотепи, живі, з народного мовлення вихоплені слівця, фразеологізми, інтонації тощо).

Для викриття негативних явищ письменник користується ефективною зброєю сатири. З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетона й малого фейлетона, як твору документального, а також гумористичного оповідання («Село згадує», «Дід Матвій», «Ярмарок»). І все ж слушно буде відзначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань — не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи.

Особливо характерні з цього погляду «Вишневі усмішки кримські» (1925). Остапа Вишню зацікавила тема Криму, минуле цього краю, чарівна природа гір і морського узбережжя. Читаючи усмішки «Крим», «Там, де цар пішки ходили...» , «Гурзуф», спостерігаємо, як факти й події минулого, географічні особливості, побут і звичаї людей здобувають тут доброзичливо-гумористичне осмислення.

Ліричні відгомони душі на неповторну красу кримських пейзажів, психологічна готовність до сприйняття місцевих легенд і жартівливо-усміхнений настрій оповідача — ось складові тієї гумористичної атмосфери, що позначає мальовничі пізнавальні усмішки «Кримська ніч (Лірика з екзотикою)», «Кримський місяць (І це лірика)», «Кримське сонце», усмішки подорожувань («Туристи», «Бережком!... Бережком!») тощо.

О. Вишня бачив порочне й потворне в житті, але ототожнював його з «хворобами» зростання, які, вірилося, можна з часом перебороти. Втім це була одна з численних ілюзій, що їх у 20-ті роки сповідувало чимало сумлінних, чесних митців. Гуморист зі щирою вірою в успіх справи створює цикл українознавчих усмішок «Українізуємось» (у 1926-1929 рр. збірка витримала шість видань), у яких провідним є мотив відродження національної гідності народу. В усмішках ставляться проблеми розвитку національної мови, культури, вільного й повного впровадження мови в державне користування. Не випадково майже п'ять десятиліть для цих творів було визначено «надійне» місце охорони — спецфонд: закладені в них ідеї були не сумісні з ідеологічними догмами щодо загального інтернаціоналізму, «зближення» й «злиття» націй.

Якщо нині зайти у книгарню будь-якого українського міста, книжки Остапа Вишні там обов’язково знайдуться. У школі «Вишневі усмішки» учні читають не з примусу, а з великим задоволенням. Він назавжди лишиться у пам’яті українців великим Сміхотворцем, що всупереч своїх страхів боровся за українську ідею.

За матеріалами: https://armyinform.com.ua/2019/11/sogodni-mynaye-130-rokiv-vid-dnya-narodzhennya-pysmennyka-ostapa-vyshni/ https://book-small-town.jimdo.com/%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4-2019/130-%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%B4%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BF%D0%B0-%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%96/