23 лютого 2019 року світова громадськість відзначає 140 річницю дня народження Казимира Малевича (1879-1935)

Дискурс про те, чи можна вважати Казимира Малевича геніальним художником, чи це лише великий ілюзіоніст, пройдисвіт від мистецтва, роботи якого насправді не становлять художньої цінності, розпочався ще за життя майстра й триває досі. Малевич був дитиною свого часу, його не можна сприймати просто як художника. Художник з його ідеологією супрематизму (від лат. Supremus – “панівний»), з його дивними і примітивними, з точки зору техніки, картинами, є, безперечно, видатним явищем, яке могло розвинутись у контексті авангардного мистецтва, на одній хвилі з футуризмом, модерним театром та новітніми літературними течіями початку ХХ століття. Безумовно, він був містифікатором, епатажною особою, сміливим, говорячи сучасними термінами, промоутером у мистецтві. Водночас мав якийсь надприродний дар передбачення, глобальне передчуття майбутнього, через що сьогодні Малевича називають інтуїтивістом.

Ще на початку ХХ століття він відчув, що надалі культура та мистецтво будуть прагнути зламати класичні канони, йтимуть шляхом відкидання попередніх набутків, шляхом експериментальним щодо форми, кольору, змісту і навіть функціоналу. Ця людина марила міжпланетними подорожами за 40 років до розвитку космонавтики, і мало хто знає, що космічне поняття і власне можливість такого явища як «супутник Землі» вигадано Малевичем. Він проектував будинки майбутнього, у яких чітко проглядається сучасний архітектурний хай-тек; намагався практично втілити у своїх роботах основи квантової фізики, квантової механіка та квантової теорії поля – тобто найновіших на той час і актуальних досі відкриттів. Митець вважав, що правильно сконструйований супрематичний об’єкт може бути позбавленим своїх матеріальних показників (тобто розібраний на найменші складові), і тоді він зможе переміщатися у просторі – ілюстрація ідей про телепортацію, над якою сьогодні активно працюють фізики та квантові кібернетики усього світу.

Казимир Малевич почував себе, перш за все, Творцем. Слово «Мистецтво» писав з великої літери. Він чудово розумів відмінність своїх картин від творів класичної художньої школи – і пишався цим, як пишався, скажімо, Михайль Семенко своїми неримованими футуристичними поезіями. Їм здавалося, що світ ХХ століття має перемінитися, усе має зникнути і народитися заново в іншій, простішій, але водночас і досконалішій формі. Його «Чорний квадрат» називали іконою нового часу (почасти через його невипадкове місце розташування у «червоному куті» на виставці «0,10 (нуль-десять)» 1913 року), і він символізував безпредметність мистецтва майбутнього – один з принципів сучасного мінімалістичного дизайну. У такий спосіб, Малевич є засновником усього постмодерного мистецтва в усіх його проявах.

Малевич не нав’язує образ – він наштовхує на індивідуальне сприйняття, провокує кожного глядача на свої власні почуття. Його експерименти з трьома основними кольорами (чорним, червоним та білим) дали можливість «зображувати без зображення» – тобто викликати певні асоціації без оречевлення. Не даремно фундаментальна теоретична праця Казимира Малевича мала назву «Світ як безпредметність, або Вічний спокій».

Вважаючи, що мистецтво має бути позбавлене ідеології та релігійності, Малевич водночас залишає враження якесь містично-побожне. У його картинах проглядається то Творець, то сегментований хрест, то з’являється алюзія на розп’яття. Він творить дійсно у безпредметності, у Космосі, у Вічності.

канд. філол. наук,
старший викладач
Завадська В.В.