Аксіологічний та містичний характер чуда в агіографічних творах про святого Миколая Мирлікійського

Образ дива в агіографічних творах про св. Миколая Мирлікійського в українській літературній традиції ХІ–ХІІ ст. обумовлюється містичністю, пов’язаною із безпосередньою синергією із самим Богом; аксіологічністю як цілою системою загальнолюдських, морально-етичних цінностей, здатних відповідати потребам людей.

Мета нашого повідомлення – розкрити на прикладі житійного твору через художнє поле асоціацій, через взаємодію образів, подій і вчинків особливість дива як ціннісну категорію. Диво завжди розглядається як Божа дія, яка виявляється у зціленні, визволенні, праведному наверненні та настановленні. Шведський теолог ХІХ ст. Ерик Нюстрьом вважає, що „дивом називаються такі справи чи події, які своєю дією і величчю перевищують людські здібності, і звичайний досвід викликає подив у очевидця і є для нього знаменням, що засвідчує особливе втручання сили самого Бога” [11, с. 496]. Подібне визначення наявне і в Ю. Ковалева, який описує диво як „неймовірність, що стала реальністю. Фундаментальна категорія теології, поширена у релігійній літературі, зокрема у житіях святих, в апокрифах тощо, де відображається всемогутність Бога” [10, с. 579].

Диво, через яке розкривається образ св. Миколая Чудотворця, постає як дієвий чинник розвитку сюжету агіографічного твору, в якому богообрані персонажі наділенні і незвичайною силою, і ціннісними характеристиками. Миколай Мирлікійський виступає, наприклад, великим доброчинцем, який приходить на допомогу самотнім, старшим і невинно засудженим. Про історію такого невинно засудженого і йдеться у „Житіи о чоловѣцѣ єго же избави изжєлѣ и истємници”. Цей твір належить до суто українських давніх пам’яток. Пам’ятки, що їх писали й видавали на території Київської Русі із центром у Києві, українські. На цьому й наголошував Д. Наливайко у своїй монографії „Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХI–XVIII ст.”: „...назва Русь ще в ІХ ст. закріпилася за землею в середньому Подніпров”ї з центром у Києві, яка є історичним ядром формування руського (українського) етносу” [9, с. 30]. Тож образ св. Миколая поставав в аналізованому тексті на ґрунті сприйняття його саме нашими давніми предками.

У „Житіи о чоловѣцѣ, єго ж избави изжєлѣ и истємници” розповідається про багатого чоловіка, на ім’я Епіфаній, який через підступи Злого Духа необґрунтовано звинуватив одного зі своїх рабів у крадіжці золота й, жорстоко повівшись із ним, кинув його до в’язниці. Той же почав щиро молитися, звертаючись до Бога й до св. Миколая, який спочатку явився уві сні невинно засудженому і звільнив його від тюремних оков, а надалі і його господарю прояснив ситуацію й закликав до покаяння, що той із радістю вчинив. На думку В. Губера, „…відмінності – між Богом і людиною, між особою та її вчинками, між часом і вічністю уможливлюють погляд на людину, в якому ця людина сприймається як істота зв’язків. Вирішальним не є ані те, чим людина володіє, ані те, що вона з себе робить. Її людськість коріниться радше у зв’язках, у яких звершується життя: зв’язки з Богом і ближнім, з довкіллям і з самим собою конституюють людську екзистенцію” [6, с. 81]. Художній світ дива про св. Миколая в цьому „Житіи...” постає на тлі таких алегоричних образів, як образ невинно засудженого, церкви, прийому сну, а також таких містичних понять, як молитва, покаяння, триєдність дій багатого господаря. Алегорія безневинно покараної людини дуже поширена серед релігійних сюжетів. Під нею можна розуміти і послане Богом випробування для зміцнення віри, і гартування духу, і страждання, через яке настає очищення, якого, на думку теолога Юзефа Августина, можемо досягти й „заявити перед Богом прагнення глибшої чистоти своїх намірів, рішень і вчинків” [1, с. 71]. Набожний священик-чернець Чину св. Августина, на ім’я Тома Кемпійський, який жив у середині ХV ст., із цього приводу в роздумах про Господа й Віру зазначав: „Коли зішлю на тебе якийсь тягар або прикрість, не ремствуй і не падай духом; я можу швиденько пільгу дати і весь тягар перемінити в радість” [8, с. 132]. Тож роль рятівника і Чудотворця в „Чюдѣ...” виконує образ св. Миколая. Він ненав’язливо, без напруги й метушні не тільки ощасливлює невинно засудженого, а й спонукає до покаяння багатого чоловіка. Такі випробування стають основою справжньої віри, а „біль, – зазначає Ю. Августин, – поєднаний із таким досвідом, виконує подвійну роль: з одного боку, вказує на хворі місця в нашому житті, а з другого – стає важливим засобом для внутрішнього очищення” [1, с. 73].

Прийом сну, що стосується і до скривдженого, і до кривдника, служить Божим знаком, який вказує, що на противагу стражданню може прийти радість, а на противагу невірству, злу – покаяння й добро. На думку святого Єфрема Сирійського, „… Бог сам зволив про себе об’явити. Божі „імена” та різні біблійні образи й символи – це точки зустрічі між Богом і людством: у своїй милості Бог умалив себе до рівня людського розуміння” [3, с. 45]. Алегорію церкви уособлює спільнота людей, які, вислухавши свідоцтва обох персонажів, ще більше сповнюються любов’ю до Сина Божого і св. Миколая. Як зазначає Блаженніший Любомир Гузар, досліджуючи духовний феномен Андрея Шептицького, „практичним результатом вселенськости Церкви повинна бути спроможність християн мирно жити одні з одними, любити незалежно від національних і культурних відмінностей” [7, с. 477]. Відтак духовна сила скривдженого полягає в його ціннісному сповідуванні біблійних істин із вірою у те, що згодом прийде щастя й радість : „Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене, радійте та веселіться, – нагорода бо ваша велика на небесах” [4, Мт. V, 11–12].

Молитва в „Чюдѣ о чоловѣцѣ...” виступає містичним поняттям. Вона служить у творі й ознакою живої розмови з Богом, через яку твориться диво (персонаж позбавляється нелюдських страждань), і є виявом швидкої та безпосередньої дії Бога на прохання віруючої людини. І ремісник із „Чюда о коврѣ...”, і невинно засуджений із „Чюда о чоловѣцѣ...” складають велику шану Дню св. Миколая, який і приходить їм на допомогу завдяки молитві: „О чєстный отчє святый Николає, избави мя отъ одръжащаа бѣды сєя; всѣм бо нєповинну ми сущу втомъ, єжє на мя глаголєтъ, наутріа бо празднику твоємоу приспѣвшю, азъ жє ввєлицѣ бѣдѣ сѣжю” [2, с. 87]. Як бачимо, через молитву до цього образу відбувається і зміцнення віри, й отримання дарів Святого Духа, і таїнство покаяння. Тому є підстави вважати, що образ св. Миколая наділений роллю і небесного, і земного опікуна, сповнений містичністю та цілою системою загальнолюдських цінностей., Бо ж, як вважає Йоганнес Гессен, „життя людини набуває сенсу тоді, коли воно служить реалізації цінностей, особливо цінностей морально-доброго, бо, тільки реалізовуючи їх, людина виконує своє призначення – здійснює ідею морально повноцінної особистості” [5, с. 28].

Художній прийом, який полягає у зверненні слуги до образу св. Миколая у молитві, сповнює цей образ ознаками Божої ласки, рисами безкорисливого бажання допомогти. Багатий чоловік під впливом об’явлення Чудотворця уві сні вирішує розділити своє добро на три частини: „Раздєли злато на три части, и дасть: первую часть просвѣту церкви святого Николы, и часть вторую раздѣли нищимъ, третію часть дасть отроку, глагола: прїими сє чадо, и дабудєши нєповинєнъ никому жє отъ днїи сєго, токмо єдиному Николѣ” [2, с. 89]. Така ознака триєдності дій може розглядатися як містичний символ Пресвятої Трійці. На думку М. Сулими, „сучасна медієвістика, досліджуючи літературні тексти ХІ–ХV ст. і наступних віків також, бере до уваги важливість метафізичного вчення про триіпостасного Бога – Святу Трійцю, – яке тримало всю літературу, не кажучи вже про літургійні відправи, у сфері християнського sacrum’y” [12, с. 304].

Отже, диво як категорія агіографічного жанру завжди виступає елементом містичності через свідчення Божої всемогутності, а шлях до єднання з Богом лежить через культивування таких аксіологічних понять, як зростання духу, постійна рефлексія щодо гордині, покаяння, прощення, одне слово, способи емоційного і внутрішнього очищення, які сприяють оновленню образу людини та її духовного світу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Августин Юзеф. Нагірна проповідь. Синтез: Ігнатіянські реколекції. Тиждень п’ятий / Переклад з пол. Олега Кривобочка. – Львів: Свічадо, 2014. – 224 с.

2. Архимандрит Леонид. Жизнь и чудеса св. Святителя и Чудотворца Николы, ижє въ Мірѣх. – Санкт-Петербург, 1881. – 108 с. – (Серия: „Памятники древней письменности и искусства. Житіє и чудеса св. Николая Мірликійскаго и похвала єму”).

3. Брок Себастьян. Світле око: духовний світогляд святого Єфрема Сирійського / Переклад з англ. Оксани Луки; наук. ред. Тарас Тимо / Видання філософсько-богословського факультету. – Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2017.–176 с.+8 іл.– (Серія: „Витоки християнства 3. Дослідження 2”).

4. Біблія. Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – Ukrainian Bible. United Bible Societies. – 1991. – Старий Заповіт. – С. 1–959; Новий Заповіт. – С.1–296.

5. Гессен Йоганнес. Сенс життя / З німецької переклав Максим Маурітссон / Переклад здійснено за виданням: Hessen Johannes, D. Dr., Professor der Philosophie an der Universität Köln. Der Sinn des Lebens. 3 Auflage. – Rottenburg a. N.: Bader’she Verlagbuchhandlung (Adolf Bader). – К.: Університетське видавництво „Пульсари”, 2009. – 136 с. – (Серія: „Християнські філософи”).

6. Губер В. Юдео-християнська традиція // Культурні цінності Європи / За ред. Ганса Йоаса і Клауса Віґандта; переклад з нім. Ксенії Дмитренко, Володимира Шведа / Національний університет „Києво-Могилянська академія”. Центр європейських гуманітарних досліджень / Вольфґанґ Губер. – К.: Дух і літера, 2014. – С. 67 – 89. – (Серія: „Бібліотека Європейського форуму”).

7. Гузар Любомир. Андрей Шептицький, митрополит Галицький (1901 – 1944), провісник екуменізму / Любмир Гузар. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 496 с.

8. Кемпійський Тома Гемеркен. Наслідування Христа. – Львів: Свічадо, 1994. – 230 с.

9. Наливайко Д. Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі ХІ – ХVІІІ ст. – К.: Основи, 1998. – 578 с.

10. Літературознавча енциклопедія: У двох томах / Автор-укладач: Ю.І. Ковалів. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2007. – Т.І: А – Л. – 608 с. – (Серія: „Енциклопедія ерудита”. Засновано у 2001 році).

11. Нюстрём Эрик. Библейский энциклопедический словарь / Пер. со шведс. И.С. Свенсона. Новое пересмотренное и исправленное издание с иллюстрациями. 8-е издание / Эрик Нюстрём. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2011. – X + 522 + 12 с. ненум.

12. Сулима М. Українська драматургія ХVII–XVIII ст. – К.: Поліграфічний центр „Фоліант”. Видавничий дім „Стилос”, 2005. – 367 с.