«ОЙ, НЕ ПИЙ, КОЗАЧЕ…» — НАРОДНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ПИЯКІВ ТА ПИЯЦТВА

«ОЙ, НЕ ПИЙ, КОЗАЧЕ…» —
НАРОДНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ПИЯКІВ ТА ПИЯЦТВА
Євген Пивоваров
ІПСА, III курс, ДА-41, КПІ

У наш час, коли відбувається радикальна трансформація суспільства, яка супроводжується ламанням стереотипів, переосмисленням існуючих та створенням нових цінностей та ідеалів, з новою силою постала проблема формування тверезого способу життя молоді. Піддаючись впливу загальнодоступної реклами спиртних виробів у засобах масової інформації та в мережі Інтернет, вважаючи, що розпивання спиртних виробів — це «круто», значна частина сучасної української молоді наввипередки демонструє свою «дорослість», не задумуючись про широкий спектр наслідків таких «перегонів».

Пияцтво в Україні — гостра соціально-культурна проблема України. Щороку в Україні ставлять на облік 100 тисяч алкоголіків. Загальна їх кількість більше удесятеро, і складає 700 тис. осіб. Це набуває ознак національної епідемії. Відповідно до загальноприйнятих міжнародних норм, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 8 л чистого спирту на душу населення на рік. Україна за підсумками 2012 року зайняла третє місце в світі по середньому споживанню горілки на людину. Про це свідчать дані рейтингу, складеного на основі даних британської компанії «International Wine & Spirit Research». Згідно з ним, на душу населення в Україні доводиться 7,7 літра горілки в рік. Перше місце в даному рейтингу належить Росії (13,9 літра), друге — Білорусі (11,3), четверте — Польщі (7,0), п'яте — Казахстану (5,9). Всього жителі Землі в 2012 році спожили 4,44 млрд літрів горілки.

Рівень споживання алкоголю в Україні складає 12 літрів на рік.

Щороку через алкоголізм в Україні помирає понад 40 тисяч людей, за даними Національної ради з питань охорони здоров'я. За даними екс-міністра охорони здоров'я України професора Миколи Поліщука, щодня алкоголь вбиває 40 українців. Це близько 8 тисяч отруєнь, ще 8 тисяч — кардіопатій, а також інші захворювання і нещасні випадки, пов'язані із вживанням алкоголю. Крім того, за його словами, в Україні зараз фіксується 25-30% випадків дитячої патології новонароджених і дуже часто причиною цього є саме алкоголь, тобто вживання алкоголю як матір'ю, так і батьком. Але цей факт зазвичай не розголошується.

Пияцтво — головна проблема українського суспільства. Про це 23 серпня 2011 року під час прес-конференції повідомив головний редактор журналу Андрій Блинов, спираючись на дані соціологічного опитування, проведеного компанією Research & Branding Group спільно з журналом «Експерт Україна».

«Пияцтво назвали головною проблемою українського суспільства», — сказав він

Стан здоров'я народу відображує минуле і сучасне країни. Майбутнє нашої держави безпосередньо залежить від стану морального і фізичного здоров'я нинішньої молоді. Українці усвідомлювали це і тому споконвічно приділяли значну увагу формуванню тверезості як невід'ємної якості справжнього громадянина. На думку науковців, тверезість була визначною рисою нашого народу, що передавалася від покоління до покоління через систему сімейного й християнського виховання разом із іншими моральними і громадянськими якостями та цінностями.

Історія показує, що алкоголепиття не є такою «давньою» і «славетною» традицією, як прийнято вважати у сучасному суспільстві. Так, з початку IX століття по 1640 рік з цього питання було прийнято близько 30 правових актів, причому всі вони були антиалкогольними. Для порівняння З 1640 по 1917 рік у Російській імперії було прийнято 2344 законодавчих акти, які, в основному, захищали виробництво й продаж алкогольних виробів, регламентували діяльність питних закладів, казенного керування винною торгівлею, розвиток п'янства й алкоголізму і т. д. І тільки 57 з них сприяли руху за тверезий спосіб життя і були спрямовані на боротьбу з корчмарством. Більша частина законодавчих актів на користь тверезості датується кінцем XIX — початком XX століття, що підтверджує слабку зацікавленість царського уряду в тверезості народу. Дослідження раннього періоду християнської Русі показали, що в ті часи тверезість була національною рисою нашого народу, що передавалася з покоління в покоління через систему сімейного й християнського виховання разом з іншими моральними цінностями. Н. М. Карамзин указує, що давньоруські князі відрізнялися тверезістю. Серед них був Святослав Київський, котрий мав «розум надзвичайний, целомудріє, тверезість».

Вивчаючи питання історії питної справи і пияцтва, дослідник І. Прижов зазначав, що «...пияцтва в домосковській Русі не було, не було його як пороку, що роз'їдає народний організм». Не було тому, що, по-перше, русичі вживали лише слабко-алькогольні напої: брагу, мед, пиво, квас (міцність 1-6%), сп'яніння від яких несильне й діє порівняно нетривалий час. З X століття на Русі було відоме й привізне з Візантії вино, але через дорожнечу воно було доступне головним чином міській знаті й багатим людям, які, проте, як і простий люд, уживали здебільшого місцеві «напої». Відомо, що вина за міцністю не перевершують 11%, а до XII століття вино на Русі «уживали тільки розведене водою, так само, як його пили в Греції й Візантії» (греки розбавляли вино водою в співвідношенні 1:3 або 2:5) По-друге, уживані алкогольні вироби були, як правило, домашнього виробництва (тобто пив тільки той, хто виготовляв) і напиватися доп'яна не було прийнято.

До середини XVI ст. українці, заплативши мито на солод, хміль і мед (бражне мито), варили поширені на той час слабоалкогольні напої (5-8°) — мед, пиво, брагу і вживали їх вдома або в корчмах. Корчма — давньослов'янський громадський питний заклад. Корчмою називалося місце, куди народ сходився для пиття і їжі, для бесід і випивки з піснями і музикою. Корчма була вільною народною установою, мала значення ратуші і гостинного двору. У Києві корчми були важливими міськими закладами. Ні в одному письмовому свідоцтві часів Київської Русі не згадується пияцтво як соціально неприйнятна форма вживання алкоголю, що носить масовий характер. Зловживання алкоголем стримувалося в той час багатьма факторами. Алкогольні традиції на Русі визначалися ритуальним вживанням хмільних напоїв з нагоди знаменних подій, православних свят, весіль, хрестин, поминок, завершення збору врожаю тощо, і носили в цілому епізодичний характер. Алкогольні напої були не міцними. Більшість населення не мало надлишків продовольства для виробництва алкоголю. Алкогольні напої були відносно дорогими. На голодний шлунок алкоголь як правило не вживався: мед, пиво чи вино пили або на бенкеті, або в корчмі, де завжди подавалася їжа.

Поширена думка про те, що українські козаки були завзятими пияками. Хоч і вживання алкоголю було поширеним, козацька громада ставилася до пияцтва дуже суворо. У часи козаччини за пияцтво під час військового походу передбачалася смертна кара, а чутки про споживання міцних спиртних виробів поширювали самі козаки з метою дезінформації ворогів, що було свого роду елементом військової Будь-кого п'яного кошовий отаман негайно викидав за борт човна. Не схвалювалося пияцтво і серед «начальних лиц»: якщо кошовий і січова старшина зауважували цей недолік у когось із службових осіб, то попереджали його від цього особливими ордерами, наказуючи йому суворо виконувати їх. Запорозький Кіш узагалі не поважав усіляке пияцтво, боровся з цим злом, суворо забороняючи, зокрема таємні шинки, як притулок усіляких гайдамаків і харцизів. Чутки про своє велике пияцтво розпускали самі козаки. У військовий час їм були вигідні чутки, що на Січі лише всі п'ють та гуляють, бо вороги, вірячи цим байкам, не раз потрапляли в халепи. Кримський хан 1675 року сподіваючись, що на Різдво козаки вживатимуть надмірно алкоголь і їх легко можна буде знищити, заплатив за свою помилку життям десяти тисяч відбірних яничарів

Аналіз архівних матеріалів, наукових праць та науково-популярних публікацій показав, що український народ, який можна вважати непитущим, завжди відводив важливу роль формуванню тверезого способу життя — однієї з невід'ємних рис справжнього громадянина. Проблема тверезого виховання була складовою народної педагогіки та знаходила своє відображення в усіх видах українського народного мистецтва, зокрема і в музичному. Підтвердження цьому знайдено в різножанрових творах українського народного музичного мистецтва.

Однією з невід'ємних вимог до майбутнього чоловіка, які оспівувалися у весільних піснях, був саме тверезий спосіб життя, адже для створення повноцінної сім'ї важливо, щоб чоловік «не був п'яниченька, не скривдив мого личенька»

Значну кількість творів про ставлення українського народу до пияцтва і пияків знайдено серед родинно-побутових пісень, в яких без прикрас і епітетів була відображена реальна дійсність. Сімейне щастя часто було зруйноване через жорстоке ставлення чоловіка-п'яниці до власної дружини:

Горе жити мені молоденькій
Та й за п'яницею.
А п'яниця, гірка недбайлиця,
Мед-горілку п'є,
Ой як прийде з корчми додомоньку —
Мене молодую б'є

Викликали співчуття і співпереживання не лише дружина, а й діти. Вони постійно страждали від ситуації, що складалася в сім'ї, де батько-п'яниця не лише не турбувався про своїх дітей, а й випліскував на них усе своє роздратування і незадоволення:

П'яниця в корчмі
Все п'є та гуляє,
А як прийде до домочку,
Дрібні діти розганяє

Із розумінням українці ставилися до жінки, яка, доведена до відчаю, тікала від чоловіка-пияка:

Не бий мене, муже, не карай,
Покину діток, дрібних покину,
Сама піду в найми в чужий край

Часто пияцтво призводило до матеріального розорення сім'ї. Адже п'яниця не зупинявся ні перед чим заради власного задоволення і виносив із дому все цінне, не задумуючись над тим, як далі житиме родина:

...Він щовечора із корчми йде.
І щовечора, й щораночку,
Пропив коника й нагайочку.
Пропив коника вороного,
Сам до стайні йде по другого

Український народ використовував усі можливі засоби впливу на особистість з метою формування важливої громадянської якості — тверезого способу життя молодого покоління. У пісні «Ой коню мій, коню, коню вороненький» навіть вірний кінь висловлював своє незадоволення господареві-п'яниці:

...Мені тяжкі далекі дороги
І густі коршомки —
Кожну не минаєш.
Сам п'єш та гуляєш,
Мене, вороного,
До стовпа в'язуєш

Значну роль у формуванні тверезого способу життя відігравали жартівливі та сатиричні пісні, адже гумор у житті суспільства виконував «своєрідну роль соціального фільтра, який не пропускає в річище звичного, закономірного для народу різних хиб та вад окремих людей». Критикуючи «аномалії людської поведінки та характеру» [8, с. 84], до яких належало і пияцтво, народ в українських жартівливих та сатиричних піснях наголошував, що його наслідком є тяжкий гріх — розпуста:

Кум куму напуває,
Кум куму підмовляє:
Прийдеш, ой прийдеш потому,
Та й як не буде муж в дому

Громадська думка мала вагомий виховний вплив на кожну особистість. Тому п'яниці, які здебільшого підсвідомо розуміли негативність своєї шкідливої звички і боялися суспільного осуду, намагалися приховати від оточуючих пристрасть до вживання алкоголю. Підтвердження цьому знайдено у пісні «Я до тебе, кума моя»:

...Напиймося горілочки
Собі нищечком.
Напиймося уночі
Хоч в куточку на печі,
Щоб нас люди не знали
Й п'яницями не звали

Отже, в результаті цього дослідження ми можемо зробити висновок, що незважаючи на стереотипні уявлення, пияцтво не є нашою культурною спадщиною. Тенденція до алкоголю з’явилася не так давно і ми повинні правильно застосувати це знання для швидкого реагування на таку проблему

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

•  Народно-пісенні жанри. Вип. 1. — К.: Музична Україна, 1977. — 108 с.
• Пісні Явдохи Зуїхи. Записав Г. Танцюра. — К.: Наукова думка, 1965. — 812 с.
•  Історія запорізьких козаків. Т. 1. — Львів: Світ, 1990. — 319 с.
• https://uk.wikipedia.org/wiki/Алкоголізм_в_Україні
• http://www.tvereza.info/sobriety/
• http://kovel-rayrada.gov.ua/news/piyactvo-v-ukra-ni-masshtabna-sociokult...