Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Українознавчі дослідження у післявоєнній Європі

Події та новини кафедри

Діяльність діаспорних осередків та окремих учених-українознавців вже тривалий час є об’єктом дослідження науковців. Привертає особливу увагу історія третьої – найбільш масової хвилі української еміграції, яка почалася після завершення Другої світової війни. Саме тоді у непідконтрольних СРСР країнах Європи, насамперед у Німеччині, опинилась велика кількість українців, зокрема представники інтелігенції, студентської молоді, учасники націоналістичного збройного опору, які не могли співіснувати з радянським режимом. Відбувалися спроби консолідації української інтелігенції у еміграції, деякі з них стали вдалими і результативними. У післявоєнний час неоднозначні процеси проходили і в інтелектуальному житті вигнанців з України. «Дедалі помітнішою ставала інтеграція галузевих знань, зростала кількість праць синтезованого характеру, комплексних українознавчих досліджень. За умов, коли в УРСР національна наука була по суті «антиукраїнською», українознавчі осередки української діаспори поповнювалися свіжими силами за рахунок емігрантів третьої хвилі. Інтелектуали української діаспори розвіювали міфи… про тотожність України й Росії, українців з росіянами й утверджували в суспільній свідомості Заходу розуміння окремішності українців, їхнього природного права на самовизначення». Однією з найвідоміших постатей тогочасної української еміграції був Юрій Шевельов (Шерех), який особисто перебував у горнилі складних консолідаційних процесів і залишив велику спадщину, яка допомагає збагнути сутність і специфіку української еміграції.

Про умови, у яких доводилось займатися інтелектуальною діяльністю красномовно свідчать слова Ю. Шевельова: «Німецькі міста були розбомбовані, бібліотеки тільки зализували свої рани, не один професор був вилучений з наукового життя через процеси «денацифікації», молоді бракувало, бо вона була майже цілковито знищена на фронтах. Одне слово, наукове життя ледве тліло, наукові з’їзди були неможливі, наукові видання, зокрема журнали, майже не існували». Як відомо, після війни багато українских культурно-освітніх установ у Європі трансформовувались або припиняли свою діяльність. Зокрема, навесні 1945р. завершилась історія Українского наукового інституту у Берліні. У цей же час змушений покинути Прагу і переїхати до Мюнхена ще один поважний український науковий центр на еміграції – Український вільний університет. Але навіть за таких обставин наукова думка у еміграційному середовищі продовжувала розвиватись. Зокрема, низку важливих і для сучасного українознавства положень та ідей виголосив Ю. Шевельов у своїх доповідях на з’їздах Мистецького українського руху – об’єднанні української творчої інтелігенції на еміграції.

Можемо стверджувати, що діячі Мистецького українського руху в умовах післявоєнної розрухи і зниженням ролі традиційних наукових центрів на еміграції порушували і шукали шляхи розв’язання важливих українознавчих проблем. Серед них були питання самобутності українського письменства, місії еміграції, провінційність та способи її подолання. Особливо важливу роль у осмисленні цих проблем відіграв провідний мурівський автор Ю. Шевельов, який своїми яскравими і дискусійними виступами виводив організацію за межі суто літературного об’єднання. Одним з найбільших досягнень дослідника у ділянці українознавства цього періоду стала концепція національно-органічного стилю, яка постала на основі бачення своєрідності національного письменства як окремої самодостатньої європейської літератури і водночас накреслила перспективний напрямок розвитку української художньої словесності.

Сергій ДЕНИСЮК