Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Мовна політика за кордоном у світлі мовної ситуації в Україні

Тема доповіді відповідає програмі «Українська мова за професійним спрямуванням, тема 1: Державна мова – мова професійного спілкування).

 

Всі Ви знаєте про особливості мовної ситуації в Україні. Вона є досить складною. Проте наша держава не самотня в цих питаннях. Ми повинні засвоювати закордонний досвід у сфері мовної політики задля подолання негативних явищ у цій сфері. Тому я хотів би ознайомити Вас з розв’язанням складних питань мовної політики у деяких сусідніх державах.

1. Хорватія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія

На території постюгославських країн спостерігається не лише політико-державне, а й мовне розмежування. Колишні югославські народи почали активно відновлювати свої старі мови. Складність розвитку національних літературних мов у цьому регіоні як і в минулому, так і сьогодні спричиняє насамперед діалектне розшарування, відмінність культурних традицій (західної – латинської та східної – церковнослов’янської), наявність кількох графік (латиниці, кирилиці), співіснування усної та писемної літературної традиції тощо.

Сучасний розподіл колись єдиної сербохорватської мови на чотири нові (сербську, хорватську, боснійську і чорногорську) та затвердження національних мов на державному рівні відбувається в умовах складних суспільно-політичних трансформацій й суттєво впливає на міжнаціональні стосунки всередині незалежних держав.

На території сучасних Хорватії, Сербії, Боснії і Герцеговини і Чорногорії відмінності між термінами „мова” і „діалект” здебільшого політичні, ніж філологічні. Наприклад, чакавський і кайкавський говір хорватської мови відрізняються більше, ніж літературні норми хорватського і сербського. У цілому ж, всі жителі колишньої Югославії (окрім словенців і македонців) здатні зрозуміти один одного без словника, оскільки вони є носіями сербохорватської мови, якщо не застосовуватимуть місцеву говірку.

Використання місцевої лексики може викликати нерозуміння навіть усередині однієї країни, оскільки місцеві діалекти мови подекуди надто відрізняються одна від одної.

Новоутворені держави інтенсивно формуються частково за історичним та етнотериторіальним принципами з урахуванням місцевих діалектів і літературних традицій, частково за принципом штучного розмежування на грунті націоналізму.

Мовно-лінгвістичні межі регіонів постюгославських країн змінюються не тільки з політичних міркувань, але й відповідно до розвитку національної самосвідомості народів Західних Балкан і їх національних інтересів. Прикладом цього може служити нова самоідентифікація не лише словенців і хорватів, а й боснійців та чорногорців. У нових незалежних державах, де панувала сербохорватська мова, зараз офіційно визнано такі мови: сербську в Сербії, хорватську в Хорватії, боснійську в Боснії і Герцоговині і чорногорську в Чорногорії. Крім того, уряди молодих самостійних республік, де офіційною була сербохорватська мова, почали проводити курс на збільшення мовнолінгвістичних відмінностей.

Так, керівництво Хорватії з проголошенням її незалежності у 1990 р. та прийняттям у грудні цього ж року Конституції, почало активно здійснювати реформи у сфері мовної політики. У Хорватії, громадянами якої є також серби, словенці, чехи, словаки, італійці, угорці, євреї та інші, офіційною була визнана хорватська мова і латинський алфавіт (Ст. 12 Конституції Хорватії). В окремих адміністративно-територіальних одиницях поруч із хорватською мовою і латинським алфавітом фактично діє використання іншої мови і кириличний або інший алфавіт на умовах, вказаних законом.

У мовній сфері уряд Хорватії послідовно проводить політику пуризму. Політико-мовна „хорватизація” країни полягає в „очищенні” мови, спрямованої на витіснення старих запозичень новими неологізмами. Проте, як правило, приживаються в основному неологізми, що широко використовуються в канцелярському ужитку.

Наразі, мовне питання найбільше політизується саме там, де хорватська має статус офіційної: у Хорватії і в Мусульмано-хорватській федерації Боснії і Герцеговині. І якщо серби наразі демонструють відносну толерантність до вживання діалектних слів, то хорвати, навпаки, проводить активну кампанію з викорінення „сербізмів”

 Мовні перетворення в Хорватії, здебільшого незручні для практичного застосування,  неоднозначно сприймаються хорватським населенням, адже „оволодіти цією „новою” мовою непросто навіть для самих хорватів.

Проблемним питанням залишається і реалізація прав національних меншин, що представлені сербами (4,5 %), боснійцями (0,5 %), угорцями (0,5 %), словенцями (0,3 %), румунами (0,2 %), албанцями (0,1 %), черногорцями (0,1 %) та іншими етнічними групами (4,1 %). Меншинам, що складають 50% населення, дозволяється мати свої школи, ЗМІ, можливість використовувати свою мову в судах, в місцевих адміністраціях. Проблему ж складає застосування самих законів.

Унікальною політикою в мовній сфері керується сучасна Боснія і Герцеговина, на території якої почали розмовляти боснійською мовою (штокавський діалект сербохорватської), що практично не відрізняється від сербської і хорватської мов. На сьогоднішній день офіційними вважаються три мови - сербська, хорватська і боснійська. Причому, у Федерації Боснії і Герцеговини, більшість населення якої складають боснійці (72,9 %) та хорвати (21,6 %), використовується хорватська і боснійська мови з латинським алфавітом. Уведення боснійської мови підкреслює прагнення молодої держави виокремити елементи, що відрізняють боснійську мову від сербської. У боснійській мові закріплюються тюркізми, арабізми і персизми, які так і не зустріли опору ані з боку наукових кіл, ані власне населення.

У Чорногорії, яка отримала незалежність в 2006 р. державною мовою є чорногорська мова. Визнається рівноправне застосування обох алфавітів - кирилиці і латиниці. Крім того, Конституція встановлює для службового використання сербську, боснійську, албанську і хорватську мови.

Чорногорським населенням, де поряд з чорногорцями (43,2 %), представлені серби (близько 32 %), боснійці (7,8 %) албанці (5,03 %), і хорвати (1,1 %) та ін. досить безболісно й легко сприйнялися зміни у мовній сфері. Адже особливих нововведень ані в літературній, ані в повсякденній мові практично не відбулося.

Тому можна говорити про відсутність певної етнічної межі між чорногорською і сербохорватською мовами, якщо не враховувати юридичну площину.

2. Литва

Литовська мова тривалий час зазнавала впливу німецької, польської та російської мов. Проте це не стало дестабілізуючим фактором у Литві. На час здобуття Литвою незалежності близько 20 % населення не були литовцями – ситуація подібна до української.

Діяльність литовської держави з регулювання мовної сфери здійснювалося цілеспрямовано і послідовно. Дотримуючись цих принципів литовський уряд ініціює прийняття закону «Про державну мову», а створені Державна комісія з литовської мови та Мовна інспекція покликані наглядати за дотриманням закону.

У Литві лише одна державна мова – литовська. Це означає, що засоби масової інформації, шкільні підручники, програмне забезпечення, реклама мають бути литовською. Державні службовці мають послуговуватися тільки державною мовою. Іноземним діловим партнерам обов’язково надається перекладач. Проте це не обмежує права національних меншин – вони можуть видавати газети і журнали, розмовляти рідною мовою, культивувати свою культуру.

Окрім того, що литовська використовується у всіх сферах життя, спеціальний орган – Мовна інспекція стежить за її правильністю, нормативністю.

Навчання здійснюється національною мовою.

Мовна інспекція уважно стежить за тим, аби працівники освітньої сфери мали належний рівень знання мови, а вся навчальна література відповідала високим вимогам якості.  На думку керівників Державної комісії з литовської мови, саме з цим виникають проблеми. Комісією зафіксовано у вищих навчальних закладах під час занять використання google-перекладачів, помилки в підручниках та дитячих книжках. Проте всі ці недоліки поступово усуваються.

Мова науки в Литві – англійська, литовська мова в цьому їй поступається. Аби запобігти сповільненню розвитку наукового стилю держава заохочує литовських учених перекладати свої статті з англійської, або писати двома мовами.

Унікальне явище Литви – Державний банк термінів.

Отже, мовне питання в Литві є надзвичайно важливим. Для підтримання державного статусу мови, забезпечення її розвитку уряд проводить послідовну, виважену політику; а спеціальні органи з контролю не допускають маніпулювання мовним питанням.

3. Белорусь

На самому початку державного будівництва незалежної Белорусі мовному питанню надавалася велика увага. Був узятий курс на беларусізацію усього громадського життя, насамперед в системі освіти. Виразним документом мовної політики може слугувати Закон про мови, який був прийнятий парламентом ще в часи БССР. Після його прийняття перехід усіх сфер громадського життя на державну беларуську мову повинен був зайняти 10 років. Однак, не всі політичні діячі були готові до особистої відповідальності у справі побудови незалежної країни. І тим більше не до кінця усвідомлювали роль беларуської мови, мови титульної нації в цьому процесі. Тому й стало можливим одразу після перших президентських виборів проведення референдуму 1995 р., за результатами якого було прийнято рішення про запровадження двох державних мов, а насправді розпочалася тотальна русифікація, яка не зупиняється й досі. У результаті такої невиваженої мовної політики у Белорусі склалася наступна ситуація: немає жодного белоруськомовного телеканалу, відсутня система вищої освіти державною белоруською мовою, кількість загальноосвітніх шкіл з белоруською мовою навчання складає всього 15 %. На підставі таких даних Міжнародна організація ЮНЕСКО занесла беларуську мову до переліку зникаючих мов.

Мовне питання в Белорусі черговий раз загострилося у з’язку з новою геополітичною ситуацією, коли під виглядом захисту прав російськомовних громадян відбулося захоплення Криму. Створений прецедент в найновішій історії, коли юридичні аспекти існування держави були проігноровані, а на перший план вийшли сумнівні ідеологічні установки, враховуючи 20-річне панування російкої мови і денаціоналізації, був сприйнятий патріотами Белорусі як реальна загроза державному суверенітетові. З огляду на інерцію нинішньої влади в питанні мовної політики, що несе для держави серйозну небезпеку, відбулося пробудження громадянського суспільства: з’являються курси з вивчення белоруської мови, активно почала використовуватися реклама белоруською мовою, створююються адмінсайти, гуртуються громадські активісти в інтернеті. Нині набуває популярності національна продукція, вироби народного ужитку: вишиванки, гаптованки, сувенірна продукція з відповідною символікою. Такими діями значна частина суспільства демонструє свою незгоду з державною мовною політикою. Такі дії розглядаються як песимістична данина щодо перспектив розвитку белоруської мови, і як реальна оцінка негативної ситуації в країні.

 

Дякую за увагу! Якщо у колег виникли запитання, прошу ставити.