ПРО СПОКОНВІЧНЕ…
Події та новини кафедри
«Батьківщина не просто місце тимчасового перебування, яке
обирають і можуть міняти. Батьківщину не забувають. Вона,
за знаменитим визначенням Шеллінґа, щось споконвічне… Коли
ми говоримо про споконвічність батьківщини, ми зараховуємо сюди
передусім мову… Справді, у рідній мові струменить уся близькість
до свого, у ній – звичаї, традиції й знайомий світ»
( Ганс-Ґеорґ Ґадамер).
До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому й називаємо це надбання рідна мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдорожче серцю…
З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова…
Мова – найбільший духовний скарб, в якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання. Рідним словом народ збагачує також світову культуру. Слово – наше повнокровне життя, невмируще джерело поступу. З цього невичерпного джерела мовець здобуває не тільки знання про навколишній світ, а й моральні й естетичні оцінки та уподобання народу.
Український народ творив свою мову упродовж віків, заносячи до мовної скарбниці добірний нектар слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь думки і почуття, вічність праці і мрії. Колективна пам’ять народу-творця береже слово, а в ньому – і своє безсмертя. У слові рідної мови захована немовби якась таємнича сила, що в неповторному поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови і називає щось зрозуміле всім. І не тільки називає. А передає найтонші відтінки переживань і мислі…
І кожне слово – немовби виплекана народом-дивотворцем квітка з неповторним ароматом, з неповторними барвами. Щасливий той, хто пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання і зберігає її протягом цілого життя…
Рідна мова – це безкінечний лан, на якому вічно квітують найкращі квіти-слова. Уявіть собі поле квітучої гречки. У тихі ранкові години, коли сонце ласкавим промінням пестить кожне зело, лан гречки пребіло-ніжним, найчистішим велетенським килимом розпросторюється у далечінь, з’єднується з усім світом, з музикою бджолиного оркестру, з піснею вашого серця і стоїть, переливається, творить найдивнішу мелодію землі. Ніби вся краса світу зібралася на цьому лані, щоб зачарувати вас та зробити і гречку, і бджіл, і сонце, і пропахле медами повітря, і ранок, і невидимий оркестр, і ваше серце єдиним, одухотвореним буянням життя. Так і рідна мова, коли відкривається допитливій душі усіма гранями довершеності, полонить і зове в казкове царство краси…
Рідна мова – незборна таїна, яка робить народ народом і увічнює найтонші порухи його душі. Заглиблюючись у таїну мови, ми засвоюємо золоті скарби народного досвіду і виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто відчув глибінь слова серцем і розумом, усвідомив необхідність свого постійного вдосконалення, пізнав щастя духовності. І скрізь на шляхах зростання з нами мова. Вона веде на вершини знань і відчиняє двері до духовної скарбниці людства. Мова – наш найкращий друг, наставник, постійний порадник і найдосконаліше знаряддя…
Мова – велике багатство, яке треба усім нам берегти і примножувати. Ось як проникливо сказав про могутній вплив мови на людину В.О. Сухомлинський: «Слово – це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодійте цим різцем так, щоб з-під ваших рук виходила тільки краса!»..
Усе життя наше пов’язане з мовою. Завжди ми шукаємо найточнішого для думок або почуттів слова. Можливості нашого пізнання безмежні. І невичерпні можливості розвитку мови.
(Іван Вихованець, «Таїна слова»).
Декілька цікавих фактів про українську мову:
1. Сучасна українська мова має близько 256 тис. слів. Найбільша кількість слів починається на літеру «П». Найменш уживаною літерою української абетки є літера «Ф».
2. 448 року візантійський історик Пріск Панійський у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України записав слова «мед» і «страва».
3. Українська мова надзвичайно багата на синоніми. Найбільшу кількість синонімів має слово «бити». Згідно зі словником, їх понад 40.