Актуальні проблеми викладання дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням»

Одним із завдань вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» є засвоєння фахової термінологічної лексики крізь призму її становлення, функціонування, граматичних особливостей її застосування в науковому стилі. Це завдання ускладнюється об’єктивними обставинами: дисципліна починає викладатися на першому курсі, коли студенти ще не мають фундаментальних фахових знань, а отже, і системи спеціальних понять; пояснення термінологічної лексики як системи спеціальних понять певного фаху, структурної їх підпорядкованості та системної організації є завданням викладачів фахових дисциплін. Виходячи з того, що термінологічна норма – це обов’язкові, загальновизнані спеціалістами правила вимови, написання та використання в текстах термінів певної галузі знань.

Аналіз термінів за окремими критеріями (будова, походження тощо) дозволяє виокремлювати загальноприйняті групи, серед яких слід, зупинитися на тих, що виділяють за ступенем спеціалізації: загальнонауковій, міжгалузевій і вузькоспеціальній термінології. Практика доводить, що студенти нефілологічних спеціальностей володіють обмеженим колом загальнонаукових термінів (або – в законодавчій літературі – за А.Піголкіним, вертикальних, тобто загальноправових), а це негативно впливає на розвиток фахового мовлення. Увага на заняттях із фахових дисциплін саме вузькоспеціальній термінології призводить до її актуалізації, а обмеженість загальнонаукової лексики, сполучуваності її з іншими словами гальмує побудову професійних висловлювань. Саме тому на першому етапі викладання української мови у вишах доцільно працювати над опануванням фахової мови, виходячи з того, що словник професійних текстів містить, крім вузькогалузевих лексем, професіоналізмів (виробничої лексики), професійного жаргону, номенклатурних назв, міжгалузеві та загальнонаукові терміни, і загальновживані лексеми. Крім того, необхідно пам’ятати, що термінам як одиницям лексико-семантичного рівня притаманна така здатність, як лексична сполучуваність – лексична валентність, тому засвоювати значення термінологічної лексики треба або в тексті, або в словосполученнях, у яких фахова лексема буде стрижневим компонентом або залежним, входити в предикативний смисловий ряд.

Як відомо, системність термінології зумовлена такими типами зв’язків, як логічні (екстралінгвістичні) і мовні, які існують між термінами як одиницями мовної системи: синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні тощо. Перший тип зв’язків дозволяє формулювати види завдань для роботи над засвоєнням фахової термінології.

Другий тип зв’язку термінів – мовний – обґрунтовує завдання, спрямовані на підбір синонімів (хоча в термінологічній системі це явище небажане і не часто зустрічається), антонімів, визначення однозначності або багатозначності, на утворення термінів за певною словотвірною моделлю, тобто завдання, що дозволяють аналізувати терміни як мовні одиниці на різних мовних рівнях.

Як стверджує Т.Донченко, у навчанні мови існує три підходи: орієнтація на мовну систему; орієнтація на функціонування мовних одиниць у мовленні; орієнтація на комунікативну функцію мовлення. Формуючи комунікативну компетенцію студентів, необхідно здійснювати комплексний підхід до роботи над фаховою лексикою на основі професійно спрямованого тексту, який дозволив би об’єднати всі часткові цілі – підвищення грамотності студентів, збагачення їх лексичного запасу і запасу граматичних моделей, оволодіння фаховою термінологією та ін.

Отже, термінологічна підготовка фахівців має здійснюватися лише у співпраці з фахівцями спеціальних кафедр.