Науковий жаргон: основні ознаки та причини появи

На сьогодні усе частіше лунають думки науковців про кризовий стан у науковому стилі та культурі наукового мовлення. З’явилося навіть поняття науковий жаргон, який від наукового стилю відрізняється низкою ознак: неясністю думки, заплутаністю викладу, ускладненим синтаксисом, небажанням чи невмінням висловити думку лаконічно, наявністю великої кількості тавтологій тощо. Однією з причин виникнення наукоподібного стилю, на думку мовознавців, є прагнення авторів за складним термінологічним апаратом та ускладненою синтаксичною будовою висловлювань сховати відсутність оригінальності чи новизни. Мовознавець Л. Ставицька зазначала, що науковий жаргон є проблемою не лише культури мови, а й моралі, адже свідчить про нещирість авторів, які в презентабельній (на їхню думку) словесній обгортці подають інформаційний продукт, зазделегідь не розрахований на розуміння. Прочитавши таку наукову працю, усвідомлюєш, що вона не варта ні часу, ні зусиль, що на неї потрачені.

Науковець з Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні Пилип Олександрович Селігей дослідив писемну професійну мову науковців соціогуманітарного напряму в аспекті її недосконалості. У монографії «Світло і тіні наукового стилю» Пилип Селігей акцентує брак мовної та загальної культури студій, який можна схарактеризувати одним влучним словом: науковоподібність. Не наводячи імен авторів видань з етичних міркувань, автор демонструє добірку справді класичних зразків, які блискуче ілюструють псевдонауковий стиль у сукупності ретельно відстежених його ознак, як-от: низька термінологічна культура, надуживання довжелезними реченнями, прагнення опредмечувати ознаки та дії, багатослів’я, тавтологія, брак інформативності й новизни (вода), відверті нісенітниці. Дошукуючись причин появи таких текстів, не розрахованих на повноцінне розуміння, автор вказує на нечіткість мислення, неохайну манеру викладати думки, навмисне затемнення смислу, феномен літературного модернізму [2].

Розглянемо основні наукові положення дисертаційного дослідження П.О. Селігея «Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості»:

1. Розумова культура великою мірою залежить від мовної культури. Розвинуті мовні навички – запорука правильного, продуктивного мислення. Ученому вони потрібні не тільки для оприлюднення, а й для народження ідей. Сучасна українська мова надає авторові всі можливості для того, щоб ефективно передавати свої думки, а читачеві – глибоко розуміти й засвоювати їх.

2. Стилістично недоброякісні наукові тексти – все ще не рідкість. Ті, що написані науковим жаргоном, незрозумілі навіть для фахівців. Таким текстам властиві термінологічні зловживання, надмір віддієслівних іменників і непотрібних запозичень, надто довгі, заплутані речення, багатослів’я та марнослів’я. Науковий жаргон суперечить комунікативній сутності мови, бо не повідомляє нові знання, а приховує їх. Це не просто недбальство якогось окремого автора, а цілісне явище, поширене в багатьох країнах і науках.

3. Причини наукового жаргону кореняться не так у мові, як в особистості автора та в інших позамовних чинниках. Це, зокрема, брак мовної майстерності, алогічне або патологічне мислення, свідома мовна маніпуляція, вплив стильової практики постмодернізму, «гіпертрофія логосфери», недостатня проясненість нових знань. Жаргон зводить нанівець співпрацю автора й читача, дискредитує науку, знецінює її здобутки, шкодить вихованню студентів та молодих учених. Протидіяти жаргону – професійний обов’язок наукової спільноти.

4. Антиподом жаргону є стилістично довершений науковий текст. Він не лише забезпечує повноцінне засвоєння інформації, а й підтримує увагу читача, справляє інтелектуальний вплив, змінює погляди та переконання. Щоб створити такий текст, автор має дотримуватися комунікативних якостей (насамперед – ясності, стислості, точності), пильнувати стильові норми (послугуватися мовними засобами осмислено), уникати стильових помилок, що заважають швидко й однозначно розуміти написане.

5. Найкращі наукові тексти заохочують читача до співдумання, «провокують» розумову активність, скеровуючи її в потрібному напрямі. Цього вдається досягти завдяки тому, що вони чітко окреслюють проблемну ситуацію, викликають орієнтувально-дослідницький рефлекс, антиципацію, інтелектуальні емоції. Потужними каталізаторами сприйняття виступають також досконала композиція, яскрава авторська індивідуальність і помірна експресивність. Такі тексти завжди знаходять шлях до серця й розуму читача, викликаючи навіть духовні перевороти. Починають читати їх з власними поглядами, а закінчують – з поглядами автора [3].

Подібні проблеми хвилювали й мовознавців поч. ХХ ст., замислювався над ними зокрема й І. Огієнко: “ … маємо дуже багато й таких учених, що не вміють писати просто й ясно, для всіх розумно; такі вчені, навіть пишучи про найпростіші, зовсім “ненаукові” речі, так само висловлюються заплутано й темно, бо й думати ясно не вміють. Ця “хвороба неясного думання” просто шаліє серед наших працівників пера й інтелігенції…” і “… стає в нас всенаціональним злом, бо сильно шкодить розвиткові нашої мовної і загальної культури” [1].

У низці статей І. Огієнко наголошує, що науковий стиль, характерною ознакою якого є вживання термінів, має бути простий та зрозумілий. Не втратила своєї актуальності думка вченого, висловлена в статті “Як писати для широких мас” (липень, 1934 р.): “Ми ще не позбулися середньовічного забобону про “стиль науковий” і “стиль популярний”; нема таких стилів, – існує тільки стиль простий, ясний і стиль темний, заплутаний. Правдивий учений, що розуміє обов’язок ділитися своїм знанням і навчати маси, пише завжди просто і ясно, і всі його легко розуміють, хоч пише він про речі чисто наукові.

І. Огієнко перераховує причини виникнення цього явища: “1) незнання живої народної мови та її простих способів думати; 2) чужа школа, особливо польська і німецька, накидають своїм вихованцям на ціле життя свою, від української дуже далеку, фразеологію, і 3) брак доброї школи рідної мови…, бо ж без довгої і глибокої науки ніхто знати літературної мови не може”.

Автор відносить себе до тих науковців, що “кохаються в популярному викладі”, уважають його кориснішим за виклад “чисто науковий”. У статті наведено 10 умов, за яких стиль публікацій буде простий. Наведемо деякі з них: 1. Ясний і простий стиль – то найкращий стиль. 2. Пильнуймо писати так, щоб нас усі розуміли, думайте про це, починаючи писати. 3. … . 4. “Популярний” виклад корисніший за виклад “науковий”. 5. Нема стилю “наукового” й “ненаукового”, – є тільки стиль ясний і неясний. 6. Хто пише неясно, той проповідує в пустині й мало допомагає розвиткові культури свого народу. 7. … . 8. … . 9. “Інтелігентський” спосіб думати сильно шкодить розвиткові нашої загальної культури, бо його розуміє тільки обмежений круг інтелігентних читачів. 10. Кожний працівник пера мусить дбати, щоб у його писаннях запанував тільки народній спосіб думати, цебто спосіб простий і ясний.

Наукові погляди дослідника викладені у низці праць:

1. Огієнко І. Для одного народу – одна наукова термінологія // Рідна мова. – Листопад, 1935.
2. Огієнко І. Історія української граматичної термінології // Записки Українського Наукового Товариства в Києвійййй. – Книга 1. – К., 1908.
3. Огієнко І. Історія української літературної мови // упорядник, автор передмови і коментарів М. С. Тимошик. – 2-е вид., випр. – К. : Наша культура і наука, 2004. – 436с.
4. Огієнко І. Наука про рідномовні обов’язки // Рідна мова. – Липень, 1936.
5. Огієнко І. Наші спортові організації й рідна мова // Рідна мова. – Грудень, 1935.
6. Огієнко І. Рідномовні замітки // Рідна мова. – Квітень, 1936.
7. Огієнко І. Як писати для широких мас // Рідна мова. – Липень, 1934.
8. Огієнко І. Словник правничої мови // Рідна мова. – Січень, 1933.

Мовознавець постійно наголошував на важливості усталеності наукової термінології. Усталений термін стає спільним всенаціональним добром не тільки для вчених, але й для цілого народу. Уже тим самим він легше й глибше сприймається широкими масами, а це забезпечує зростання культури нації. Термін, що стає всенародним, має величезну культурну цінність, а тому змінювати його не корисно. Нехай термінологія й недосконала, аби тільки одна – “… користі одности покриють інші недостачі. В одності ж сила, вигода і користь”. “… єдність наукової термінології конче необхідна для кожного народу, бо допомагає розвиткові науки й витворює корисне почуття одности народу. Єдність наукової термінології – це сильний двигун розвитку науки, а тим самим і культури народу”.

“Не вільно робити так, як це маємо тепер: кожний спортовий журнал має свою термінологію. З анархією спортової термінології давно вже час покінчити. Не забуваймо, що всяка анархія – правописна, термінологічна чи мовна – тягне за собою й анархію духову, найбільшого ворога недержавного народу”.

Сталість термінології, як і сталість правопису, має велике всенаціональне значення.

Література:

1. Дячук Т.М. І. Огієнко про засади творення національної термінології// Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. – К.: Університет «Україна», 2012. – Вип. 25. –С. 51-57.
2. Селігей П. О. Світло і тіні наукового стилю : монографія / Пилип Селігей; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні. - Київ : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2016. - 627 c.
3. Селігей П.О. Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості - http://www.inmo.org.ua/assets/files/Selihey%20P.%20Ukr.%20naukovy%20text%20(2016).pdf

доцент кафедри
А.Ф. Нечипоренко