З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ
Таміла Краштан
ІПСА, 3 курс, група ДА-41, НТУУ “КПІ” ім. І. Сікорського

Вишивка в українській культурі завжди була оберегом. Кожному відоме значення деяких простих символів, що прийшли до нас з давнини, як то коло – сонце, хвилі – вода, а також більш складних: дуб – сила, розвиток, калина – краса, зародження Всесвіту. Вишивкою прикрашали ті частини одягу, де злі сили могли дістатись до тіла, тобто здебільшого місця, де закінчувалась тканина (воріт, манжети, поділ). У зв’язку з цим також зустрічалася вишивка під пахвами, адже це місце у дитячих сорочках не зашивалося. Шви також вважалися ненадійними місцями, звідси пішов звичай робити вишивку вздовж рукавів та штанів.

Вишивка кожного регіону мала свої особливі мотиви. Наприклад, для Полісся характерні повторювані чіткі геометричні візерунки. Вишивки Київщини часто містять поряд з геометричним і рослинний орнамент червоного та чорного кольорів. Подільським вишивкам властиве більш складне виконання з різноманітними швами, та в той же час вони є здебільшого одноколірними. У вишивках західного регіону частіше можна побачити рослинні орнаменти, також з’являються зооморфні мотиви та велика різноманітність кольорів.

Важко точно встановити, коли на території сучасної України з’явилася художня вишивка, але з упевненістю можна сказати, що її вік вимірюється тисячоліттями. Все почалося відтоді, як люди за допомогою примітивних кістяних голок почали шити собі одяг.

Історія вишивки на наших теренах починається  з часів панування скіфів  та сарматів (I-IV ст). Саме тоді з’являються свідчення того, що вишивка користувалась популярністю. Одним з найперших є унікальне шитво золотими нитками на пурпуровій тканині. Воно було використане в одязі знатної сарматки з поховання Соколова могила. Вважається, що це вбрання використовувалося під час виконання обряду плодючості. У вишивці застосовано техніку золотого шитва «у прикріп». Золоті нитки викладались за формою візерунка і прикріплювались до тканини, ймовірно, жовтою ниткою, яка не зберіглася. Надзвичайна виразність і ювелірна точність малюнка досягається завдяки тому, що кожний елемент узору окреслюється золотим контуром. Вишивка з поховання знатної сарматки відкриває й невідому техніку пряденого золота. Вона полягала в тому, що шовкова нитка була опрядена вузенькою стрічкою чистого золота, витки спіралі щільно заходили один на одний, утворюючи нитку, яка видається суцільно золотою. [2]

На Черкащині та Полтавщині були виявлені бронзові фігурки чоловічків, на яких схематично позначено вишиту смугу, що йде від коміра до пояса, а також по плечах. Цікаво, що у вишивках цього часу вже були присутні не лише геометричні візерунки, а й зображення тварин та рослин, що є черговим свідченням високої художньої майстерності. Окрім того, можемо говорити про обрядово-міфологічне  значення зображених на візерунках істот та на зв’язок геометричного орнаменту з орнаментуванням інших побутових об’єктів (наприклад, посуду), що також мало зв’язок із ритуальною магією.

Щедро оздоблювалися у скіфів штани. Їх розшивали візерунками у вигляді завитків, кружечків, ромбів, зигзагів, спіралей. Зигзаги могли означати сліди, які лишалися на гончарних виробах від мотузок та плетених корзин до винайдення гончарного круга. Також вони могли позначати і дощ, воду. Кружечками позначали насіння, зерно, яке, відповідно, має бути зрошене дощем. Завитки ж символізують рослинність, а символ спіралі, можливо, походить від зображення концентричних кіл, якими позначали хмари і небо (богиню неба, Велика богиня, яка також вважалася покровителькою усієї природи). У той же час спіраль може символізувати цикл від народження до смерті, а також змію.[1]

На чаші з Гайманової Могили (IV ст. н. е.) одяг скіфських царів оздоблено орнаментом у вигляді подвійних спіралей, а лампаси на штанах нагадують подвійні смуги безперервного ланцюга хвиль. Хвилями також позначали дощ (порівняння з розпущеним волоссям). Подвійні спіралі можна також ототожнювати з символікою звичайної спіралі, тобто з позначенням змії. Також одна з цих спіралей могла позначати голову, а інша – тулуб птаха, який часто асоціювався із сонцем.

Про вишивку часів Київської Русі вже можна судити за літописними згадками, де йдеться про тканини, розшиті сріблом і золотом. Зокрема, під 1147 роком вказується, що при розгромі Путивля були знищені речі, шиті золотом, під 1164 роком записано: "и присла царь многы дары Ростиславу, оксамоты и павлоки и вся узорочя различная". Серед вкладів князя Володимира Васильковича під 1288 роком згадуються "завесы золотом шитые"(Тут вклад – дарунок церкві від князя). У літописному описі церкви Георгія в Любліні говорять про "платы оксамотны шиты золотом й жемчугом", "индитья золотом шита вся".(Плат – найімовірніше хустка; индитья (индития) – верхній одяг престолу у православних храмах)

В ці часи шитво сягало ще більших висот. Наприкінці XI ст. Анна-Янка — дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха — заснувала в Андріївському монастирі у Києві школу, де навчали мистецтва вишивки золотом і сріблом. З літописів дізнаємося, що вишивала також княгиня Анна — дружина київського князя Рюрика Ростиславича.

Археологічні розкопки у Києві, Білогородці, Старому Галичі, Шаргороді та інших місцевостях України виявляють численні залишки гаптованих тканин.[2, 4] Їх вивчення, зіставлення із зображеннями на фресках, мініатюрах свідчать про широке застосування гаптування золотом і сріблом в одязі давньоруських людей. Використання гаптування також досить поширене в часи козаччини.

У давньоруському мистецтві вишивки вирізнялись дві течії. Простий народ зберігав традиції, символічний і обереговий зміст кожного візерунка. Для знаті ж характерним було тяжіння до зовнішньої краси і пишноти, що призводило до запозичення візантійських мотивів. Така вишивка поступово перейшла у звичайне художнє оздоблення, яке можна зустріти й нині.

Однак давні орнаментальні символи не втратили свого сенсу протягом століть. Найперше варто згадати, що не дарма порівняно з усім іншим рясно оздоблювались рукави сорочок – це було також прославленням роботящих рук. Щодо візерунків, то круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Наприклад, простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля; ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості.

Подальший розвиток мистецтва вишивки відбувався під впливом технік інших народів, як то було за Київської Русі, а також під впливом паралельного розвитку промисловості. До прикладу, у сучасних вишиванках часто можна зустріти візерунок з трояндою. На перший погляд здається, що він такий поширений через свою традиційність. Насправді ж цей візерунок з’явився на українських вишиванках із появою легкої промисловості, коли народні майстри почали копіювати малюнки з фабричного одягу.

На рубежі ХVІІ-ХІХ століть в Україні, крім вишивання золотом та сріблом, що виконувалося в монастирях черницями, існувало багато поміщицьких майстерень, де жінки-кріпачки вишивали речі побуту: скатертини, серветки, різноманітний одяг, предмети оздоблення інтер'єру.

Жінки вишивали також і в монастирях на замовлення світських людей. Ці вишивки вирізнялися особливою досконалістю художнього й технічного виконання.

У панських майстернях жінки-кріпачки для потреб поміщика та його родини виготовляли численні вироби, які вражали складністю вишивки, на виконання якої витрачалось іноді кілька років.

На початку XX ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінниччини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У повоєнні роки вони об'єдналися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об'єднання.

Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах.

До наших днів дійшла українська народна вишивка лише ХVII-ХІХ століття, бо погляд на неї як на витвір мистецтва утвердився саме в ту пору. З того часу прогресивні діячі культури починають цікавитися нею й збирати її в музеях та приватних колекціях.

Список використаних джерел:

1. Голан А. Миф и символ / Ариэль Голан. – Москва: Русслит, 1993.
2. Кара-Васильєвва Т. В. Українська вишивка / Т. В. Кара-Васильєвва, А. Д. Чорноморець. – Київ: Либідь, 2002. – 160 с.
3. Історія українського мистецтва: У 5 т. / НАН України. ІМФЕ ім. М. Т. Рильського; голов. ред. Г. Скрипник, ред. т. Р. Михайлова, Р. Забашта — К., 2008. - Т. 1: Мистецтво первісної доби та стародавнього світу. - 710 с.
4. Сайт українців Угорщини. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrajinci.hu.