Вишнівецький палац як меморіальний музей просто неба

Косяк Марія
Тернопільський національний
економічний університет,
юридичний факультет
група ДІД-21
Науковий керівник: канд.іст.наук,доц.
кафедри документознавства
інформаційної діяльності та українознавства
Ю.Ю.Боднарчук

Вишнівецький палац як меморіальний музей просто неба

Музей просто неба — це різновид музеїв, де експонати розміщені на відкритому просторі. Існують такі різновиди, як скансен, музеї забудов, музеї сільських господарств, музеї живої історії і фольклорні музеї. Найновіша концепція — це екомузей, яка зародилася вперше у Франції.

Більшість музеїв просто неба спеціалізуються на колекціюванні і реконструкції старовинних помешкань на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов'язаних з експозицією. Експонати часто розбираються, переносяться і збираються за детальними кресленнями.

У Вишнівецькому замку, що свого часу був одним із найбільших в Україні, де зберігалась найбільша приватна колекція стародруків XV століття, стіни кімнат якого були покриті китайським шовком та оздоблені золотом, побували всі тогочасні імператори, королі та князіЄвропи. Біля парадного входу у палац вас зустріне фронтон із двома гербами. Зліва – родовий герб князів Вишнівецьких-Корибутів, справа – герб дружини Михайла Корибути, який брав участь у будівництві цього палацу, Текліі з роду Радзивилів. Це єдиний фронтон замку, який зберігся до нашого часу, його вік – 300 років.

За задумом, споруда мала бути копією французького Версалю. (Спеціально для цього були запрошені французькі архітектори). Як і там, щоби величезна бенкетна зала здавалась ще більшою, у стіни були вмонтовані дзеркала.

Такого багатства, яке мав тоді Вишнівецький замок, не можна було знайти й у королівських палацах. Перший та частина другого поверху були оздоблені голландською дрібною керамічною плиткою, де на 45 тисячах частинок жоден малюнок не повторювався. Такого не було і немає ніде у світі.
Кімнати палацу, а їх було більше ста, називали за кольором стін, які покривались китайським шовком, оздобленим бісером, золотом і сріблом.

У замку зберігалися величезні колекції зброї, рицарських обладунків, а також більш як двотисячна приватна колекція картин визначних майстрів пензля доби Середньовіччя. Картин було на стільки багато, що їх не було де зберігати. У книжкових шафах знімали тафлі і вставляли дорогі портрети.

На жаль, за довгі роки воєн і ворожих режимів багато шедеврів із колекції вивозили за кордон: у Відень, Краків, Варшаву, та найбільше до Москви. Цікаво, що й зараз в одному з музеїв на Червоній площі можна побачити картини з нашого Вишнівця. Окрім самого палацу на подвір`ї було багато інших споруд – де готували їжу, де жила прислуга. У володіння входив немалий ставок та розкішний парк площею 220 гектарів.
Зараз цей ставок значно менший, від парку залишилось лише 8 гектарів. Після двох світових війн та великої пожежі 1944 року більша частина князівського майна булла знищена.

Свого часу тут відпочивали Тарас Шевченко, Микола Костомаров, Оноре де Бальзак. Та, зрештою, вся наукова і творча еліта минулих століть побувала у Вишнівці. Оноре де Бальзак гостював у Вишнівці навесні 1848 року, приїхавши до своєї коханої Евеліни Ганської. (До речі, письменник розповідав про замок, що він настільки великий, що для обігріву приміщень за одну добу тут спалювали 300 возів соломи).
За радянської влади замок був відреставрований. У двоповерховій споруді помістили не лише бібліотеку, будинок культури та кінотеатр, а й профтехучилище.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України та наказом Президента, підписаного у 2005 році, на базі відновленого палацу у Вишнівці повинен бути створений європейський культурний центр. Уже розроблено проект та розпочато ремонтні роботи.

У підніжжі замку ще стоїть мурована з вапняку старовинна церква Вознесіння Христового. Тут у крипті вівтарної частини збереглися останки князів Вишневецьких — могутньої родини українських фундаторів.

Напередодні 24-ї річниці Незалежності України у Вишнівецькому палаці урочисто відкрили відреставровану залу у присутності представників влади, істориків та жителів Вишнівця.

Усе у нововідкритій залі – меблі, гардини та інші предмети побуту, виконані у стилі вісімнадцятого століття. Колись тут розташовувалась книгозбірня Вишнівецьких, яка слугувала одночасно і читальнею. Цілі покоління князів зберігали тут цінні рукописи, фоліанти, творили історичні студії. Нині 2,5 тисячі книг Вишнівецьких зберігаються у Національній бібліотеці Вернадського у Києві. А меблі палацу дав у користування Львіський національний інститут пам’яті. «Це знакова подія не лише для нашої області, але й для всієї країни. Відродження культури – це відродження патріотизму народу. Це дає великі перспективи для розвитку туризму», - зазначила науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля» Любов Шиян.

Також у перспективі планується відтворити ще і дзеркальну залу, яка розташовувалась на першому поверсі палацу, а також прилеглі до неї кімнати. Усі ці реставраційні процеси ще раз доводять той факт, що все ж таки у нашій країні цінують свою історію. Адже усі ці експонати, відновлені чи оригінальні, слугують своєрідною машиною часу для кожного охочого поринути з головою у ті чарівні та водночас тривожні часи.

Використані джерела:

1. Підставка Р. Замок у Вишнівці: історія виникнення, становлення та локалізації // Видання НУ "Львівська Політехніка" "HistoricalandCulturalStudies" Volume 1, № 1.
2. Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. — Тернопіль: Воля, 2003. — 500 с. (+ 8 с. Вкладка).
3. Мельничук Б., Уніят В. Вишнівець / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. – Т. 1. – Тернопіль : Збруч, 2004. – С. 268–270.
4. Мороз В. Замки і фортеці Тернопілля. – Тернопіль :Підручники&Посібники, 2011. – 160 с.
5. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описаніе церквей и прихо-довъ Волынской епархіи. — Томъ ІІІ. Уезды Кременецкій и Заславскій. — Почаевъ: Типографія Почаево-Успенской Лавры,1893. — 687 с.
6. Уніят В. Вишнівець. Тернопільщина. Історія міст і сіл. – Т. 2. – Тернопіль: Терно-граф, 2014. – С. 230–234.
7. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся (Краєзнавчий словник – від найдавніших часів до 1914 року). – Т. 1. – Вінніпег: накладом Товариства “Волинсь”. – С. 600.