Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Історичний аспект щодо становлення українського термінознавства

Події та новини кафедри

Українська мова хоч і повільно, та все ж повертає собі не так давно, з погляду історичного часового проміжку, знищену й пограбовану в неї лексику, морфологічні та словотвірні форми, термінологію, розпрацювання якої мовознавці здійснювали на національній основі, а також традиційно використовували й послуговувалися греко-латинськими, англійськими, німецькими та іншими термінологічними граматиками та первнями. Із огляду на діахронічний аспект становлення термінології як системи ми присвятили деякі міркування та твердження стосовно значення деяких староукраїнських граматик у формуванні термінологічної лексики.

Проблеми становлення української наукової термінології порушували ще наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. такі вчені, як-от: Агатангел Кримський, Іван Огієнко, М. Туган-Барановський та ін.

Щодо пізніших наукових робіт, присвячених формуванню української лінгвістичної термінології, то тут має значення дослідження «Нарис української граматичної термінології» Надії Москаленко, виданої 1959 року. Рік видання якраз можна пов’язати з тим, що після жахливих розстрілів та репресій, заборон і нищення української науки 30-х рр. ХХ ст. у другій половині п’ятдесятих років відбувається повернення до розпрацювання термінології в різних галузях знань. У цій праці авторка вперше в українському мовознавстві написала попри деяку тенденційність, властиву радянському часові, фундаментальну монографію, в якій визначила принципи творення граматичної термінології і яка, з її погляду, має базуватися «на глибокому і всебічному вивченні фонетичної системи та граматичної будови української мови, її специфічних особливостей» (Москаленко, 1959: 31). У цій же монографії йдеться про важливість системності, однозначності й моносемантичності терміна. Учена також пропонує творити національну термінологію на основі української загальнонародної мови. Авторка спонукає до використання термінології, яка належить до питомо національної лексики, й обмежено послуговуватися іншомовними поняттями. Досить часто в наукових текстах сучасні дослідники вживають чималу кількість іншомовних термінів, що обтяжують сприйняття основного змісту. Тож Н. А. Москаленко вважала, що не слід перенасичувати іншомовними словами свої наукові розвідки за умови наявності українського відповідника і що кожен термін найоптимальніше мав би бути однослівним.

Мета повідомлення – окреслити деякі деталі створення українського термінознавства на основі давньоукраїнських граматик із огляду на характеристику тривалого історичного проміжку української бездержавності та його впливу на становлення української термінології.

Спробуємо означити в цьому науковому повідомленні деякі проблеми, з якими стикалося українське термінознавство на діахронічному рівні. Одна з таких проблем – це тяглість термінознавчого процесу. Ця проблема бере свій початок із давньоукраїнського періоду становлення й української мови, й термінознавства загалом. Багато хто з українських мовознавців зазначає, що українська граматична термінологія почала формуватися ще в ХVI ст. й тривала аж до XIX ст. Давньоукраїнська національна основа творення термінознавчої галузі лягла в основу дослідження таких наукових інститутів, як Товариства імені Т. Г. Шевченка у Львові та Інституту української наукової мови в Києві, що працювали в розробленні мовних стандартів на означення понять науково-технічної сфери. Час від часу з’являлися різні псевдонаукові, антиукраїнські теорії і щодо історичної термінології, і щодо походження української мови, її давності та справжності. Ця теорія відома нам сьогодні як нормандська. Апологети цієї гіпотези, російські вчені Михайло Погодін (Крымский, 1904) та Олексій Соболевський стверджували, що до навали монголо-татар києворуські землі заселяли великороси. Інший російський історик та лінгвіст О. Шахматов, хоч і відверто виступав проти Української незалежності 1917 року, та все-таки розкритикував цю нормандську теорію, зазначивши, що «з … погляду історії українського народу ми повинні одкинути якнайрішучіше гадку про те, що Київщина за давніх часів залюднена була не предками сьогочасних малорусів, а предками сьогочасних інших руських народностей. Шукати в Х – ХІ віці над Дніпром великорусів – це річ цілком даремна, бо ж великоруська народність походження нового; вона склалася за історичних часів у басейні Оки із співжиття двох давніх руських племен – північноруського та східноруського. Авжеж, шукати в південній Наддніпрянщині Володимирових і Ярославових часів новгородських слов’ян, чи смоленських кривичів, чи східних в’ятичів нікому в голову не спаде. Виходить, що Київщина та Переяславщина могли бути на початку нашої історії заселені тільки південноруським, інакше малоруським плем’ям, яке, взагалі, сиділо по всій Наддніпрянщині, по обох берегах Дніпра» (Шахматов, 1924: 51–52).

Саме така дискусія чужинців – це чергова проблема у становленні української літературної мови, її самостійному розвиткові, а відтак – і термінології. Це свідчення того, що Україна, перебуваючи в складі Російської та інших імперій, не мала можливості визначати способи й темпи розвитку своєї наукової термінології й культури мови загалом. Звичайно, в тому часі були відомі такі граматики української мови, як «Граматика руська...» (1768-1788) Арсенія Коцака, написана словено-руською мовою; «Граматика малоросійського наріччя» (1818) Олексія Павловського, видана російською; Івана Вагилевича й Йосифа Лозинського – польською, а граматика Михайла Лучкая – латинською (Москаленко, 1959: 28). На ці джерела звернула увагу також Н. А. Москаленко у вищезгаданій монографії й зазначила згубний вплив перебування України в чужих імперіях, що суттєво позначився на функціонуванні й розвитку як національної мови, так і її граматичної термінології.

Одна з наступних проблем в галузі становлення термінознавства в 1930-х рр. ХХ ст. – це взаємодія української наддніпрянської мови з наддністрянською, вироблення на основі їхньої контамінації спільних рис української літературної мови й творення терміносистеми. У цьому питанні працювало Українське наукове товариство в Києві, очільником якого був М. Грушевський. Разом із ним активно розробляли українську термінологію А. Кримський, М. Туган-Барановський, І. Огієнко та ін. Із погляду Агатангела Кримського, така взаємодія стала вимушеною, через те що «царський наказ вигнав українське письменство з меж російської України до Австрії…» (Кримський, 1924: 119). Учений досить критично ставився й до створеної наукової термінології в Галичині, й до діяльності М. Грушевського.

Таким чином, тривалий період української бездержавності негативно позначився на всіх суспільно значимих галузях, зокрема й на мовознавчій та гуманітарній загалом. Усупереч цим складним історичним процесам на початку ХХ ст. Українське наукове товариство в Києві та Наукове товариство імені Тараса Шевченка в Галичині виробили спільні засадничі принципи творення української термінології та запровадили єдині наукові підходи щодо концептуальних положень термінологічної теорії. У 20-х рр. ХХ ст. при Українській академії наук було засновано Правописно-термінологічну комісію, а згодом, 1921 року, створено Інститут української наукової мови Академії наук.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Кримський А. Ю. Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася? Збірник історично-філологічного відділу: Українська академія наук / За головним редагуванням голови відділу акад. Агатангела Кримського. Київ: Друкарня Української академії наук, 1924. № 12. С. 89-128.
  2. Крымский А. Е. Филология и Погодинская гипотеза: Разбор общих историко-филологических данных и обзор письменных памятников старокиевских. Киев: Типография Императорского университета св. Владимира, 1904. XXXVI + 113 с.
  3. Москаленко Н. А. Нарис української граматичної термінології. Київ: Радянська школа. 1959. 224 с.
  4. Шахматов О. Короткий нарис історії української мови / З російської переклав Василь Дем’янчук. Українська академія наук: збірник історично-філологічного відділу / За головним редагуванням Голови відділу акад. Агатангела Кримського. Київ: Друкарня Української академії наук, 1924. № 12. С. 7-86.

Використано матеріали статті: Кушлаба М. П. Українське термінознавство: проблеми становлення. Актуальні питання гуманітарних наук: міжвузівський збірник наукових праць молодих вчених Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Випуск 39. Том 2. Видавничий дім «Гельветика», 2021. С. 94-99.

Михайло КУШЛАБА