Історія української культури: впливи, запозичення, етнографізм, мистецькі напрями, стилі, течії

Історія української культури:
впливи, запозичення, етнографізм,
мистецькі напрями, стилі, течії

13 грудня 2016 року відбувся науково-практичний семінар студентів ФПМ „Історія української культури: впливи, запозичення, етнографізм, мистецькі напрями, стилі, течії” (викл. Кушлаба М.П.). Із презентаційними доповідями, тематика яких охоплювала розвиток української культури від найдавніших часів до сьогодення, виступили 12 учасників. Певна річ, теми відновлення історичної справедливості, питання нищення національної самобутності, будь-які спроби нівелювати духовні цінності цілого народу завжди будуть актуальні в нашому постколоніальному суспільстві. Тож виступи студентів насамперед стосувалися аналізу таких цікавих для мистецтва речей, як спосіб сприйняття історичних реалій через призму власного переживання, витончені кольористику й тональність в імпресіонізмі, спосіб сприйняття загальнолюдських цінностей через шляхетну меценатську діяльність наших представників кінця ХІХ – поч. ХХ ст., як-от: родини Терещенків, Ханенків, Харитоненків, Тарнавських та ін. Прикрим на сьогодні є те, що навіть у найбільш очевидні часи варварського руйнування України в ХХІ ст. і досі багато хто із українських культурологів, істориків, мовознавців, літераторів та ін. не може чи не хоче позбутися почуття феодального васалітету й надалі, спотворюючи національну історію, дещо навмисне замовчуючи й відкидаючи, хотів би догоджати своєму „господареві” в чужій країні. Про давню історію цієї контроверсійної проблеми, яка тягнеться ще із часів Пізнього Середньовіччя, наявна монографія Тараса Чухліба „Секрети українського полівасалітету: Хмельницький – Дорошенко – Мазепа” (К.: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2011. – 328 с.).

Щодо проблем науково-практичного семінару, то, здається, тут потрібно було б взяти до уваги, як сучасне покоління розглядає цю суперечливу сторінку нашого минулого, проектуючи її з усією складністю на сьогодення.

Тематику виступів можна поділити на чотири групи.

До І групи належать презентації Михайла Хмеловського (КП-42), Максима Яковенка (КВ-41), Івана Горпинича-Радуженка (КВ-41), Вікторії Брикалової (КВ-42) про розквіт українського мистецтва в різних стильових течіях кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: романтизму, модернізму, імпресіонізму, реалізму, трансформованого пізніше під тиском окупаційної політики більшовиків у соцреалізм.

ІІ група передбачає застосування діахронічного методу й розглядає українську культуру в ретроспективі. Про це, зокрема, йдеться в доповідях Тимофія Савицького (КВ-42), Тараса Сахарчука (КП-41), Михайла Логвиненка (КВ-41). Автори аналізують вплив християнства на передумови виникнення та формування культурологічних смислів у часи Києворуської держави, розкривають такі маловідомі сторінки історії, як період литовсько-польської доби, впливу її на освітній процес, видавничу й літературну справу, їхнє значення для просвітницької, меценатської й аксіологічної спадщини князя Костянтина Острозького, одного із основних фундаторів Острозького культурного центру, Петра Могили, митрополита Київського й Галицького, засновника провідного освітнього закладу в Україні. Цей період найменш висвітлений в українській історіографії. Почáсти складається враження, що начебто в період між Батиєвою навалою та Хмельниччиною нічого на нашій землі не відбувалося. Зрештою, такий аспект знайшов відображення у працях російських істориків і літераторів ХІХ ст. Михайла Погодіна й Олексія Соболевського, які заперечували факт існування українського народу, вважаючи українських козаків окремим племенем – сумішшю слов’янських елементів із тюркськими.

ІІІ група може типологічно об’єднати доповіді Михайла Команіцького (КВ-41) й Віктора Курача.(КВ-41), присвячені проблемам духової музичної культури, зокрема способу виготовлення й призначенню музичних інструментів, а також функціонуванню етнографічних первнів (елементів) у історичній спадщині й перспективі.

IV група, до якої відносимо виступи Віктора Кравчука (КВ-41), Івана Сахніка (КВ-42), Олексія Польщака (КМ-42), знайомить нас із інформацією про регіональні цінності архітектури, впливи лексичних запозичень на формування загальнокультурного національного рівня, історію українського меценатства й добродійництва.

Таким чином, погляди сучасного покоління засвідчують, що для них не байдужа проблема формування національних смислів на основі української історії й культури. Постійно відчувається прагнення відновити правдиве знання про те, що колись чи не так давно було знищене, зруйноване, заборонене, насильно вилучене, брехливо інтерпретоване чи навмисно сховане від дослідників і людського ока.