Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Королевич молодої поезії. До ювілею Івана Малковича

Події та новини кафедри

Про сьогоднішнього ювіляра, а Івану Малковичу нині – 60!, знають всі як про власника найбільшого українського видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та поета, лауреата Шевченківської премії 2017 року. Іван Малкович – автор семи поетичних книжок: «Білий камінь» (1984), «Ключ» (1988), «Вірші» (1992), «З янголом на плечі» (1997), «Вірші на зиму» (2006), «Все поруч» (2010), «Подорожник» (2013, 2016) та «Яксу́нині береги» (2020).

Іван Малкович розпочав свою літературну діяльність ще в 1979 році. Саме тоді з’явився перший вірш «А ти така ж, як лісова кислиця…», а також «…не говоріть що ні до чого ми не здатні». Його зараховують до покоління вісімдесятників. Поети-вісімдесятники проголошують творчу свободу митця, який здатний незалежно від усталених норм відшукувати інші поетичні та художні форми. Як відомо, Іван Малкович значну частину поезій пише верлібром, а також білим віршем. Асоціативність як риса вісімдесятництва проявилася й у творчості поета: так, у поезії «Свічечка букви “ї“» метафора «крихітна свічечка букви “ї“» вибудовується на зіставленні: зберегти рідну мову так само важко, як і вогник від крихітної свічечки. У цьому вірші знаходить своє відображення й інша риса: поглиблена увага до гострих проблем сучасності. Автор наголошує на потребі захищати рідну мову, адже якщо не буде мови, не буде й народу. Ця поезія написана 1985 року, але й сьогодні вона залишається актуальною:

Хай це можливо і не найсуттєвіше
але ти дитино
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви "ї"…

У 1986 році його прийняли до Спілки письменників України і він став наймолодшим членом цієї організації.

Дмитро Павличко так сказав про Івана Малковича-поета: «…Він має музичну освіту, що благодатно відбивається на його творах. Літературними вчителями цього автора можна назвати Євгена Плужника та Богдана-Ігора Антонича. Але, приглянувшись уважніше до його поезії, побачимо, що в нього є третій і, можливо, найголовніший наставник — Павло Тичина. Вчитися для Івана Малковича — як, зрештою, для кожного справжнього митця, — не значить наслідувати у письмі, а бути подібним лише у світовідчуванні, в жаданні певної естетичної досконалості… Але ж це поет, цілком своєрідний, справдешній. Його варто знати вже хоч би за те, що він в жодному слові своєму не покривив почуттям, що він дуже цільний у тому настрої, котрий можемо назвати уболіванням за добротою, лагідністю життя, що він у кожному образі являє свіжість і вишуканість…»:

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча. (1997)

Іван Малкович є редактором, упорядником, автором та перекладачем кількох десятків книжок для дітей. Це людина, яка безмежно віддана справі видання якісної української книжки. Його надихають прості українці, так Іван Малкович згадує, як «колись, ще в середині дев’яностих, прийшов лист про книжку «Улюблені вірші». Здається, з Дніпродзержинська. Люди писали, що завдяки «Улюбленим віршам». вони почали в сім’ї спілкуватися українською. Хтось їм подарував цю книжку і музичну аудіокасетку до неї. І дитятко слухало, потім навчилося цих віршів, і дорослі разом з ним… Це був дуже важливий лист, адже моя книжка таки й справді дещо змінила тим людям погляд на світ».

Плідну працю і закоханість у справу високо оцінено: Іван Малкович став першим лауреатом премії літературного угрупування «БУ-БА-БУ» за найкращий вірш (1988), його визнано найкращим видавцем (2004), названо серед сотні найвпливовіших людей України (2004, 2008, 2009), кавалером Ордену Усмішки та «Людиною десятиліття» (2012).

У 2017 році Іван Малкович отримав Національну премію України імені Тараса Шевченка у номінації «Література, публіцистика, журналістика» за книгу поезій «Подорожник з новими віршами». Уже після нагородження в одному із інтерв’ю поет зізнався: «Ніколи не сподівався, що коли-небудь отримую її, адже свого часу тричі відмовлявся від висунення. А тепер ось отримую купу привітань, і це дуже приємно. Як сказав мені по телефону Юрій Андрухович, певним чином справедливість відновлено, бо я як видавець майже затінив себе-поета».

Але найголовніша нагорода сьогоднішнього ювіляра – це любов і довіра читачів.

Матеріали підготувала А. Нечипоренко