Європейське Відродження та український Ренесанс: культурологічні паралелі

Один з найяскравіших періодів світової культури – Ренесанс – зародився, розвинувся та в повній мірі найбільш широко  проявився в Італії. Європейський Ренесанс охоплює другу половину ХІІІ – першу половину XVII століть, в його історії виокремлюють такі періоди: Проторенесанс, коли в Італії з’явилися перші ознаки якісних змін у культурі, раннє Відродження, Високе Відродження (90 роки XV ст. – початок XVI ст.) як бурхливий етап появи мистецьких шедеврів та пізнє Відродження. Крім такої періодизації сучасна культурологія широко використовує поняття «Північне Відродження», що стосується нових культурних форм, які простежуються в більшій чи меншій мірі в усіх країнах Європи, крім Італії.

Ренесансна культура зародилася й побутувала насамперед у містах (найяскравіше це виявилося у Флоренції та Римі) і цілком вдовольняла інтереси молодої буржуазії. Проте загальна гуманістична спрямованість, оптимізм, широка народна образність мистецтва, біблійна й міфологічна тематика творів значно ширші за потреби буржуазії.

Філософія Відродження створила нову пантеїстичну картину світу, де Бог ототожнюється з природою, а людина як творець нового наділяється божественністю. Відповідно яскравою рисою філософії стає антропоцентризм. Людина – важливий об’єкт філософського аналізу, стає центральною ланкою в системі зв’язків універсуму, оскільки гуманістична філософія віддає перевагу земним призначенням людини. Широкий спектр нових суспільних відносин відкрив простір для енергійної особи. Гегель назвав цю провідну рису  Відродження «пробудженням самотності духа».

Активно змінювалися не лише суспільні відносини, а й сама особистість. Місце класичних ідеалів людини середньовіччя – аскета-ченця, лицаря-воїна, віруючого християнина, який покірно чекає райського існування –  заступає новий ідеал яскравої, сильної, активної особистості, що прагне досягти щастя на землі й стверджує свої творчі здібності. Ідеалом Ренесансу стає людина-універсал, що творила сама себе. Ця нова людина може все, яскраво проявляє себе в різних сферах діяльності, як геній Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, українця Юрія Дрогобича (Котермака). Нестримний потяг до знань дає світу геліоцентричну систему Міколая Коперника, винайдення друкарського верстата Йоганном Ґутенбергом, Великі географічні відкриття Христофора Колумба, Фернана Магеллана, Васко да Ґами. Бурхливого розвитку набувають усі галузі знань, види мистецтва, жанри літератури, хоча останні зберегли релігійну тематику. Значні зміни сталися в політичній сфері, знизився рівень тиску релігійних догм та феодальних традицій. Артилерія руйнувала стіни  замків й тим самим нищила феодальну роздробленість, що сприяло зміцненню національних монархій та абсолютизму. Найяскравіше ідеал сильної державної влади розкрито в книзі Нікколо Макіавеллі «Государ», що стала своєрідною «біблією» європейських монархів й поклала початок сучасної політології. Новою прикметою епохи стає поява зачатків капіталістичного виробництва: в XIV ст. у Флоренції почала працювати перша мануфактура з найманою робочою силою, у Генуї діяв перший європейський банк, виникли незалежні міські республіки (Венеція).

Католицька церква не могла мовчки спостерігати за всіма новими явищами епохи Відродження: з’явилися індекси заборонених книг (твори П’єра Абеляра, Данте Аліґ’єрі, Джованні Боккаччо, сонети Петрарки, Марсилія Падуанського, Еразма Роттердамського, П’єтро Аретіно, Мазуччо, Лоренцо Валли; навіть праця папи Пія ІІ «Історія Базельського собору» і трактат філософа-кардинала Миколи Кузанського «Про католицьку згоду»), запалали вогнища з вилучених друків, значно активізувалася робота Конгрегації святої служби (виникла ще в ХІІІ ст.), що широко відома як інквізиція або «святий трибунал», масовим явищем стало полювання на відьом, нищення єретиків, показові судилища над вільнодумцями (згадаймо Джордано Бруно та Ґалілео Ґалілея).

Проте зупинити потяг до нового церкві не стало сил. Ренесансна традиція реабілітувала чуттєву красу світу, поєднала нове прочитання античності з новим розумінням християнства. У духовному житті відбувся процес секуляризації, світське витісняло релігійне, Ренесанс зорієнтував знання і творчість на дослідження створеного людиною. Гуманістична ідеологія поклала край духовній монополії католицької церкви в Західній Європі, вона стала початком світського вільнодумства епохи Відродження. В ренесансній культурі найважливішим стало мистецтво портрета (живописного, скульптурного, літературного, музичного) як відображення цінності людини в світі. Архітектура організовувала простір за центричним принципом, що надавало в ньому особливого статусу саме людині. Музична культура теж виражала душевні стани, передавала авторську інтерпретацію, виходила з людини як із вмістилища пристрастей.

Неоднаковими були засади італійського Ренесансу та Північного Відродження, що мало місце в Англії, Франції, Нідерландах, Іспанії, Німеччині, країнах Східної Європи впродовж XV – XVII ст. Там значно сильніше, ніж в Італії, відчувався вплив феодальної влади та середньовічних суспільних відносин. Твори Північного Відродження позначені тонким відчуттям цілісності світобудови, де головною стала тема людини у всесвіті: погляди нідерландського філософа Миколи Кузанського, картини нідерландського художника Пітера Брейгеля Старшого, полотна Яна ван Ейка, Ієроніма Босха, Альбрехта Дюрера, герої творів Вільяма Шекспіра, Мігеля Сервантеса, Франсуа Рабле.

Традиції європейського Ренесансу знайшли благодатний ґрунт в Україні. Литва та Польща зближували Україну з Західною Європою, звідки йшли нові культурні впливи, відбувалася своєрідна культурна переорієнтація на Захід. Західноєвропейські культурні впливи проникали до нас через українських інтелектуалів, які здобували освіту в європейських університетах. Протягом XV – XVI ст. спочатку на Галичину й Волинь, а потім на всю Україну проникають ренесансно-гуманістичні ідеї, відчувається вплив стилю Ренесанс в літературі, архітектурі й мистецтві. Цей період бурхливого розвитку культури мав в Україні певні відмінності та особливості. Насамперед вони пов'язані з відсутністю власної держави, посиленням національного та релігійного гноблення, з формуванням і розвитком особливої верстви українського населення – козацтвом.

Працювала ціла плеяда блискуче освічених українських гуманістів: Юрій Котермак, відомий як Юрій Дрогобич (Георгій Дрогобич де Русія), Павло Процелер (Русин), Станіслав Оріховський-Роксолан, Іван Туробінський-Рутенець, Лукаш, Григорій Чуй-Русин, Анонім та багато інших. В поезіях Стефана Яворського, Пилипа Орлика, Петра Терлецького оспівувався культ сильної особистості, діяльної і помітної персони, ватажка і героя. Образ людини ренесансного типу, енергійної та впевненої змальовано в портреті Гамалії.

В період Ренесансу відновлюється розвиток будівництва, зростають міста. Віяння Ренессансу прийшли і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Найпоказовішим у цьому плані є Львів – після великої пожежі 1527 р. місто докорінно перебудовується в стилі ренесансу (врівноважені, впорядковані композиції з логічно продуманими чистими формами). В будинках заможних городян, католицьких храмах, каплицях відчувається вплив європейської архітектури. Натомість у православних храмах спостерігається органічне поєднання давньоруських і ренесансних архітектурних форм:  монастир і костел бенедиктинок і бернардинів, каплицю Кампіанів, ансамбль Успенської церкви, до якого входили сама церква, вежа Корнякта, що знаменувала собою пробудження самосвідомості української громади, та каплиця Трьох святителів.

Для ренесансної архітектури України характерним є скульптурний декор фасадів споруд – будинки на львівській площі Ринок являють собою справжній музей цивільної архітектури. Справжнім шедевром є барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів, вбудованої в стіну кафедрального собору. Найбільш активно ведеться зведення оборонних споруд, дерев'яні укріплення замінюються мурованими, перебудовуються старі фортеці, зводяться нові більш потужні з використанням європейської фортифікаційної архітектури: Луцький, Хотинський, Невицький, Кам'янець-Подільський, Острозький, Кременецький замки; Білгород-Дністровська, Генуезька в Криму, Хотинська, Кам'янець-Подільська, Кодацька, Чигиринська, Збаразька фортеці, Святогорський монастир на Волині, монастир-фортеця в Міжгір'ї, Києво-Печерська Лавра, церква в Сутківцях на Поділлі, родинна церква Хмельницьких у Суботові.

На відміну від європейського Ренесансу, в Україні різні види мистецтва і жанри літератури не набули такого рівня розвитку й поширення, насамперед це живопис і скульптура, професійна музика, світська література. Проте ми маємо чудові зразки іконопису й стінних розписів, твори полемічної літератури, неперевершені народні героїчні думи, історичні пісні, високий рівень освіти різних верств населення.