Перспективи збереження і розвитку української культури у контексті інформаційного суспільства

Проголошення в 1991р. політичної незалежності України відкрило якісно нові можливості для розвитку української культури. Відпали відкриті або приховані перешкоди на шляху розвитку національної культури. Суспільство звільнилося від ідеологічних штампів попередньої епохи, вперше отримало можливість відкритого доступу до досягнень світової духовності і культурних надбань. Позитивними змінами стали відродження історичної пам'яті, повернення забутої або забороненої Але культурної спадщини. Сталося вивільнення творчої ініціативи, з'явився широкий спектр стильових напрямів. Активізувалася культурне життя в регіонах країни, зросла увага до традиційної культури Україна. В Україні були створені правові, управлінсько-адміністративні та фінансово-господарські умови збереження і розвитку культурних досягнень.

Метою культурної політики держави було визначено вільний розвиток національної культури. У 1992р. Верховна Рада Україна прийняла «Основи законодавства України про культуру». Документ декларував основні принципи культурної політики: а) відродження і розвиток культури української нації, б) розвиток культур національних меншин, в) забезпечення свободи творчості, г) реалізація прав громадян на доступ до культурних цінностей, д) створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури./ Див. http://5fan.ru/wievjob.php?id=80530/.

Але, слід пам’ятати, що розвиток української культури тривалий час (в тому числі і наприкінці ХХ-початку ХХІ ст..) відбувався в досить складних історичних умовах, часто екстремальних – голод, відчуження хлібороба від землі та рідної мови, війни, економічні кризи, розруха, репресії, політичні та ідеологічні утиски, радянська, пострадянська уніфікація культури. Ці фактори спричинили насильницьку перерваність у спадкоємності традицій, порушили природну еволюцію народної, традиційної культури. Заборонялася, принижувалася, ігнорувалася етнічна специфіка, натомість адміністративно впроваджувалися уніфіковані загальнорадянські форми святково-обрядової культури тощо. Утворився своєрідний вакуум у пам’яті не одного покоління, які жили в умовах нестабільності соціально-політичного й економічного життя. Вже кілька поколінь людей виросли на постулатах ідеології і цілеспрямованої пропаганди, яка спрямовувалася на посилення комплексу меншовартості у населення України, особливо на мовному та етнічному ґрунті, витоки якого – у тій національній політиці, яку проводила Російська імперія, а потім – нова система в оболонці СРСР.

Попри все, українському народу завжди була притаманна висока культурність, шанування звичаїв, традицій та своєї історичної спадщини. Після проголошення незалежності 1991 року перед Україною постало важливе завдання захисту та розвитку національної культури, проведенні раціональної державної політики, спрямованої на зміцнення світоглядних основ суспільства з урахуванням традиційних українських цінностей. Коли почався новий етап розвитку українського суспільства, і Україна стала суверенною демократичною державою, розгорнулися радикальні реформ, зокрема схвалена Кабінетом Міністрів України « Довгострокова стратегія розвитку української культури» (1 лютого 2016 р. № 119-р )./ Див.: http://reformy.org.ua/. Головною особливістю цього періоду можна вважати його перехідний характер. У суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризувалася іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус отримала національна культура. Сьогодні такі зміни відбуваються на тлі політичної та економічної кризи, яку переживає Україна, починаючи з кінця ХХ – початку ХХІ ст.. Ця криза отримала новий характер і надзвичайно загострилась з початком нової російсько-української війни 2014 – 2017 рр., а саме, анексією Криму та окупацією Донбасу. /див.: Російська збройна агресія проти України (2014—2017) /https://uk.wikipedia.org/wiki/%/; Російсько-українська війна 2014-2017 років в контексті незавершеності української революції 1917-1921років /http://ukrnationalism.com/publications/2568-rosiiskoukrainska-viina-2014...

Це сталося тому, що на початку ХХІ століття українська незалежна держава зіткнулася з реанімацією необільшовизму у вигляді авторитарних тенденцій у сучасній Росії, головно – в путінському режимі.На думку сучасних дослідників, незавершеною виявилася не лише революція 1917-1921 років, але й революція 1991 року. Адже пострадянська Росія не відмовилася від імперських амбіцій, а без повного контролю над Україною відновлення імперії неможливе. Як один з інструментів цього було обрано ідею відродження під прапорами «Русского мира» історичної Новоросії. Коріння ж цієї проблеми, згідно переконання науковця В. Василенка, пов’язане з тим, що в минулому Україна стала рушієм трансформації Московського царства в імперію та була його потужним духовним, культурним і ресурсним донором. /Див. http://ukrnationalism.com/publications/2568-rosiiskoukrainska-viina-20142017-rokiv-v-konteksti-nezavershenosti-ukrainskoi-revoliutsii-19171921-rokiv.html/.

Культура завжди була невіддільною від модернізації і технологічних нововведень, адже у розвинених суспільствах логіку інноваційно-модернізаційних процесів формулює і втілює креативний клас, у тому числі у форматі активної співпраці середнього бізнесу та представників актуальної культури. Іншими словами, саме культура і її креативні можливості визначають напрям розвитку та соціально-економічну модель. Звідси – створення засад для формування інформаційного простору як чинника сталого розвитку сучасної культурної свідомості.

Процеси інформатизації, комп’ютеризації та розвитку телекомунікацій на межі кін. ХХ – поч. ХХІ ст. дали можливість створити серйозні передумови переходу до інформаційного суспільства, інтеграції України у світове інформаційне співтовариство.

Перспективи розвитку та збереження української національної культури у контексті інформаційного суспільства включають:

- стимулювання та мотивування поширення здобутків у сфері культури за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Основними пріоритетами розвитку інформаційних і комунікаційних технологій в сфері культури становиться створення електронних версій культурного надбання бібліотек, музеїв, архівів, образотворчого мистецтва, нерухомого культурного надбання, сприяння створенню в електронній формі культурних цінностей, їх збереженню та забезпеченню широкого доступу тощо /див.; https://styler.rbc.ua/ukr/zhizn/byudzhet-2017-proekt-glavnogo-finansovogo-1477037830.html; У 2017 Р. ФІНАНСУВАННЯ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ В Чернівецькій ОБЛАСТІ ЗБІЛЬШИЛОСЬ У ДВА РАЗИ// http://www.bukoda.gov.ua/news/u-2017-r-finansuvannya-programi-rozvitku-k...

- новий зміст концепції освіти, в основі якої має бути національно-світова гуманістична традиція; фундаментом, методологічно-філософською основою, найважливішим засобом та джерелом формування характерів громадян, органічним компонентом усіх ланок та всіх форм системи освіти є національне виховання, засноване на засадах національно-державницької ідеї, через систему знань утверджувати національну культурну самобутність, її універсальні цінності, які шануватимуться у світі.

-ключовою ознакою постіндустріальної доби постає нове розуміння культури як явища, що потужно впливає на розвиток нових технологій, на кваліфікацію працівників, на ефективність менеджменту, соціальні та політичні практики членів суспільства, мотивацію економічної діяльності людини, національну ідентифікацію людини і громадянина тощо. Розвинена, динамічна та доступна культура є живильним середовищем, в якому формується і реалізується творчий потенціал людини – головної рушійної сили науково-технологічного та суспільного прогресу.

- подальше утвердження свободи слова, яка стала реальним здобутком української демократії, вимагає модернізації національного інформаційного простору. В умовах значної інтенсифікації інформаційних впливів та застосування високоефективних технологій маніпуляції свідомістю психологічно стабільна особистість, яка поділяє цінності свого соціуму, та є лояльною до держави, яка ці цінності реалізує, розглядається як один із ключових чинників національної безпеки держави. Основними завданнями у цій сфері є прискорення реформування національної інформаційної системи, модернізації її стандартів, створення системи суспільного мовлення; відновлення цілісності загальнонаціонального культурно-комунікаційного простору, порушеного внаслідок тривалої культурної асиміляції.

Таким чином, в процесі розвитку суспільства інформація, як його основна складова, перестає носити суто економічні характеристики і набуває комунікаційної сутності. Як наслідок, змінюється її характер, система суспільних відносин, модифікується сфера економічних зв’язків, створюються передумови для перебудови всього матеріального та духовного життя суспільства, що створює умови для подальшого розвитку і збереження української національної культури.

Список використаних джерел:

1. Забута Т. Розвиток національного інформаційно-культурного простору у контексті закону України «Про національний культурний продукт». [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://mdgukid.at.ua /publ/rozvitok_nacionalnogo_informacijno_kulturnogo_prostoru_u_konteksti_zakonu_ukrajini_pro_nacionalnij_kulturnij_produkt/1-1-0-20
2. Змієвський О. Український комплекс меншовартості та його наслідки [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://blogs.korrespondent.net/blog/users/3224171-ukrainskyi-kompleks-menshovartosti-ta-yoho-naslidky
3. Інформаційне суспільство як мережево-комунікативний простір управління [Електрон. ресурс]. — Режим доступу:http://www.viche.info/journal/4730/
4. Концепція гуманітарного розвитку України. [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/Table/koncsep.htm
5. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки Закон від 09.01.2007 №537-V [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/537-16
6. Про схвалення стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні Розпорядження Кабінету міністрів України від 15.05.2013 № 386-р [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/537-16
7. Удовиченко Б. Проблеми та перспективи розвитку української культури [Електрон. ресурс]. — Режим доступу: http://h.ua/story/306255/
8. Хлєбнікова А. А. Становлення і розвиток інформаційного суспільства в умовах глобалізації: теоретико­методологічний контекст / А. А. Хлєбнікова // Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К.: Гілея, 2015. – Вип. 92 (1). – С. 170–174.
9. Культура Україна на межі 20-21 ст.// http://5fan.ru/wievjob.php?id=80530
10. Душкова К.М. Особливості сучасного культурного]процесу в Україні на початку ХХI ст. // http://www.rusnauka.com/4_SWMN_2010/Philosophia/58872.doc.htm
11. Кузака О.О. Українська культура в контексті процесів глобалізації // http://ukrconf.fl.kpi.ua/?page_id=1129
12. Крашенінніков Д.О. Перспективи збереження і розвитку національної української культури у контексті інформаційного суспільства // http://ukrconf.fl.kpi.ua/?page_id=1129
13. Російська збройна агресія проти України (2014—2017) // https://uk.wikipedia.org/wiki/