ЗАМОК ЛЮБАРТА ЯК КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ВОЛИНСЬКОГО КРАЮ

ЗАМОК ЛЮБАРТА
ЯК КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА ВОЛИНСЬКОГО КРАЮ
Ліченко Сергій
НТУУ «КПІ», ННК «ІПСА», ДА-41

Один із найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків – це замок Любарта, який є головним об’єктом історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурним осередком Луцька. [3, С.14-15]

Вибрана тема є цікавою і актуальною. Фортець такого рівня збереженості в Україні набереться лише з десяток, тому такою дивною видається завіса безвісності, яка почала розсіюватися над Любартовою твердинею лише в останні роки. Замка наче не існувало для радянських істориків: його й словом не згадано у фундаментальній «Історії Волині», йому присвячено лише кілька абзаців у «Історії Луцька». Дивно, адже саме ця твердиня охороняла віками столицю Волині і слугувала символом столичної влади.

Луцький замок закладений князем Галицько-Волинського князівства Любартом на основі дерев'яного дитинця, який існував ще із Х ст. [2, С.35─37] Пізніше його значно розширив литовський князь Вітаутас Великий. Однак ще й потім цей замок неодноразово модернізувався.

Він розташований у старій частині міста на невисокому пагорбі. Замок був однією з наймогутніших фортець Волині, основною ланкою системи міських зміцнень, у яку входив також Нижній замок (зберігся частково) і міські стіни.

Укріплене велике поселення на місці теперішнього замку розташовувалося на острові серед боліт з Х ст. й охоплювало майже весь острів [5, С.251─255]. Наприкінці ХІ ст. починається спорудження валу у кілька етапів. Спочатку висота валу сягала 1 м, а згодом збільшилася до 3 м. Дитинець витримував тривалі і важкі облоги. У 1175–1180 рр. посеред дитинця будується мурована церква Івана Богослова. В цей час дитинець формувався як князівський двір — головна резиденція князя. Тут проживала князівська сім'я, різні урядовці. У 1259 р. місто не витримало облоги хана Куремси. І вже через два роки князь Василько Романович на вимогу ханського воєводи Бурундая розібрав укріплення Луцька. Отже, деякий час укріплень не було взагалі. Та з послабленням залежності Волині від Золотої Орди на початку XIV ст. дерев'яні укріплення відновилися в повному обсязі.

У 1331 році син Великого князя литовського Гедиміна Любарт одружився із дочкою Великого князя Галицько-Волинського князівства Андрія II Юрійовича Агрипіною. У 1340 році він став Великим князем Галицько-Волинського князівства [1, С. 55─57]. У той час починаються масштабні роботи із реконструкції укріплень. Була споруджена дамба з метою підвищення рівня води навколо князівської резиденції, підйомний міст над ровом перед вежею.

У 1366 р. внаслідок втрати столичного міста Володимира Любарт переносить столицю до Луцька і таким чином остаточно утверджується тут. У цей період окольне місто, розбудовується, його територія забудовується дворами наближених до Любарта урядовців, єпископів та іншої знаті. А власне міське суспільство витісняється за межі Окольного замку. У 1370 році помер Казимир і війна припинилася. З цього часу фортифікаційні реконструкції в Луцьку продовжилися. В'їзна вежа підвищилася на один ярус, над нею влаштували шатровий дах. Більше половини північної та східної стін замінили цегляними мурами. Будівельники використовували фірмовий знак — тонкі прорізи на швах розчину між цеглинами. Таким чином, візуально легко визначити, яка саме частина мурів була зведена в цей час. Так, у двох замках — Верхньому та Окольному — зосередилися всі органи управління Волинським князівством: законодавчі, виконавчі, судові, церковні. Це також був престижний район проживання, де мали власність лише багаті міщани, представники влади та духовенство. Проте потужно розвинене в економічному і культурному плані міське населення не відчуло від цього негативних наслідків.

Найпопулярніша серед численних легенд замку – про неземне кохання його засновника, литовського князя Любарта до княгині Буші – доньки останнього з роду Данила Галицького князя Лева ІІ. В’їзна, Стирова та Владича башти замку мали символізувати Віру, Надію та Любов. Втім, княгиня не дожила до завершення будівництва. Навіть коли у Любарта була вже нова дружина та діти, він неабияк сумував за Бушею, постійно прикрашав квітами її могилу. Тому й замком не блукає привид княгині: душа її у спокої.

Лучани палко вірять у цю історію, тому місцеві молодята обов’язково приїздять до замку і підіймаються на башту, щоб взятися за руки та помолитися. Кажуть, цей ритуал з’єднує серця закоханих на все життя.

Після смерті Любарта Великим князем стає його син Федір. Але він не мав прав на луцьке князювання, позаяк був сином не першої дружини Любарта. У 1387 р. литовський князь Вітовт разом із сім'єю, князями, боярами осів у Луцьку. З 1392 р. Луцьке князівство переходить до нього навічно [4, С. 141─143], в цей же час він став Великим князем литовським. Вітовт надавав великої уваги Луцьку. За його правління Луцьк мав статус неофіційної південної столиці Литви . Також весь Верхній замок постав у цеглі: північна стіна і східна домурувалися, а в місці їхнього стику звели Владичу вежу.

У 1429 р. у стінах замку, відбувся з'їзд європейських монархів, де серед інших питань розглядалася можливість коронування Вітовта на литовську корону. Але дуже скоро князь помер, так і не ставши королем. А важкий спадок непростих відносин з Польщею перейшов до його наступника Свидригайла.

Через два роки після з'їзду почалася Луцька війна. Коронне військо оточило замок і кілька тижнів тримало його в облозі. Захист замків покладався на воєводу Юршу. Врешті, коронне військо було змушене відступити, зазнавши великих втрат. Замок витримав оборону. Складна політична ситуація призвела до того, що Литва розділилася на два князівства — власне литовське зі Сигізмундом та Луцьке (Руське) зі Свидригайлом. У 1436 р. замок витримує облогу військами Сигізмунда. Під кінець життя Свидригайла проводилися будівельні роботи у Верхньому замку. У цей час оборонні стіни були нарощені, був закладений додатковий ряд аркоподібних бійниць для вогнепальної зброї. Також встановлено додатковий ярус дерев'яних галерей для обслуговування нових бійниць.

У XVIII ст. замок зазнав певних трансформацій. По-перше, він практично втратив оборонну функцію. По-друге, внаслідок жорсткої релігійної боротьби замок уже не міг бути стабільною духовною столицею Волині, оскільки православна кафедра Івана Богослова переходила то уніатам, то православним, а згодом і взагалі згоріла без відновлення.

Нині Замок Любарта – культурний осередок Луцька. Зокрема тут проводять дуже багато різноманітних фестивалів історичного, етнографічного, музичного характерів: фестиваль дзвонарного («Благовіст Волині») та флористичного («Меч Луцького замку») мистецтв, частково Up-fest, мистецьке шоу «Ніч у Луцькому замку», джазовий фест Art Jazz Cooperation, частково «Поліське літо з фольклором» та інші події [4, С. 50-51].

У 2011 році за підсумками акції «Сім чудес України» Верхній замок зайняв перше місце [6, С. 62─64].

У Владичій вежі на нижньому ярусі розміщена виставка «В’язниця». Трохи вище – «Замкова зброя», де експонують замковий арсенал XV–XVII ст. Єдиний в Україні Музей дзвонів знаходиться на двох верхніх ярусах вежі. На території замку в колишній повітовій скарбниці (побудована в ХІХ ст.) розташований Музей книги [7, С. 57─58]. Також у колишній канцелярії відкрили Луцький художній музей, де демонструють роботи митців з усіх куточків світу. Замок завжди приваблював багатьох художників зображати його вежі на своїх роботах.

Отже, замок Любарта визначна пам’ятка України, яка збереглась до наших днів і нагадує про події, що відбувалися на Волині. Це ─ унікальна пам'ятка оборонної архітектури України XIII-XVI ст. Кожен може відвідати цю споруду, поринути в історію, відчути дух тієї епохи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Грушевський М. С. Історія України—Руси, т.IV./ М. С. Грушевський. — К.: Дніпро, 1993. — 231 с.
2. Колосок Б.А., Метельницький Р.О. Архітектурно-історичний нарис./ Б.А. Колосок, Р.О. Метельницький — К.: Дніпро, 1990. —125 с.
3. Кравчук П. А. Книга рекордів Волині. / П. О. Кравчук. — Л.: Освіта, 2005. — 65 с.
4. Мандзюк Ф. О., Окуневич В. Д. У Луцькому замку./ Ф. О. Мандзюк, В. Д. Окуневич. — Л.: Освіта, 2007. — 150 с.
5. Терський С. О. Історія Луцька. Том 1. Лучеськ Х—XV ст./ С. О. Терський. — Л.: Знання, 2006. — 300 с.
6. Троневич П. О. Волинь в сутінках української історії XIV–XVI ст. / П. О.Троневич. — Л.: Освіта, 2011. — 265 с.
7. Троневич П.О., Хілько М.І. Втрачені християнські храми Луцька./ П.О. Троневич, М.І. Хілько. — Л.: Освіта, 2001. — 347 с.