Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Поетичний лідер шістдесятників. До 85-річчя від дня народження Івана Драча

Події та новини кафедри

Кардинальним здобутком (чи вадою, коли
хочете) мого життя завжди були пошуки
оригінальної, своєї музичної мови
І. Драч

Шістдесяті роки ХХ століття – визначна епоха в розвитку української літератури. «Через терни до зірок» – такими словами характеризують дослідники вектор інтелектуальних зусиль творчої інтелігенції того періоду. Минаючи нерухому догматику радянських морально-етичних пріоритетів, нові ціннісні орієнтири когорти інакодумців проривалися свіжим повітрям у надра суспільної свідомості. Свіжа думка мала й своє свіже, нестандартне словесне обличчя.

Найістотнішими рисами письменників-шістдесятників є заповзяття та самозречення в ім’я духовного оновлення свідомості українця в умовах жорсткої режимної цензури. «Дорогою болю» нарік Василь Стус той шлях, який доводилося долати митцям, що жили й творили в цей важкий період. Обпалене війною дитинство, повоєнна відбудова, викриття культу Сталіна, «хрущовська відлига», НТР – все це стало історичними передумовами появи культурного феномену під назвою «шістдесятництво». У сфері власне літературних пошуків це явище супроводжували такі риси, як різка активізація словесної форми, вплив естетики модернізму при одночасному наслідуванні традицій класичної спадщини та активному опануванні і представленні у власних текстах письменницьких здобутків світової культури.

Значення особистісного та громадянського подвигу славної плеяди шістдесятників – Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Бориса Олійника, Василя Голобородька, Тамари Коломієць, Світлани Йовенко, Ліни Костенко та інших – з плином часу не применшується. Творча історія цих постатей – це «спонтанний вияв духовного дозрівання, нового мислення, нової системи цінностей, нового осмислення національного досвіду в надрах тоталітарної системи», – писала М. Коцюбинська. Кожен зі згаданих майстрів слова є талановитою особистістю з надзвичайно глибоким внутрішнім світом, що відтворюється у системі ліричних образів, у неповторності словесних фігур та форм.

Про Івана Драча літературознавець М. Ільницький писав, що поету випало бути «новобранцем», одним з найбільш яскравих представників покоління шістдесятників. Його творчість науковець розглядає як “складний стильовий сплав, в основі якого багато складників: народна пісня з усталеністю… образу-символу і сучасні наукові поняття, густа пластика безпосередньо враження і логіка раціональної конструкції, музичний симфонізм і насичена колористика – все це в найнесподіваніших стилях, та переплетіннях, та образних зчепленнях” .

Збираю я в долоні сині тіні,
Прощаюсь із синицею, з Дніпром,
Бо в мене не Ньютонове тяжіння,
А галактичне — в безвість напролом.
Сковороду зустрів я у трамваї
(Блукає він по світу двісті літ).
Смушеву скинув і мене питав,
Чи можу Сонцю передать привіт.
Чоло в старого з жовтої розлуки,
Мільйони зморщок пов'ялили вид,
Меланхолійні філософські руки
Ціпком тривоги пробують цей світ.
Шепоче він: "Ти відлітаєш, сину,
На лобі в тебе знак неправоти.
Щоб корабель не став за домовину,
Візьми благословення — і лети.
Пройдись землею. В серце йди людське ти,
Питай у нього дозволу і права,
Бо якорі космічної ракети
Вросли в народ —
навічно, аж іржаво.

Уся поезія Івана Драча – це робота зі словом. Кожен вірш – неповторне поєднання слів, ритмічних переходів. Для творчості Івана Драча характерна мозаїчність, вона ніби складається з кольорових скелець, що творять живу, дивовижну картину. Оригінальність його поезії базується на умінні несподівано стикувати слова і завдяки цьому творити несподівані асоціації, фантазії:

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Коли б спробувати в єдиному слові-понятті узагальнити найхарактернішу ознаку індивідуального стилю І. Драча, зазначає мовознавиця С. Єрмоленко, можливо, найдоречнішим буде слово „шаленство” і не лише тому, що ознака шалений трапляється в мовно-поетичній палітрі митця. Навіть там, де пристрасть, захоплення передається семантично віддаленими словами-образами, увесь поетичний лад мовомислення підпорядковується ідеї спалаху думки й почуття, вогнистого настрою, захоплення динамізмом, рухом, і виявляється ця ознака на всіх рівнях мовностильової структури, зокрема в лексичній семантиці, в особливостях словотворення, у використанні звукових потенційних можливостей української мови, в органічному поєднанні її писемно-книжних традицій та народнорозмовних, народнопісенних джерел.

Де котиться між голубих лугів
Хмарина ніжна з білими плечима,
Я продаю сонця — оранжові, тугі,
З тривожними музичними очима.

Ось сонце віри, чисте і просте,
Ось сонце міри з віжками на храпах,
Ось сонце смутку, звідки проросте
Жорстока мудрість в золотих накрапах.

І переливно блискотять сонця
Протуберанцями сторч головою
Беріть сонця — кладіть мені серця,
Як мідяки, пожмакані журбою.

Я ваші душі клином обмину,
Я не поставлю їх на п’яні карти,
А що сонця за дорогу ціну,
То сонце завжди серця варте.

У поезії «Смерть Шевченка» сам автор так образно пише про свою творчу манеру: “Художнику немає скутих норм. Він норма сам, він сам в своєму стилі”. «Кардинальним здобутком (чи вадою, коли хочете) мого життя завжди були пошуки оригінальної, своєї музичної мови», – засвідчував автор.

Письменниця Оксана Забужко так розповідає про Івана Драча: «Я дитина-шістдесятник, я виростала з його текстами. Вони були громіздкі, молоді, опальні, геніальні. Він до останнього був живою людиною. І це дійсно вражає. Як і кожного великого поета, світ його завжди цікавив значно більше, ніж власна особа. Це був великий талант, яскравий, живий, дуже цікавий чоловік. Він мав свої погляди на різні речі. В Україні небагато подібних талантів, які б лишалися такими до кінця».

Доцент кафедри Алла НЕЧИПОРЕНКО