Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Наукова та педагогічна діяльність Миколи Зерова

Події та новини кафедри

У особі Миколи Зерова маємо приклад дивовижно цілісної і широко обдарованої особистості, у якій поєднались талант оригінального поета, блискучого перекладача, визначного вченого-літературознавця, вдумливого критика, неперевершеного викладача-професора Київського університету. Уся його діяльність була підпорядкована ідеї розвитку української культури, утвердженню її як повноправної складової світової духовної скарбниці.

Після завершення навчання на історико-філологічному факультеті Університету Святого Володимира у Києві 1 серпня 1914 р. за наказом попечителя Київського навчального округу М. Зерова призначено викладачем історії Златопільської чоловічої, а з жовтня 1916 – і жіночої гімназії, де він пробув до вересня 1917 р.

Революційні події на початку 1917 р. повернули М. Зерова у центр бурхливого культурно-громадського життя. Він бере участь у якості одного із секретарів і як член редакційного комітету друкованого органу у роботі Першого (квітень) і Другого (серпень) Всеукраїнських учительських з’їздів. З 21 вересня 1917 р. до 1 жовтня 1920 р. М. Зеров викладав латину, секретарював у педагогічній раді, був бібліотекарем Другої української державної гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства у м. Києві. Паралельно з роботою у гімназії М. Зеров викладає історію української культури у Київському архітектурному інституті, часто виїздить на курси українознавства до інших міст. Під тиском нестерпних умов існування у тогочасному Києві (голод, розруха, матеріальна скрута), М. Зеров пристав на пропозицію директора Баришівської соціально-економічної школи стати у ній викладачем української літератури та історії. Вчительська платня була невисокою, але видавались харчі, паливо, гас, що за тих скрутних часів було неабиякою підмогою. У Баришівці М. Зеров пропрацював з жовтня 1920 р. до вересня 1923 р., не пориваючи зв’язку з літературно-мистецьким та науковим життям Києва. Баришівський період не став антрактом і у творчій діяльності М. Зерова. Саме у ці «три літа» були написані поезії, які у майбутньому складуть збірку «Камена» (1924), здійснено багато перекладів, створено низку оповідань, які так і не побачили друку. Тут, у Баришівці поступово оформилась група митців і вчених, відомих нам як неокласики, неформальним лідером яких був М. Зеров. Адже колегами по викладацькій праці були О. Бургардт і В. Петров. До Баришівки регулярно навідувався П. Филипович.

Окремою яскравою сторінкою життя М. Зерова стала його робота у Київському інституті народної освіти (так тоді називався Київський університет), де він викладав історію української літератури ХІХ ст. З 1 жовтня 1923 р. М. Зеров дістає посаду професора, а з 1 жовтня 1930р., після перетворення КІНО на Київський інститут професійної освіти, очолив кафедру української літератури. Як відомо, у дореволюційні навчальних закладах Російської імперії курс історії української літератури не викладався. Отже, М. Зерову та його колегам С. Маслову, П. Филиповичу, Б. Якубському довелося стати першопрохідцями у цій справі, створювати теоретичну, методичну і практичну базу вивчення нової дисципліни.

Збереглись численні спогади людей, котрим пощастило бути слухачами лекцій М. Зерова. Усі без винятку наголошують на винятковості його викладів, що справляли на людей магнетичний вплив і назавжди залишали глибоке, яскраве і шляхетне враження. «Лекції Миколи Костьовича підкорювали незвичайною природністю, простотою і здавалися на початку бесідою, яка непомітно перетворювалися в захоплюючу розповідь про явища далекого минулого, яке чарівно наближалося до нас». 1

Присутніх підкорювали і дивували не лише глибина і сміливість аналізованого явища, багатство знань, асоціацій, паралелей, а й пам'ять професора, що здавалася невичерпною. Адже М. Зеров ніколи не цитував текстів за книжкою, а лише напам’ять, не допускаючи жодної помилки. На лекції М. Зерова збиралися абсолютно усі студенти, навіть ті, хто пропускав заняття. Відомо, що Микола Костьович завдавав клопоту навчальній частині КІНО, оскільки студенти усіх факультетів залишали свої аудиторії і йшли слухати М. Зерова. Тому його лекції було перенесено на кінець дня. Колишній студент Е. Ранд згадував, що його товариш одного разу заявив, що якби за вхід на лекції Зерова треба було платити, то він, не вагаючись, віддав би всю свою стипендію. «А коли його, сміючись, запитали, що він би тоді їв, він переконано відповів, що їсти не обов’язково, а от жити в однім місті з Зеровим і не ходити на його лекції – це зовсім неможлива річ». 2 Звичайно, мало хто знав, що блискучі лекції професора були результатом не лише природного викладацького хисту, рідкісного дару чудового оратора, а й наслідком наполегливої роботи над кожною лекцією, що тривала до пізньої ночі. Природно, що слава про професора Зерова як Золотоуста, Шехерезаду, Чародія слова вийшла далеко за межі Києва. Цьому сприяли і його часті виїзди з лекціями, що неодмінно здобували широкий резонанс. Крім викладання в КІНО, з жовтня 1923 р. по грудень 1926 р. М. Зеров читав лекції у Другій торгівельно-промисловій школі, з 1923 р. по травень 1925 р. у Київському кооперативному технікумі. У зимовому семестрі 1924 р. вів спецкурс з української літератури в Археологічному інституті. З грудня 1925 р. по травень 1928 р. викладав у Залізничному експлуатаційному технікумі. Упродовж трьох років (жовтень 1930 р. – жовтень 1933 р.) був професором Київського інституту лінгвістичної освіти, де з осені 1933 р. одночасно очолював кафедру теорії та історії перекладу. Цей може задовгий перелік посад свідчить не лише про величезний обсяг освітянської праці, здійсненої М. Зеровим, а й є свого роду об’єктивною оцінкою його високого фахового рівня.

Важливою складовою науково-педагогічної діяльності М. Зерова була його наполеглива праця по підготовці до дослідної роботи талановитої студентської молоді. У цьому зв’язку слід згадати про керівництво професором «Гуртком культури українського слова» та літературним семінаром підвищеного типу, що виплекав когорту талановитих вчених-літературознавців, зокрема Г. Костюка, Є. Кирилюка та ін. Загалом період 1923-1930 рр. був найпліднішим у творчості та науковій діяльності М. Зерова. Він активно виступає як літературознавець і критик. Серед найпомітніших здобутків наукової праці М. Зерова цього часу були такі роботи як «Нове українське письменство: Історичний нарис. Випуск перший» (1924), що охоплював матеріал від І. Котляревського до Г. Квітки-Основ'яненка та складена з монографічних нарисів книга «Від Куліша до Винниченка» (1929). А у 1928 р. студенти 3 курсу літературно-лінгвістичного циклу КІНО надрукували на склографі тиражем у 100 примірників записи лекцій М. Зерова, примірник яких через багато років дивом потрапив на Захід і був передрукований 1977 р. у Канаді під назвою «Лекції з історії української літератури» (1798 – 1870). На думку В. Брюховецького «Лекції...» являють нам багату картину українського літературного життя на перегоні восьми десятиліть, життя, дослідженого в цілісності його неоднорідних складників, різнобічних спрямувань та орієнтацій, боротьби пристрастей і переконань. Історико-культурний підхід Зерова виявився продуктивним, плідним на можливість динамічного дослідження зміни літературних напрямів і стилів у залежності як від іманентних законів функціонування літератури, так і від соціальних обставин, в яких вона формувалась».3 Перу М. Зерова належать також численні статті, друковані у збірниках, періодиці, передмови до збірок творів українських письменників. Вражає коло охоплених дослідницьким поглядом ученого постатей української літератури: І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, А. Метлинський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, Марко Вовчок, О. Стороженко, Ю. Федькович, Леся Українка, Марко Черемшина, В. Самійленко, В. Винниченко та багато інших. Його спостереження і оцінки досі не втратили своєї наукової цінності, а у багатьох випадках можна вести мову про першість М. Зерова у порушенні і розв’язанні багатьох проблем. Зокрема, він переконливо спростував усталений погляд на поезію П. Куліша як епігонську по відношенню до Т. Шевченка. Аналізуючи поетичну спадщину І. Франка, М. Зеров наголошував на необхідності «схопити Франка як творчу індивідуальність (з середини) як цілого поета».4 Саме цей новаторський методологічний принцип, застосований дослідником у підході до інших митців, дозволив аргументовано довести положення щодо мистецької довершеності поетичних творів І. Франка, високий рівень його словесної майстерності. Саме М. Зеров першим познайомив тогочасного читача з творчістю Марка Черемшини, видавши двотомник його творів з ґрунтовною передмовою. За переконанням Г. Костюка, М. Зеров уперше глибоко простудіював та увів до історії національної літератури харківську школу романтиків, дав блискучу характеристику творчості письменників передшевченківської доби.

Безсумнівною заслугою М. Зерова – дослідника українського письменства є те, що він, спираючись на кращі традиції науки про літературу, послідовно і неухильно виступав проти вульгарно-соціологічних підходів, розглядав літературу як автономну сферу людської діяльності, складний комплекс психологічно-творчої активності, нерозривно пов'язаний з життям національної спільноти. А тому дослідницький метод М. Зерова став унікальним зразком поєднання формальних, естетичних і соціологічних прийомів.

28 квітня 1935 р., через два дні після дня народження, М. Зерова було заарештовано. Йому інкримінують участь у контрреволюційній націоналістичній організації, терористичну діяльність. Далі були кілька місяців допитів, моральних і фізичних тортур. На початку лютого 1936 р. М. Зерова було засуджено на 10 років таборів. Його висилають на Соловки, куди він прибуває на початку червня 1936 р. На перших порах професора влаштували прибиральником кімнат господарської частини, потім – до табірної бібліотеки. За таких умов М. Зерову якимось дивом вдавалося займатися перекладами, зокрема відомо, що він працював над «Енеїдою» Вергілія. Але період більш-менш стерпного існування тривав недовго. Восени 1937 р. відбулося посилення і до того нелегкого режиму, по усіх таборах прокотились криваві чистки в’язнів, зокрема таких, що не могли виконувати тяжку фізичну працю. Миколу Зерова було розстріляно за постановою Особливої трійки УНКВС разом з великою групою ув’язнених 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу міста Медвежегорськ (нині Республіка Карелія, Російська Федерація).

23 січня 1958 р. відбулося засідання Військової колегії Верховного Суду СРСР, на якому ухвалено рішення про перегляд справи по обвинуваченню М. Зерова. Вирок військового трибуналу Київського військового округу від 1 – 4 лютого 1936 р. і постанову Особливої трійки УНКВС Ленінградської області від 9 жовтня 1937 р. відмінено і справу припинено. Миколу Зерова було посмертно реабілітовано.

Сьогодні, на початку ХХІ століття, потрібно добре пам’ятати про тих багатьох українців, які не на словах, а на ділі утверджували гуманістичні європейські цінності, заплативши за свій вибір найдорожчим – власним життям. А серед них особливе місце посідає трагічна постать професора Миколи Костьовича Зерова.

 

  1. Гозенпуд А. Микола Зеров // Родинне вогнище Зерових. – К., 2004. – С. 72
  2. Ранд Е. Два роки в Києві: 1931 – 1933 // Наш сучасник Микола Зеров. – Луцьк, 2006. – С. 343
  3. Брюховецький В. Микола Зеров: літературно-критичний нарис. – К., 1990. – С. 274
  4. Зеров М. Твори: В 2 т. – К., 1990. – Т.2. – С. 464

 

доц. Сергій Денисюк