Образ Миколая Чудотворця в легендах і сказаннях (із нагоди зимових свят)

Україна, хоч і поволі, але повертається до своїх духовних витоків, давніх народних традицій, віри. Найбільші релігійні свята – Різдво та Паска – стали вже загальнодержавними. Широко відзначаються й інші свята, серед яких улюблене всіма, а особливо дітворою, свято Миколая Чудотворця. Воно приносить малечі та школярам багато втіхи, бо неодмінним атрибутом у цей день має бути подарунок від святого Миколая, який, на тверде переконання всіх, хто вірить у Божий промисел, дуже любить людей – маленьких і дорослих, – захищає їх, всіляко допомагає, виручає в біді, творячи при цьому справжні дива.

На сьогодні майже в кожній школі 19 грудня організовують свято на честь цього незвичайного Божого угодника. Хто ж він такий, Миколай Чудотворець? За що його так називають? Це реальна людина, яку після смерті канонізували, чи сакральна постать небесного Богожителя?

Відповідям на ці запитання й присвячуємо наші міркування. Отож завдання нашого повідомлення – розкрити на прикладах різних сказань, легенд, переказів образ великого Святого, його авторитет безмежної довіри до людей, своєрідного магнетизму, живучості в усі віки.

Промислу Божому угодно було послати на землю святителя Миколая в один із найважчих для християнства часів ІІІ століття після Різдва Христового, у другій половині якого він народився та яке було часом рішучої боротьби християнства і язичництва, коли остаточно вирішувалося питання: чи Христова віра замінить язичництво, чи язичництво залишиться непорушним і назавжди переможе християнство.

Звернення до святого Миколая було актуальним у всі часи. У народі навіть побутує таке собі запитання-ствердження:

– А що буде, як Бог помре?

– А святий Миколай нащо?

Людина завжди прагне надійної підтримки, доброго й лагідного ставлення до неї. Вона потребує безкорисливої допомоги, глибокої довіри до когось, перед ким можна було б бути самим собою, не остерігатися зради, підступів, нападів згубних сил. Екскурс в минуле цього Святого допоможе нам глибше збагнути особливість сакральної постаті Чудотворця. Як свідчать „Житія…” Дмитрія Ростовського, він народився в досить заможній родині в місті Патарах, що належало до Малої Азії. Теофан і Нонна, батьки Святого, довго не мали дітей. Із-поміж інших людей вони вирізнялися святобожністю, милосердним ставленням до бідних, увагою до скривджених і нещасливих. І ось у досить поважному віці, подібно як і в Захарія та Єлизавети, батьків Івана Хрестителя, в них народився син, якого назвали Миколаєм, що в перекладі з давньогрецької означає „переможець народу”. За релігійними сказаннями, таке ім’я було невипадковим, бо в майбутньому цьому, вибраному Богом чоловікові доведеться багато що перетерпіти. Теологи ХІХ ст. стверджували, що святий Миколай жив у тому часі, коли точилася запекла боротьба за викорінення язичництва й утвердження християнської віри. А він був палким ревнителем християнства.

Давні сказання надають нам чимало свідчень про всечесне й подвижницьке життя Святого, починаючи з самого дитинства. Миколай, будучи єдиним сином заможних батьків, дістав у спадок після їхньої смерті великий маєток. Юнак не втішився ним, не виявив бажання примножувати багатство, а роздав бідним, тим, хто його найбільше потребував. Це засвідчує про справжню відданість людям і про святу вірність Христовим заповідям: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, – хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною” (Мт. 16, 24). Доброчинність Чудотворця відбувалася завжди таємно, враховуючи один із принципів Христової науки: „Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас…” (Мт. 6, 1).

У легенді „св. Миколай і два хлопці” основним мотивом виступає ствердження опікунства як Божого добродійства над беззахисними. Святий угодник урятував двох хлопчиків, що пливли по морю у якійсь скрині, й узявся їх виховувати. Уважне й лагідне ставлення святого настільки наблизило до нього дітей, що вони вважали його рідним батьком. Він виконував усі їхні бажання терпляче, не ремствуючи й не гніваючись. За народними уявленнями, Миколай жодного разу не висловлював сумнівів щодо обраного ним шляху, не скаржився на долю, хоч постійно важко працював, поспішаючи на допомогу скривдженим.

Символ яблуні із золотим листям, за цією легендою, стає, на перший погляд, дитячою звабою, але у глибинних пластах сюжету – образ не випадковий. Коріння його сягає біблійних притч про створення світу, де це дерево уособлює гармонію у природі.

„Золота качечка” в казках, народних піснях символізує достаток, багатство, красу світомоделі. Хлопчиків вона приваблює своєю естетикою і викликає їхню цікавість: „Приходять ті два хлопці до моря й бачать, що плаває золота качечка. То й просять Миколая: „Татусю, як нам спіймати цю качечку собі?” На це святий Миколай радить: „Поцільте так, щоб пір’їна з неї вилетіла до вас. А коли вона вилетить, то ця качечка піде за вами”. Усі образи світлі й лагідні.

Тож фінал цієї історії не може бути нещасливим: добра рука Чудотворця супроводжувала хлопців на всіх етапах їхнього життя. Шляхетне виховання і ґрунтовне навчання дали добрі плоди, визначивши в подальшому набожну дорогу майбутніх священиків.

Діти для святого Миколая – найрадісніші і найсвятіші створіння, які завжди потребують захисту, лагідного ставлення. І тут він може чи не найбільше себе виявити, чи не найповніше реалізувати свою місію служіння людям. Для цих дітей він і опікун, і заступник у часи лиха, і привітний дідусь, що гладить по голівці, утішає подарунками. Водночас святий Миколай вимагає від діток слухняності, працьовитості, ввічливості. Діти знають, що Миколай дуже любить їх, завжди готовий прийти на допомогу, розділити з ними відповідальність за такі важливі речі, як навчання чи виконання виснажливої фізичної роботи. Чудотворець, звичайно, непосильного від малечі не хоче, а ось чемності, вихованості й порядності суворо вимагає від кожного. За всі ці чесноти Святий може воздати велику винагороду в день свого успіння, яке протестантські, католицькі й частина православних церков, що живуть за григоріанським, сучасним календарем, відзначають 6 грудня, а інші церкви, що додержуються старого стилю, або юліанського календаря, 19 грудня. Цей день – завжди чудодійне свято для дітей. Вони чекають на свого покровителя, як на Доброго Духа. Будучи ознайомленими з давніми сказаннями про добродійність Святого, хлопчики й дівчатка, щоб отримати гарного подарунка від Миколая, намагаються добре вчитися, поважати старших, допомагати батькам і не обминати увагою своїх менших братиків та сестричок. Вони мають почуття відповідальності перед Миколаєм, навіть бояться його гніву. Він, як батько і справедливий суддя, може й розгніватися та, замість нагороди, покласти під подушку різочку. Відомо, дідусь Миколай з’являється лише тоді, коли всі міцно засинають. Тож його ніхто й ніколи не бачив. Святий дотримується принципу – чинити добро таємно, не сподіваючись на людську вдячність.

Отже, постать святого Миколая в житті дітей та й дорослих – це ідеал високої моралі, втілення святої любові, працелюбства, шляхетної поведінки статечної людини.

Михайло Кушлаба