МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ — МОЙСЕЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ —
МОЙСЕЙ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Пархоменко Вячеслав Володимирович
ННК «ІПСА», 3 курс, група ДА-42, НТУУ «КПІ ім. Сікорського»

Михайло Грушевський видатний український політик, науковий та культурний діяч без перебільшення якого можна вважати Мойсеєм українського народа.

Згідно біблейської легенди іудейський пророк Мойсей звільнив свій народ з єгипетського рабства та привів їх на обіцяну Богом землю на постійне поселення. Так і Михайло Сергійович звільнив український народ із російського ярма (нехай і на недовгий час) виборовши незалежність до якої Україна прямувала протягом всієї своєї історії.

Народився український діяч у Холмі в 1866 році, у сім’ї професора російської словесності Сергія Грушевського та дочки священика Глафіри Грушевської (Опокової). Мати ревно дотримувала усіх церковних свят, приписів, ритуалів.

Зі спогадів М. Грушевського: «Ми молилися всею родиною рано, перед сніданням, обідом, вечерею, та як відходили від сну»

Через виховання ріс чутливою дитиною, не виносив будь якої форми насилля, у дитинстві навіть не міг їсти м’ясних продуктів «будь яка пролита кровинка – то порушення Божого закону».

У юнацьому віці разом з батьками переїхав до Владикавказу, де навчався в Тифліській гімназії. Був замкнутим, уникав товариство однолітків, а глибоко поринув у читання книжок, наукових журналів. «Товариши мої книжки добродії, цілий легіон товаришів-десятки полиць книжок…у гімназійній бібліотеці…Не дав Бог бути веселим хлопцем, джигуном, не живу, як другі, шукаю втіхи в інакшому». Побачивши цікавість до літератури Михайла помітило начальство гімназії і взяло за помічника гімназійного бібліотекаря. В ті роки Грушевського заполонила українська ідея вельми далеко від України. Національне самосвідомлення будувалось у Михайла на «Истории Малороссии» Маркевича, «Истории Новой Сечи» Скальковского, збірниках пісень Максимовича та інше, бо інших українських книжок в бібліотеці не було.

Вище освіту здобував у 1886-1890 рр у Київському університеті святого Володимира на історико-філологічному факультеті. На думку самого Грушевського йому дуже поталанило з викладачами. Вже на першому ж заліку у професора Голубовського професора вітчизняної історії викликав захоплення своєю небайдужістю до української історії через думку, що сини Ярослава припустилися помилки, що замість того, щоб підтримати торків проти половецької орди, напали і побили їх, тим самим розчистивши шлях неспокійнішим і затятішим зайдам.

Але ніхто з професури не міг прив’язати до кафедри як Володимир Боніфатійович Антонович, не дивлячись ні на які чутки що ходили про професора «студіозусові не брат, тримається на відстані…відійшов від українства». Проте Грушевський дуже близько зійшовся з Антоновичем, який і підказав йому тему для наукової праці: «Південно руські господарські замки в половині XVI століття», що припала до душі до молодого науковця. Ця стаття була надрукована у «Університетських известиях» і навіть той самий професор Голубовський дав цій роботі позитивну оцінку писавши у «Київський старині», що працю Грушевського читаєш з велико. Цікавістю та легкістю і вона є приємним явищем історичної літератури.

Вже на 3 курсі Грушевський пише нарис про історію Київської землі, за порадою Антоновича, з часів Ярослава Мудрого до литовських князів, у 1890 році.

Вперше тоді Грушевський і замислився, чому Київська Русь не встояла перед татарами, що негаразд було в державному організмі, коли він розпався від перших ударів орди, і дійшов висновку, княжо-боярський дружинний лад був чужий народові, громаді-чужою культурою, насадженою релігією. Написавши працю з цього питання Михайло Сергійович отримав золоту медаль та право видруковуватись у «Университетских известиях», а незабаром і окремою книжкою.

Магістерську дисертацію захищав про Барське староство. Цю працю надрукували львівські «Записки товариства імені Шевченка».

В той же час Грушевський висказався про бажання писати історію всієї України, Київської Русі.

В 1894 році за рекомендацією Антоновича Грушевського запрошують професором до львівської кафедри всесвітньої історії з наголосом на історію Східної Європи. У Львові Грушевський знайомиться з видатними діячами як Михайло Павлик, Іван Франко, Олександер Барвінський.

Щодо викладання лекцій Грушевський викладав їх на думку деяких нецікаво, навіть за словами самого Грушевського занудно, бо деякі навіть хто на задніх партах за його спогадами грали в карти. Читав з листа, а не вчив напам’ять, і програвав іншим хто артистично жестикулюючи «шпарить на пам’ять», проте міркував так: «хто хоче, той візьме і в мене».

В 1895 Грушевський починає діяльність у науковому товаристві Шевченка, як редактор «Записок наукового товариства імені Шевченко», а через два роки стає головою цього товариства. Стратегія розвитку Грушевського вже розписана на декілька років вперед: лекції в університеті, робота над статтями, монографією «Історія України-Руси» (робота над першим томом тривала рік з 1897 року), яка була щиро прийнята в Галичині, проте заборонена російським урядом, праця в НТШ, архівах, бібліотеках, і зовсім небагато часу залишається на родину, проте дружина Михайла Сергійовича розуміла все і була для нього вірним товаришем та опорою в усі непрості моменти життя, так як наприклад коли звинуватили Грушевського у махінаціях з грошима товариства (Dziennik Polski, 1905), через що Грушевський і відмовився від головування, проте через час його знову обирають на загальних зборах, в той же час завершує написання 4 го тому «Історії України Русі»

В 1899 році Грушевський активно бере участь в створенні Української національно-демократичної партії в Галичині.

З 1904 році Грушевського запрошують стати членом Українського науковому товаристві в Києві, де у 1907 на установчому з’їзді обирають головою, таким чином Грушевський стає головою двох основних наукових товариств в Україні.

В 1907 році остаточно з родиною переїздить до Києва. Михайло Сергійович намагається згуртувати видатних науковців та політичних діячів таких як Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Ілля Шраг, Олександера та Людмилу Черняхівську та інших. За участі цих людей було вироблено програму діяльності, і створено нелегальне позапартійне громадське об’єднання «Товариство українських поступовців».

З 1907 по 1914 рік займається науковою діяльністю, у 1908 році пише розвідку «Шведсько-український союз 1708 року», та у «Записках НТШ» присвячує цілий том Мазепиній добі, дописує восьмий том «Історії України – Русі».

Першу світову війну Грушевський зустрів у Карпатах у своєму маєтку, «відклавши набік усе інше писання утворив одним духом статтю «Сараєвська трагедія»…аби швидко вийшла стаття в свіжому числі «ЛНВ».

Повернувся історик до Києва 22 листопада 1914 року, через статтю в «ЛНВ» вченого було заарештовано і звинувачено в австрофільстві, шпигунстві та причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. Утримувався в Лук’янівській в’язниці до 18 лютого 1915 року, і допитувався близько 16 разів. Врешті було відправлено на заслання до Симбірську, та завдяки клопотанню Петроградської академії наук було дозволено переїхати до м. Казані та займатися науковою роботою з забороною викладацької діяльності.

В 1916 році переїхав до Москви де відновив роботу московської філії Товариства українських поступовців, брав участь в видавництві «Украинской жизни».

Повернутися до Києва Грушевський зміг лише після Лютневої революції.

З березня 1917 року в Києві формується Українська Центральна Рада.

Зі спогадів Грушевського:

«Третьодні обираємо повноважний склад Центральної Ради. Постає питання о голові. Вигуки із зали: «Виборів не треба, маємо голову.» «Голова Грушевський!», «Батько Грушевський – наш голова». Овації…Не приховую, що щасливий такою довірою. Се для мене найкраща честь…Проте форма має бути збережена. Пропоную таємне голосування картками.»

Заступниками Грушевського обирають Винниченка та Єфремова. Вибори до Центральної Ради відбуваються від просвітніх та інших організацій Києва, демократично-радикальних партій, самостійників, кооператорів…

Як голова УЦР намагався надати українському руху організованості, ставив питання про культурне відродження українського суспільства, заснування національних шкіл, політичних товариств.

Для з’ясування стосунків УЦР з Тимчасовим урядом було відряджено делегацію на чолі з Винниченком.

Зі згадок Винниченка:

«Три дні не могли добитися «авдієнції» у «російської демократії»…Один вдавав дурника і дивувався слухаючи нашу записку, другий направду був дурником і дивувався українському рухові, третій дурником не був і не удавав, а вважав що рух буржуазний реакційний, з яким демократ має боротися. Пілат умивав руки, відсилаючи до Каяфи…»

Після цієї спроби Грушевський і запропонував написати і видати Перший універсал «спомин української державності». Текст універсалу був написаний Винниченком. Документ вирішили виголосити на Софійський площі.

25 жовтня 1917 року в Петрограді відбувся збройний переворот більшовиків у Петрограді, невизнання ними УЦР поклали край сподівання Грушевського про перетворення Росії на федеративну республіку, 7 листопада УЦР під головуванням Грушевського проголосило Українську Народну Республіку, після обстрілів Києва більшовиками, та захвату ними редакцій київських газет.

Отримується ультиматум від Росії, від Раднаркому, Леніна і Троцького під назвою «маніфесту», задовільнити всі бажання…пропускати червоні війська на Дон, а козачим донським частинам поставити заслін. «В случае неповиновения удовлетворительного ответа на эти вопросы в течении 48 часов, Совет Народных Комиссаров будет считать Раду в состоянии открытой войны против Советской власти в России и на Украине».

Через постійні погрози та нестабільну ситуацію на кордонах з УНР - через голод на фронті, та північних губерніях Росії, через захоплення міст и сел Катеринославщини, Полтавщини, Херсонщини, уряд УНР проголошує четвертий універсал.

Під час скликання дев’ятої сесії Центральної Ради почалися обстріли Києва більшовиками, о 9 годині вечора у приміщення увійшов озброєний загін, для арешту підозрюваних у співпраці з більшовиками, проте Грушевський виказав повний супротив арешту людей у будівлі парламенту.

«Має існувати якась етика. Сьогодні – їх, завтра вони нас…Прийдуть до Центральної Ради а заарештують мене, голову правительства? Навіть у давнину не можна було вивести з храму людину силоміць…А ми є храм…Центральна Рада - то освячений народним довір’ям храм.

На наступний день більшовики захопили Поділ, і звідти по Володимирський вулиці наближалися до Центральної Ради.

Починаються мирові договори в Бресті, обидві сторони домовилися поділити Україну так, щоб Катеринославщину, Таганрозьку округу та ще деякі гірничо-промислові частини приєднати до РСФСР.

Проте війська російських більшовиків продовжують наступ, роблячи регулярні обстріли зі сторони Дарниці. Під Бахмачем поблизу станції Крути отаборились чотири сотні – старшокурсники Юнацької військової школи, чекали полк з під Ніжину імені Шевченка, адже за даними розвідки війська більшовиків налічували близько 3 тисяч осіб. Ніжинський полк пішов на з’єднання з більшовиками, всім іншим дали наказ відступати.

Під обстрілами Грушевський розпочинає наступну планову сесію Центральної Ради, проте приходить звістка, що артилерійським вогнем знищено частину будинку Михайла Сергійовича, та зруйновано більшість будівель Печерська та товарної станції.

Залишаючи всі свої праці, бібліотеку та інше Грушевський з родиною виїжджає з Києва.

У Житомирі отримує телеграфне повідомлення з Бресту про те, що укладено мирний договір між Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією, та УНР як самостійною державою.

В той же час у Грушевського назріває думка про західно-європейську орієнтацію, яка історично підкріплена з середніх віків. Вроцлав і Гданськ Грушевський називає історичними ринками українського експорту зруйнованими російським урядом силоміць у 18 столітті.

В той же час у УНР Грушевський запроваджує реформи: григоріанське числення з 16 лютого 1918 року, переведення стрілок на західно-європейський час, приймається закон про громадянство УНР, закон про втрачання громадянства, та висилка за межі України, встановлено межі УНР, що складається з 32 земель, кожна із своїм центром.

9 березня Грушевський повертається до Києва; будинок в якому жив політик було зруйновано снарядом, всі праці, колекції, бібліотека було знищено, не витримавши цього помирає мати.

Повернувшись до Києва, Грушевський знову розпочинає активну політичну діяльність. Через прихід німецьких солдатів в Україну, напади більшовиків вщухли, проте почалися конфлікти з німцями через постійні скарги місцевого населення на випадки відбирання худоби і хліба у селян, не видаючи реквізіційних квитків. Рада реагує на це, і постійно їздить до німецького військового командування приструнити бійців.

Під час засідання у Центральній Раді німецькі офіцери увірвалися до парламенту з вимогою до Грушевського дати згоду заарештувати кількох міністрів, проте Грушевський дав відмову та рішуче протестував таким діям, одразу після вторгнення Грушевський дзвонить до міністра Голубовича та наказує відправити ноту-протест до Берліна.

В той же день відбулася зустріч Грушевського та німецького аташе Штольценберга, який запевнив, що покарання чекатиме всіх діячів того інциденту…

На наступний день на засідання була оголошена Конституція УНР, що складалася з 75 статей у 8 розділах. Грушевського було обрано Президентом УНР. І той же день стався переворот, до влади прийшов Гетьманат Скоропадського.

Гетьман Скоропадський пропонував Грушевському місце голови Української Академії Наук, проте для Михайла Сергійовича зрада Скоропадського – командувача української дивізії була важкою для розуміння, він переказав через друзів, що не хотів би мати з ним ніяких справ.

В цей час Грушевський написав 4, 5 і 6-ту частини «Всесвітньої історії», а також праці «Старинна Історія. Античний світ», «Середні віки Європи».

Гетьман злетів, і на його місце прийшов новий уряд Директорія на чолі з Винниченком, Грушевського запросили до складу. Політик заявив, що лише за однієї умови, якщо Директорія оголосить себе правонаступницею легітимною Центральної Ради.

Більшовики не маючи супротиву через відсутність у УНР справжньої армії в 1919 році почали знову наступ, і Грушевський з урядом відступають на захід, до Вінниці, Кам’янця, Станіслава.

В той час Грушевський зустрівся з президентом Чехословаччини Томасом Массариком, який заявив, що надасть допомогу і притулок у країні усім вигнанцям, на тій зустрічі вирішувалась доля Підкарпатської Русі, і надання цьому регіону автономного статусу проте Массарик відмовив категорично Грушевському в подальшому розгляді цього питання.

Був одним із засновників громадської міжнародної організації — комітету незалежної України та заснував Український соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом («Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).

25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп: на чолі з Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.

4 вересня 1921 року в харківській газеті «Вперед» повідомлялося, що ЦК Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) виключив Грушевського з рядів партії, заявивши, що його виїзд до УСРР став зрадою партії, оскільки Грушевський не погодився з рішенням про рееміграцію з ЦК УПСР .

В еміграції Грушевський проводив роботу над великим науковим проектом — багатотомною «Історією української літератури». Перші томи цієї роботи були надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, лишився в рукописі і був надрукований тільки в 1995 році

1923 року був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року з сім'єю переїхав до Києва. Працював професором історії в Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. При цій комісії у зв'язку з 350-річчям друкованої справи в Україні був створений комітет, секретарем якого був призначений Володимир Барвінок. Через шість років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931роках очолював історичні установи ВУАН.

14 квітня 1926 року Політбюро ЦК КП(б)У в постанові «Про Українську академію наук» висловилося за можливість підтримати кандидатуру Грушевського на посаду президента ВУАН. 3 жовтня 1926 року відбулося урочисте вшанування Грушевського у зв'язку з 60-літтям від дня народження та 40-літтям наукової діяльності. 12 січня 1929 року загальні збори АН СРСР обрали Грушевського дійсним членом. 25 квітня 1929 року на засіданні загальних зборів АН СРСР Грушевський поставив питання про потребу створення в її складі Інституту української історії.

З осені 1929 року почався погром історичних установ, створених Грушевським. У листопаді-грудні 1929 року сесія Ради ВУАН почала ліквідовувати комісії, якими керував Грушевський (остаточно ліквідувала 1933 року). У вересні 1930 року закрито НДКІУ. 11 грудня цього ж року партійний осередок ВУАН ухвалив рішення про посилення ідеологічної боротьби з Грушевським і його теоріями шляхом читання рефератів із критикою його поглядів. У січні 1931 року на засіданні історичних установ ВУАН замість історичної секції, очолюваної Грушевським, створено історичний цикл. Більшість співробітників і учнів Грушевського було заарештовано й заслано.

7 березня 1931 року Грушевський переїхав до Москви.

Від 1931 року змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «гріхів», які посипалися на вченого.

23 березня 1931 року Грушевського заарештували як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами. Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі погрозами ув'язнили його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з огляду на його… смерть.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з санаторіїв у м. Кисловодськ (Ставропольський край, РРФСР, СРСР, нині РФ) і несподівано захворів на карбункул. Операцію з його видалення провів головний лікар місцевої лікарні, котрий хірургом не був, а перед цим він відмовив Грушевському в проханні бути прооперованим його давнім і перевіреним другом. Помер від сепсису через три дні після операції. Серце зупинилось о другій годині дня.

Багато хто критикує Грушевського як політичного діяча, у нерішучості дій, хтось звинувачує у зраді, приводячи у доказ протокол з засідання Центральної Ради, в якому нібито Грушевський закликає німців до України, проте жодного підтвердження існування цього документу не існує, як і не існує жодного справедливого звинувачення в тому, що Центральна Рада на чолі з Грушевським в той час не зберегла державності, в той час коли зубожіла, післявоєнна Україна вирвалася з пазур Московщини і починала своє самостійне життя без жодної спадщини-допомоги від колишньої імперії.

Кажуть, що історія повторюється у своїх подіях. Зараз у XXI столітті Україна продовжує здобувати кров’ю свою незалежність від неспокійного войовничого східного сусіда Російської Федерації. В нас зараз більше можливостей, більше важелів впливу на агресора, а проте війна триває третій рік. І хто зна, якби не закони дипломатії XXI століття, а закони сурового XX cтоліття з невблаганним переподілом світової політичної карти, чи вижила б Україна с такими сучасними політиками…Мабуть, що ні. Нам відверто не вистачає мужніх, відвертих політиків, як Грушевський Михайло Сергійович які створили державу в надзвичайно скрутних умовах, проте нажаль не змогли зберегти її…

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Михайло Грушевський [Електроний ресурс] – 2009 - Режим доступу до стат.: http://fisechko.ru/100vel/ukrain/67.html. – Дата доступу 12.11.2016
2. Видатний історик України [Електроний ресурс] – 2014 – Режим доступу до стат.: http://www.m-hrushevsky.name/uk/Bio.html. – Дата доступу 12.11.2016
3. Грушевський Михайло Сергійович [Електроний ресурс] – 2011 - Режим доступу до стат.: https://uk.wikipedia.org/wiki/Грушевський Михайло Серійович
4. Ю. Тагліна Михайло Грушевський; - Київ: Школа, 2012. – 228 с. : іл. – ISBN 978-5-91188-027-9.
5. Ю. Хорунжий Вірую; - Київ : Школа, 2009. – 425 с. : іл. – ISBN 966-661-661-0.