Закони логіки

Закони логіки

Глущенко Ганна
студентка кафедри менеджменту
 

Логіка - наука про закони і різновиди мислення, способи пізнання та умови істинності знань і суджень. Як і будь-якій науці, логіці притаманні певні закони, а саме:

• закон тотожності;
• закон несуперечності;
• закон виключеного третього;
• закон достатньої підстави;

Логічний закон в загальному розумінні – внутрішня суттєва, необхідна взаємозв'язаність між логічними формами у процесі побудови роздумів. Це свідчить про обов′язкове застосування їх на практиці, в реальному житті – на свідомому чи несвідомому рівні. Перші три закони логіки були винайдені видатним філософом Арістотелем.  А закон достатньої підстави сформувався значно пізніше.

Розглянемо сутність закону тотожності. Він передбачає передумову до об'єктивної, «природньої» правильності міркування, іншими словами - якщо висловлювання є істинним, то воно істинне. Це можна зобразити у вигляді наступної формули:

А = А, або А ⊃ А

З даної формули випливає важлива теза - забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні – за тотожні. Сам Арістотель проаналізував софізми – неправдиві висловлювання, що на перший погляд виглядають правильними, щоб довести слушність даного закону й  навів наступні приклади:

1. апівпорожнє є те ж, що і наполовину повне. Якщо рівні половини, отже, рівні й цілі. Отже, пусте є те ж, що і повне.
2. 6 і 3 є парне і непарне. 6 і 3 є дев'ять. Отже, 9 є парним і непарним одночасно.

Закон тотожності не допускає вживання поняття всередині якогось міркування у різному значенні. «… Справді, – писав Аристотель, – мати не одне значення – означає не мати жодного значення, якщо ж у слова немає значень, тоді втрачена усіляка можливість розмірковувати один з одним, а насправді із самим собою».

У процесі розмірковування про якесь явище, треба концентруватися саме на ньому, не замінюючи його іншим предметом думки. Наприклад, Юрій К. вчинив крадіжку в торговому центрі, слідчий має аналізувати лише даний випадок, а не дізнаватися про чесноти й помилки Юрія К. протягом життя. Тобто даний закон забороняє підміняти один предмет думки іншим предметом, одне питання іншим питанням.

Перейдемо до розгляду другого закону логіки – закону несуперечності. Над даним законом в історії виникало найбільше суперечок між вченими. Римський філософ-стоїк Епіктет так обґрунтував його необхідність: «Я хотів би бути рабом людини, що не визнає закону несуперечності. Він велів би мені подати собі вина, я дав би йому оцту або ще чого гірше. Він обурився б, став би кричати, що я даю йому не те, що він просив. А я сказав би йому: ти не визнаєш адже закону протиріччя, стало бути, що вино, оцет, що яка завгодно гидоту - все одне і те ж. І необхідність ти не визнаєш, стало бути, ніхто не в силах змусити тебе сприймати оцет як щось погане, а вино як добре. Пий оцет як вино і будь задоволений.». Сам автор закону, Арістотель, писав: «Неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в одному і тому ж сенсі». Закон несуперечності описується наступною формулою:

A ∧ A

Наведемо приклад:

Кожен відвідувач інтернет-кафе «Голубка» є холостим.

Кожен відвідувач інтернет-кафе «Голубка» одружений.

На перший погляд здається, що одне з цих висловлювань є явно фальшивим. Та, насправді, опитування зроблене в різні дні й вищенаведені результати цілком ймовірні. По суті, цей закон забороняє стверджувати і заперечувати одне й те ж одночасно. Виділяють наступні види протиріч (рис.1):

Рис. 1 Види протиріч в законі несуперечності

Також слід пам′ятати про відносність тверджень. Наприклад: студентка Карина гарно володіє англійською мовою (порівняно з іншими студентами в групі); Карина погано володіє англійською мовою (для роботи перекладачем).

Або в романі Ф. Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» один з героїв запитує філософа Труйогана, варто одружуватися чи ні. Труйоган відповідає досить загадково: і варто, і не варто. Здавалося б, явно суперечлива, а тому нездійсненна і даремна порада. Але поступово з'ясовується, що ніякого протиріччя тут немає. Саме по собі одруження - справа непогана. Але погано, коли, одружившись, чоловік втрачає інтерес до всього іншого. Видимість протиріччя пов'язана тут з лаконічністю відповіді Труйогана. Якщо ж поглибитися в докладний аналіз, протиріччя зникне.

Загалом даний закон свідчить про  несуперечливість й послідовність роздумів, що призводить до виразності й усунення фальшивого твердження.

Наступний закон Арістотеля – закон виключення третього виражається формулою:

A ∨ A

«Не може бути нічого проміжного між двома членами суперечності, а щодо чогось одного необхідно що б то ні було одне або стверджувати, або заперечувати», - казав Арістотель.

Наприклад: «Платон народився в 427 р. до н.е. або він не народився в цьому році», «Личинки мух мають голову або не мають її» і т. д. Сама назва закону виражає його зміст: справа йде так, як йдеться у наведеному висловлюванні, або так, як йдеться в його запереченні, і ніякої третьої можливості немає.

Даний закон відіграє значну роль в юриспруденції. У кримінальному кодексі заначено, що покаранню підлягає тільки особа, яка винна у вчиненні злочину, тобто умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним кодексом суспільно небезпечне діяння. З точки зору закону виключеного третього, це положення означає: або буде встановлено винну особу у вчиненні передбаченого законом суспільно небезпечного діяння, або підстави кримінальної відповідальності відсутні.

Звісно, згідно цього закону визначити правдиве твердження неможливо, та він допомагає звести кількість припущень до двох взаємновиключних альтернатив. Закон виключеного третього, як і закон суперечності не заперечує того, що речі змінюються, а стан одного і того ж предмета може переходити з одного в інший. Він вимагає лише з метою визначеності провести хоча б умовну межу між одним станом та іншим.

Перейдемо до аналізу закону достатньої підстави. Його розробником був Г. Лейбніц, який зауважив: «Жодне явище не може виявитись істинним або дійсним, жодне твердження-справедливим без достатньої підстави, чому справа йде саме так, а не інакше...» і запропонував наступну формулу:

А ⊃ В

Г. Лейбніц взяв за мету об′єднати три закони Арістотеля й довести, що в практичній діяльності людини обов′язково настає момент, коли недостатньо мати просто істинне твердження, треба щоб воно було обґрунтованим. Робити висновки, ґрунтуючись на фактах – значить застосовувати цей закон. Школяр, який вказує в кінці реферату список використаної літератури та студент, який оформляє посилання на джерела в курсовій роботі – цим вони підкріплюють свої висновки і положення, отже, використовують закон достатньої підстави. Так, у міркуванні «Злочин скоїв громадянин Шаріков, адже він сам зізнався в цьому і власноруч підписав всі свідчення» формально логічні підстави дотримані. Але, як свідчить практика, з того, що чоловік зізнався у скоєнні злочину, не випливає з вірогідністю, що він дійсно його скоїв. Тому важливий юридичний принцип презумпції невинуватості наказує вважати людину невинним, навіть якщо він дає показання проти себе, до тих пір, поки його вина не буде достовірно доведена якимись фактами. І навпаки, якщо встановлено факт вчинення злочину цим громадянином, то вже незалежно від того, зізнався він у скоєному злочині, чи ні, встановлений факт буде достатньою підставою для притягнення до кримінальної відповідальності і покаранню.

Закон достатньої підстави несумісний з різними марновірствами, які будуються за схемою: «після цього - значить внаслідок цього». Ця логічна помилка виникає у випадках, коли причинний зв'язок змішується з простою послідовністю в часі, тобто попереднє явище приймається за його причину. Однак послідовність подій ще не завжди свідчить про їх причинного зв'язку. Наприклад, чорна кішка перебігла дорогу - значить до нещастя, а у англійців, навпаки, - до щастя.

Таким чином, фіксуючи увагу на судженнях, які обґрунтовують істинність висунутих положень, закон достатньої підстави допомагає відокремити істинне від помилкового і прийти до правильного висновку.

Закони логіки допомагають людям ефективно організувати свою діяльність, розуміти один одного, взаємодіяти, пізнавати об′єктивну дійсність. Тому їх вивчення і усвідомлення відіграє значну роль в людському житті.

Список використаних джерел

1. Карамишева Н.В. Логіка : навч. посіб. / Н.В. Карамишева. – К. : Знання, 2011. – 455 с.
2. Гетманова А.Д . Логіка: Словник і задачник: Учеб. посібник для студентів вузів. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998-336 с.
3. Виноградов, С. Н.Логіка [Текст] : підруч. для серед. шк. / С. Н. Виноградов, А. Ф. Кузьмін. - К. : Рад. шк., 1950. - 160 с.
4. Жеребкін В.Є. Логіка: підручник / В. Є. Жеребкін. – К. : Знання, 2008. - 255 с.
5. Конверський А. Є. Логіка: підруч. для студ. юрид. ф-тів /А. Є.
6. Конверський. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 303 с.