Сучасна лінгвостилістика у системі мовознавчих навчальних дисциплін та її роль у формуванні культури мовлення майбутнього перекладача

Лінгвостилістика – це розділ мовознавства, що вивчає стилістичну систему національної мови, її зміст, сутність. Предметом лінгвостилістики є стилістично забарвлені мовні засоби, виражальні можливості слів і речень.

Лінгвостилістика сформувалася як окрема мовознавча галузь у 50-60 роки ХХ ст., коли панівним був структурний підхід до вивчення мови і найпоширенішим було визначення мови як системи систем, займалася пошуками системних опозицій у функціонально-стильових різновидах літературної мови. У дефініціях стилю наголошувалося на принципі вибору і комбінації мовних одиниць, на кількісних співвідношеннях останніх у статичному тексті. Вибір і правила впорядкування мовних засобів як основні принципи творення стильових різновидів мови тісно пов‘язані також із загальним принципом функціоналізму, теоретичні основи якого були закладені в Празькому лінгвістичному гуртку.

Виділяють теоретичну й практичну стилістику. Завдання теоретичної стилістики – дослідити принципи використання мовних засобів у різних умовах, різних «життєвих ситуаціях» відповідно до мети й характеру висловлювання. Завдання практичної стилістики – реалізувати в спілкуванні опрацьовані рекомендації щодо вживання мовних засобів у тих чи інших ситуаціях; з’ясувати доцільність і можливість їх використання; навчити носіїв користуватись стилістичним потенціалом мови й сприяти підвищенню культурного усного й писемного мовлення. Основними методологічними принципами стилістики є загальні філософські положення про мову як вид і результат суспільно усвідомленої діяльності людини. Ці положення зорієнтовані на те, що українська мова є породженням виробничої і духовної діяльності українського народу, несе в собі його історичну пам’ять і розвиває його ментальність (мораль і етика людини + ставлення людини до себе + до суспільства + тотожність світосприйняття). Тому наукові галузі про український етнос, його історію, мову, літературу, культуру, політику є підґрунтям наукової стилістики української мови.

Лінгвостилістика як навчальна дисципліна

Цикл мовознавчих дисциплін, що у комплексі з літературознавчими, суспільними та іншими гуманітарними науками забезпечує філологічну освіту, передбачає глибоке і всебічне вивчення системи і структури національної мови, аналіз і відносно повний опис лінгвістичних одиниць усіх рівнів. Оскільки поряд з проблемою мовної будови існує проблема мовного вживання, цикл не може бути повним без вивчення поглибленого курсу стилістики. Якщо раніше зосереджувалася увага на природі й сутності мовних одиниць, їх семантиці та граматичних значеннях, то в стилістиці вивчаються ті самі мовні одиниці, але з погляду їх виражальних функцій у процесі мовлення залежно від мети, призначення, у мов і сфери спілкування. Предметом стилістики є стилістична система мови і наука про неї.

Метою навчальної дисципліни, яка пропонується студентам 3 курсу ФЛ, передбачено: – опанування основними поняттями і категоріями стилістики;-вивчення стилістичних ознак одиниць усіх рівнів; – характеристика стилів, визначення їх мовленнєвої системності;и – формування мовного чуття та естетичного смаку мовців; – піднесення рівня культури спілкування.

На заняттях розглядаються основні проблеми лінгвостилістики:

• Визначення мовного стилю як основного поняття лінгвостилістики;
• Закономірності функціонування мови в усіх сферах її суспільного життя;
• Принципи і критерії класифікації стилів;
• Взаємодія стилів;
• Вивчення стилістичної норми.

Акцентуємо увагу , шо на сучасному етапі актуальними є такі проблеми:

• Утвердження суспільних функцій української мови, розширення сфери її використання;
• Повноцінний розвиток усіх стилів і жанрів;
• Формування профільних терміносистем;
• Усталення мовних засобі офіційно-ділового та наукового стилів;
• Унормування і збагачення художньої мови, живої розмовної мови українців.

Вивчаючи структура стилістики, виділяємо кілька її розділів:

Теоретична стилістика – визначає основні поняття та категорії, обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень. В предметі загальної стилістики поєднано два аспекти – системно-структурний, що стосується системи та будови мови, і комунікативно-прагматичний, який охоплює функції мови, сферу її поширення у суспільстві. Відповідно до цих аспектів виділяють стилістику описову(фоностилістика, лексична стилістика, граматична) та функціональну.

Функціональна стилістика вивчає функціональні стилі, принципи відбору та закономірності поєднання мовних одиниць у стилі.

Зіставна стилістика – передбачає виявлення спільного і відмінного в стилістичній системі національної мови шляхом зіставлення з системами інших національних мов.

Історична стилістика – вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, досліджує історію сучасних стилістичних явищ, причини їх появи.

Діалектна стилістика – вивчає стилістичне розшарування та та диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки.

Практична стилістика – покликана навчити мовців добре володіти багатством виражальних засобів національної мови відповідно до мети, призначення та умов спілкування.

Стилістика художньої літератури виділяють в окрему галузь оскільки художній стиль ширший за інші стилі. Він має свою специфіку. До художнього стилю можуть вводитись компоненти інших стилів. Він поєднує як загальномовне, так і творчо індивідуальне. Стилістика художньої літератури вивчає всі елементи стилю художнього твору, стилю письменника та стилю певного літературного напрямку.

Основне завдання навчального модуля полягає у набутті знань щодо стилістичних особливостей сучасної української літературної мови і виробленні умінь і навичок застосування їх на практиці при підготовці матеріалів різних жанрів, наукових досліджень. Професійна підготовка лінгвіста-перекладача передбачає старанну роботу зі словом як головним об’єктом навчання і як основним засобом передачі інформації і скрупульозне дотримання стилістичних норм сучасної української літературної мови, формуванні культури мовлення, тобто в забезпеченні вміння змістовно і грамотно (на всіх виучуваних рівнях – фонетичному, лексичному, словотворчому, правописному та стилістичному) обмінюватися думками. Культура мовлення передбачає, по-перше, безумовне додержання норм літературної мови, по-друге, мовленнєву майстерність того, хто говорить або пише.

Важливим завданням є усвідомлення студентами поняття стилістичного значення слова та розрізнення поняття стильове/стилістичне.

Стилістичне значення є супровідним до лексичних і граматичних значень слів та виразів. Здатністю створювати певний стилістичний ефект воно обмежує сферу свого використання. Для визначення стилістичних значень важливими є поняття узуальних (часто вживаних, неформальних) і оказіональних (рідко, ситуативно вживаних) значень, прямих і переносних.

Стилістичним значенням називають додаткове, супровідне до лексичного та граматичного значення мовної одиниці. Воно обмежує використання цієї одиниці певним стилем, типом мов­лення чи видом тексту і має стилістичну вартість — маркова- ність, якою й протиставляється нейтральним значенням.

Стилістичне значення накладається на лексичне та грама­тичне і здебільшого є залежним від лексичного. Воно є компо­нентом загальної семантики мови. Розрізняють стильове і стилістичне значення. Стильове зна­чення мовної одиниці показує, в якому функціональному різно­виді (стилі) ця одиниця постійно вживається, до якого відно­ситься, за яким закріпилась як його стилетворча одиниця (зая­ва, протокол — в офіційно-діловому; система, синтез, дивер­генція — у науковому; майбуття, крилатість, багаття спогадів, мед самоти — у художньому тощо).

Спостереження занять з української мови, аналіз вступних випробувань, систематичне ознайомлення з якістю усного та писемного мовлення, крім, звичайно, позитивних якостей, дають змогу визначити типові стилістичні мовленнєві помилки, що порушують норми мовлення. Проблема цих помилок досить давня. До неї зверталося багато дослідників (М. Вороній, В. Капінос, М. Китаєв, В. Мельничайко, М. Пентилюк, М. Пльонкін, Н. Сулименко, С. Цейтлін та ін.). Учені зазначають, що природа цих помилок своєрідна, з одного боку, вони є порушенням стильової структури тексту, з другого – стилістичного забарвлення тексту, а отже порушенням функціонування мовних одиниць різних рівнів (фонетичного, лексичного, словотвірного, граматичного) у текстах різних стилів. Зважаючи на зазначене, вважаємо за необхідне організувати аудиторну та самостійну роботу студентів у такий спосіб, щоб виконувані роботи сприяли закріпленню стилістичних правил.

Як показує практика, серед стилістичних помилок та недоліків найпоширенішими є такі:

1) порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому тексті тощо);

2) неправильне вживання етнолексем з переносним значенням, стійких лексичних одиниць, штучна образність: краса русалок перевернула світ (зам. зачарувала всіх, заполонила всіх); пращури передали нам прекрасний (зам. корисний) досвід;

3) недоречне використання емоційно забарвлених етнокультурознавчих лексичних одиниць, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів, тобто сполучення слів різних стилістичних рядів: засмучений селянин крокує (зам. плентається) засніженим селом. Слово крокує вносить стилістичний десонанс, бо виражає відтінок урочистості, а все речення є стилістично нейтральним;

4) невиправдане вживання етикетних мовленнєвих формул: колядники зайшли до хати і сказали „Добрий вечір вам!” (зам. „Христос ся рождає!”);

5) неправильне вживання емоційних синонімів до слів, позбавлених емоційного відтінку: злякані русалки влупили (зам. побігли) у річку; на деревах сиділи вродливі (зам. гарні) пташки.

Позитивний результат слід очікувати від правильно підібраних вправ на редагування текстів, підбір синонімів залежно стилістичного забарвлення тексту, вибір пароніма у мовленнєвій ситуації на зразок:

Складіть словосполучення з даних іменників та прикметників, поясніть свій вибір:

Адрес//адреса – вітальний, підписаний, домашній, службовий, поштовий, старий, тимчасовий.

Отже, лінгвістичні дисципліни разом з іншими суспільними та гуманітарними науками, забезпечуючи мовну підготовку майбутніх перекладачів, передбачають глибоке та всебічне вивчення системи і структури національної мови, аналіз та опис лінгвістичних одиниць усіх рівнів. Важливим складником у формуванні мовної компетентності фахівця є уміння та навички стилістично диференціювати мовний матеріал відповідно до потреб спілкування, рольових характеристик, умов і ситуації мовлення.

Література:

1. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). — К.: Довіра, 1999. — 431 с.
2. Українська лінгвостилістика XX - початку XXI ст/ Уклад.: С. П. Бибик, Т. А. Коць, С. Г. Чемеркін та ін. — К.: Грамота, 2007. — 146 с.
3. Стилістика української мови: підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько; За ред. Л. І. Мацько. — К.: Вища шк., 2003. — 462 с.

доц. А.Ф. Нечипоренко