Основоположнику художньої прози 240 років (до річниці від дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка)

29 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам’ятна дата – 240 років з дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка (1778 –1843), письменника, громадського діяча.

Григорій Федорович народився 18 (29) листопада 1778 року в слободі Основа під Харковом. Звідси й його літературний псевдонім – Основ’яненко. Все своє життя він прожив у Харкові. Як стверджував Пантелеймон Куліш, родина Квіток жила „просто, по-старосвітськи, по-козачи”, тож Гриць змалечку „чув у отецькій господі і всюди по околиці щиру українську мову. Звичаї ж у панів були, в щоденній жизні їх, ті ж самі, що й у посполитих; і родини, і хрестини, і весілля, і похорони одбувалися так само в панському домі, як і в простацькому, хіба з більшою пихою та достатком”. Не дивно, що Квітка- Основ’яненко чудово знав і українську мову, і старі українські звичаї та обряди, а також народні пісні, думи, перекази, приказки, прислів’я тощо.

З раннього віку Квітка-Основ’яненко мав дуже слабке здоров’я, тому Григорій навчався вдома. Слід сказати, що в Основ’янському маєтку Квіток була гарна бібліотека, де зберігалися документи з історії України доби Хмельниччини. Хлопець читав все, що потрапляло йому на очі. Григорій мав феноменальну пам’ять і дуже любив історію. А ще була музика. Хлопець чудово грав на фортепіано й флейті. А краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів надихали на написання власних музичних творів.

На 15-му році життя батько послав його до війська. У 1793-1797 рр. Квітка перебував на військовій службі, а з 1804-го по 1805 рік упродовж кількох місяців перебував у монастирі. Йти у ченці Григорія відмовив філософ Сковорода, котрий був добре знайомий з родиною Квіток. Покинувши монастир, юнак знову повертається на військову службу, але вже за рік виходить у відставку.

У 1816-1828 рр. він займає посаду предводителя дворян Харківського повіту. Ця посада дозволила Квітці зробити чимало для освіти та культури Харківщини.

1827-го письменник береться за написання сатиричних комедій і повістей, спершу російською мовою, ще пізніше, з 1832 р., він почав писати твори українською мовою. Коли Григорій Квітка знайшов своє справжнє покликання, йому вже було 40 років, і наступні 25 літ свого життя він успішно поєднував службову діяльність із літературною. Саме з ініціативи Григорія Федоровича у Харкові відкрили приватний театр, в якому Квітка був і режисером, директором та істориком. В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про обдарованість простого народу, пропагував ідею надання освіти простим людям.

До цікавих творів письменника варто зарахувати «1812 рік в провінції», «Добре роби – добре й буде» (1836), «Козир-дівка» (1838), «Щира любов» (1839), «Перекотиполе» (1840), «Божі діти» (1840). На увагу заслуговують і роман «Пан Халявський» (1840), повісті «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Ганнуся», «Панна сотниковна», історико-художні й етнографічні нариси «Головатый» (усі – 1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) та інші. Не можна не згадати його твори, побудовані на народних віруваннях, – «Конотопська відьма», «От тобі скарб», «Мертвець великдень». Джерелами для написання повісті стала дійсність українського села та народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії – образність повісті, від казки й переказу – її розповідний стиль.

В останні роки життя Григорій Федорович створює цілу низку прекрасних історичних нарисів: „Основание слободских полков”, „О Харькове и уездных городах Харьковской губернии”, „Театр в Харькове”, „Головатый” та ін. Квітка-Основ’яненко залишив по собі значну літературну спадщину, яка нараховує близько 80 прозових і драматичних творів. Він розробив основи художньої прози, розширив тематику української літератури, збагатив її жанрами, виступив новатором у жанрах оповідання, повісті, роману, уперше в європейській літературі обрав героями своїх творів вихідців із народу, показавши різні сторони його життя.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко був видатним українським прозаїком дошевченківської доби. Головну роль Квітки в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він «творець повісті, один із перших того роду творців у Євроропейських письменствах». Квітка-Основ’яненко звеличив в очах суспільства простого селянина-трудівника, широко відкривши двері в літературу позитивним персонажам з народу.

Література

1. Г. Квітка-Основ'яненко // Історія української літератури. Т. 1. – К., 1987.

2. Єфремов С. Квітка / С. Єфремов // Історія українського письменства. – К., 1995.

3. Жулинський М. Квітка-Осяов'яненко // Слово і доля. – К., 2002.

Л.М. Сидоренко
Н.В. Тільняк