Світ героїв у романі В. Вулф «Хвилі». Образ Бернарда

О. Черкаська
Дніпропетровський національний
університет ім. Олеся Гончара
Науковий керівник – доцент
кафедри зарубіжної літератури
Дніпропетровського національного
університету ім. Олеся Гончара
Ватченко С.О.

СВІТ ГЕРОЇВ У РОМАНІ В. ВУЛФ «ХВИЛІ». ОБРАЗ БЕРНАРДА

Відомо, що «Хвилі» – сьомий роман В. Вулф. І саме «Хвилі» принесуть їй, на думку М. Бредбері, репутацію провідного митця модернізму. Вулф також сприймала «Хвилі» як твір, де її письменницька манера стає зрілою. У щоденнику вона зізнається: «Довгий шлях довелося здолати, щоб прийти до початку – якщо «Хвилі» моя перша книга, написана моїм, і тільки моїм, стилем» [1, с. 211].

«Хвилі» (“The Waves”, 1931) по праву вважають яскравим, непересічним текстом в історії літературного модернізму. Дослідники відчувають, що в ньому присутня потужна міфопоетична основа, яку пов'язують з мотивом «глибинного, напівмістичного життя жінки» [3]. Їй природою уготовано знання таємниці народження нового. Не випадково, вже на початку тексту виникає алюзія на тему створення світу. День, який змінює ніч, уподібнений жінці, що символічно несе світло у буття: “... the sky cleared… as if the arm of a woman couched beneath the horizon had raised a lamp and flat bars of white, green and yellow spread across the sky ...” [6, р. 3]. Образ жінки, яка працює над рукописом, як би ненароком з'являється в «Хвилях», і деякі критики запевняють, що так автор позначає свою присутність.

У книзі Вулф життя шести персонажів представлене ​​як мінливий потік, що не зупиняється. Метафора хвиль, що набігають одна на одну в морі під високим небом, вперто торуючи свій шлях до скелястих берегів, де вони втратять силу, розсиплються на міріади крапель, потім відступлять з тим, щоб відродитися і знову кинутися в нескінченну стихію-боротьбу, стане свого роду алегоричним фоном для драматичних епізодів, де персонажі постануть в процесі переживання життєвого досвіду, що розгортається в часі. Герої наділені голосом, багатством емоцій, почуттів, вони відгукуються на зовнішні враження, розмірковують про світ, відчувають прихильність, зацікавленість один до одного, їм властиві складні почуття, але все, що відбувається з друзями, стає предметом бесіди з собою в формі внутрішнього монологу, який ніколи не переривається. І хоча їх умовно можна назвати характерами, вони наділені індивідуальними рисами [2].

У «Хвилях» Вулф відтворені образи декількох дівчат і юнаків, які поступово дорослішають, на час переривають спілкування, але не втрачають один одного з поля зору. Подруги з дитинства, Сьюзан, Рода і Джині, відрізняються несхожими натурами, вдачею, як і юнаки, Луїс, Невіл, Бернард. Рода – невпевнена, самотня, занурена в себе. Джині – весела, рухлива, цінує спілкування. Сьюзан – дочка фермера, яка відчуває себе органічно лише в природному світі. Образ Луїса витканий з протиріч, його дитяче бажання стати невидимим, сховатися від сторонніх поглядів в зрілому віці переростає в напружене передчуття біди. Тендітний Невіл називає себе «шукачем досконалості» і завжди очікує від іншої людині розуміння, співчуття і кохання. У свідомості Бернарда особливу роль грає взаємозамінність емоцій, його відгуки на образи зовнішньої реальності зливаються зі спогадами дитинства. Бернард відчуває себе художником, він більше за всіх відкритий враженням і постійно вигадує історії, «сумні, комічні, трагічні, про життя і про кохання». Бернард схильний до рефлексії, його тривожить множинність людського «я», він бачить себе стороннім спостерігачем, що не захоплений людським потоком, його наміром стає вивчати, слухати життя. Бернард гостро відчуває хід часу і чує предвічний хрускіт кущів і кроки давніх тварин. У «Хвилях» Вулф, як і в деяких інших романах («До маяка», «Між актів»), звертається до прийому екфразису: заключний монолог Бернарда вбирає в себе шість історій героїв (спільне дитинство в пансіоні на узбережжі, отроцтво, юність і зрілість), розказані від третьої особи, а морський пейзаж і шум хвиль стають пізнаваним ліричним обрамленням цієї розповіді. Внутрішній монолог Бернарда, який постійно звучить, складається в окремий текст, який повертає читача до інтерлюдій, що межують з драматичними епізодами «Хвиль», як би утворюючи замкнуту метатекстову модель. Фігура Бернарда займає особливе місце в «Хвилях», його часто називають довіреною особою автора. Бернард постійно вигадує фрази, пов'язує їх разом, вплітає в них інші, створюючи таким чином нескінченну оповідь, адже не випадково за покликанням він – письменник.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ:

1. Вулф В. Дневник писательницы / В. Вулф / [пер. с англ. Л. И. Володарской]. – М.: Центр книги ВГБИЛ им. М. И. Рудомино, 2009. – 480 с.
2. Bradbury M. The Modern British Novel / M. Bradbury. – Harmondsworth: Penguin Books, 1993. – 542 p.
3. Woolf V. The Waves / V. Woolf. – L.: Wordsworth Classics, 2000. – 172 p.
4. Мудрак Е. «Волны» В. Вулф / Е. Мудрак // Вісник Дніпропетровського університету ім. Альфреда Нобеля. Сер. Філологічні науки. – 2013. – № 1(5). – С. 48–54.