Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Скульптор, живописець, графік, етнограф, колекціонер

Події та новини кафедри

Народився 27 січня 1911 року в селянській родині в селі Лип’янка, тепер Шполянський район, Черкаська область. 1927 року до його села приїхав музикант і фольклорист Максим Коросташ, який, дізнавшись про талановитого хлопця, допоміг вступити в Київську художньо-індустріальну школу та поселив у своїй квартирі на Гоголівській вулиці в Києві. Тоді ж Іван Гончар спілкувався з музикознавцем Климентієм Квіткою та письменницею Оленою Пчілкою.

Закінчив Київську художньо-індустріальну профшколу (1930 р.) Київський інститут агрохімії та ґрунтознавства (1936 р.). Працював у Київських скульптурно-монументальних майстернях (1936–1939 рр.). Як скульптор заявив про себе у 1930-х роках роботою “Шевченко у дяка”.

За участь у Другій світовій війні, яку закінчив у Берліні, отримав орден Вітчизняної війни II ступеня, медалі “За відвагу”, “За перемогу над Німеччиною”. По закінченні війни Івану Макаровичу вдалося попрацювати у Віденській академії мистецтв, відвідати декілька міст Європи, змальовуючи їхнє архітектурне обличчя.

Працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, портрети – чітко окреслені характери. Вивчав етнографію і народне мистецтво, багато подорожував Україною. Популяризуючи українське народне мистецтво і культуру, почасти зазнав переслідувань. Є одним з ініціаторів створення Товариства охорони пам’яток (1966 р.), учасник республіканських і всесоюзних мистецьких виставок. Персональні виставки пройшли у Києві (1987 р., 1992–1993 рр. ). У 1960-х роках набула великої популярності серед патріотично налаштованої молоді його багата хатня збірка творів українського народного мистецтва, що в майбутньому стало здобутком всього його життя і за що, зрештою, І. Гончара звинуватили у націоналізмі. Не маючи формально сім'ї, Іван Гончар усиновив Петра, сина свого рідного брата. Нині Петро Гончар – художник, директор УЦНК “Музей Івана Гончара”, його дружина – відома українська співачка Ніна Матвієнко. Похований Іван Гончар у Києві на Байковому кладовищі, поруч із могилами Івана Світличного та Івана Миколайчука. Того ж року (1993 р.) хатній музей Івана Гончара став державним музеєм.

Твори

Максим Горький. Гіпс. Мануйлівський літературно-меморіальний музей Максима Горького (с. Верхня Мануйлівка)

Є автором:

- пам'ятників і скульптурних портретів діячів літератури, мистецтва й науки:

  • В. Сосюрі (1947);
  • О. Гончару (1949);
  • А. Малишку (1949);
  • молодому Т. Шевченкові (1950, мармур, зберігається у фондах Третьяковської галереї в Москві);
  • Є. Патону (1953);
  • І. Бридьку (1957);
  • М. Горькому (Ялта, 1956);
  • М. Коцюбинському (1958);
  • Лесі Українці (1959);
  • Т. Шевченкові (Шешори; 1964);
  • У. Кармелюку (1964);
  • І. Гонті (Гонтівка, 1973);
  • С. Васильченку (Ічня, 1978);

- живописних портретів:

  • Б. Хмельницького;
  • М. Заньковецької;
  • Леся Курбаса;
  • Б. Олійника;
  • Н. Матвієнко;
  • А. Солов'яненка та інших (усі – 1985–1991);
  • композиції «Тарас-водоноша» (1939);

- горельєфів:

  • «Переяславська Рада» (1954, встановлений у м. Переяславі);
  • «Берегиня», «Ярило» (1985-1990);
  • серії живописних історично-етнографічних робіт:
  • «Весілля в Україні»;
  • краєвидів «Мальовнича Україна» (1960-ті роки);
  • нарисних типажів із різних регіонів України тощо.

Талановитий митець також розробив проект пам'ятника «Гонті і Залізняку», але втілення його у життя було зупинено.

Видано два випуски (30 сюжетів) листівок “Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара “(Київ, 1990 р.). На основі зібраних митцем матеріалів у 1993 р. засновано Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”. Про Гончара знято фільм “Соната про художника” (1966 р.), Укркінохроніка, режисер В. Шкурін). Видано історико-етнографічний мистецький альбом “Україна й українці” (2006 р.), матеріали для якого Гончар збирав від кінця 1950-х років. До альбому увійшли унікальні історико-документальні фотографії кінця 19 – середини 20 ст. з різних куточків України.

Продовження справи Івана Гончара

Музей Івана Гончара

1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара засновано Український центр народної культури “Музей Івана Гончара” - державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад, розташований у Києві по вул. Івана Мазепи, 29 (колишня канцелярія генерал-губернатора).

Із 18 томів альбому “Україна й українці” станом на 2011 р. вийшли друком три: «Україна й українці. Загальний том», “Україна й українці. Галичина, Буковина”, “Україна й українці: Київщина Лівобережна”. В подальшому заплановано вихід ще кількох томів.

Колекція

Зібрав велику колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва. Створив перший в УРСР приватний музей, який облаштував у власному будинку, спорудженому на виділеній Спілкою художників УРСР землі – неподалік від Києво-Печерської лаври.

Експонати для музею збирав під час імпровізованих експедицій Україною. Колекція налічує 7 тисяч предметів: ікони, народний одяг, дерев'яні скульптури, музичні інструменти, іграшки, вироби з металу. Окремий масив колекції становлять 20 тисяч архівних світлин із різних регіонів України.

Музей було відкрито для загального огляду 1959 року. Невдовзі він став одним із найвідвідуваніших місць у Києві. Тут збиралися шістдесятники, сюди приходили закордонні гості. Навіть державні туристичні організації потайки водили до нього іноземців. З популярністю Гончара як колекціонера почав зростати й тиск на нього. Петро Гончар пригадує, що вже наприкінці 1960-х рр. були перші погрози – нарівні зі словесними атаками вдавалися й до конкретних дій: одного разу підпалили двері, згодом згоріла майстерня у дворі. Відверте роздратування тодішньої влади викликала подвижницька діяльність Івана Гончара. Зібрана ним колекція унікальних етнографічних експонатів не поступалася за своєю цінністю збіркам ряду провідних державних музеїв. Петра Шелеста непокоїла та обставина, що “приватну збірку українського народного мистецтва в будинку скульптора І. Гончара систематично відвідують представники різних областей республіки, в тому числі націоналістично настроєні елементи, які використовують своє перебування там для ідеологічного впливу на відвідувачів”. 1972 року І. Гончара виключили з КПРС з одночасною вимогою передати збірку в державні музеї. Ця подія стала великим ударом для митця. Втратити партійний квиток означало втратити роботу, бо тоді все робилося через держзамовлення. “Його могли посадити, але на те не було вагомих причин: він не боровся з владою, правильно цитував думки Леніна щодо розвитку нації, – згадує Петро Гончар. – Звісно, його провокували: підсилали людей, які просили за валюту продати старожитності. І якби він продав, то це був би привід – торгує за валюту. Крім того, він був настільки впливовий своїм просвітництвом, що його знали за кордоном”.

У серпні 1973 року створено кінострічку «Соната про художника», присвячену відомому українському скульптору і музейнику І. Гончару (режисер В. Шкурін).

На основі своєї збірки І. Гончар уклав альбом “Україна й українці” – певну місцевість ілюстрував фотографіями характерних типажів місцевих мешканців, замальовками церков і жител, зразками вишивки, ткацтва, гончарства. Все це супроводили підписи, зроблені каліграфічним почерком. З цієї праці утворилося 18 томів унікальних даних.

Помер від лейкемії в лікарні у Феофанії. Похований у Києві на Байковому кладовищі, поруч із могилами Івана Світличного та Івана Миколайчука. Того ж року (1993) хатній музей Івана Гончара став державним.

Література:

Шевченківські лауреати. 1962–2001: Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський. – Київ: Криниця, 2001. – С. 101–103.

Універсальна енциклопедія «Черкащина»/ Упорядник В. Жадько. – Київ, 2010. – С. 212–213.

Митці України: Енциклопедичний довідник / Упорядники: М. Г. Лабінський, В. С. Мурза;. За ред. А. В. Кудрицького. – Київ: «УРЕ»

Іван Гончар. Альбом. Київ, Мистецтво, 1971.

Гончар Іван. Каталог виставки творів / Авт. вступ. ст. та упорядник Ю.Іванченко . – Київ, 1987.

Поклад Н. Іван Гончар: «Я ніколи не думав про славу…» // Київ. – 1988. – № 5.

Качкан В. Ключі до скарбів // Жовтень. – 1989. – № 1;

Українські народні типажі в малюнках Івана Гончара. Листівки. /Автор і упорядник В.Підгора.- Вип. І, ІІ. – Київ, 1990.

Коцюк В. Дорога пам’яті. – Київ, 2000.