Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Поетичний світ Марійки Підгірянки (до 140-річчя з дня народження)

Події та новини кафедри

Марійка Підгірянка – (справжнє ім’я Марія Омелянівна Ленерт) народилася 29 березня 1881р. у селі Білі Ослави, що на Івано-Франківщині. По батькові – німкеня, українка по матері. Сім’я була великою, коштів на навчання всім не вистачало. Тому до школи відправили тільки братів Марії, а вона вчилася вдома. Вчилася легко й охоче, пам’ять у неї була дуже добра – прочитавши будь-яке оповідання, могла переказати його ледь не дослівно. У 19 років успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові, отримала диплом на вчителювання. І з того часу протягом 40 років пропрацювала у сільських школах Закарпаття і Прикарпаття. Там в одному із сіл знайшла свою долю. У селі Рибне, де саме працювала, зустріла колегу, також педагога місцевої школи Августина Домбровського, з яким одружилася за рік по тому.

Наприкінці 1920-х Марія втратила роботу через чеську урядову кампанію проти українських шкіл. Потім разом з сестрою чоловіка очолила сільську школу в Антонівці (Тлумацький район Івано-Франківської області). Викладацькою діяльністю Марія займалася до 1939 року, тобто до окупації Західної України Радянським Союзом. Кар’єра викладачки закінчилася навесні 1940 року. Підгірянка випадково потрапила під копита коня, який ледь не розтоптав її. Через це жінка лишилася прикутою до ліжка решту життя.

Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей.

Марійка Підгірянка більшість своїх творів присвячувала дітям. Основними мотивами її поезії були мрії про світле майбутнє. Вона оспівувала красу Карпат, фольклорні мотиви її віршів нагадують українські народні пісні. Та серед її легких віршів виділялася поема «Мати-страдниця». Де зображувалися події Першої світової, а саме доля західноукраїнських вигнанців, коли вони тисячами помирали в концентраційних таборах від голоду та епідемій. Сповідь страдниці становлять 12 пісень, поданих у вигляді голосінь. Максим Рильський писав про Марію Підгірянку: «Вірші М. Підгірянки не можуть залишити байдужим читача, який має серце, не можуть не викликати глибоких роздумів про наше минуле, про нашу сучасність, про наше майбутнє. Марійка Підгірянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса». «Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси розказували. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову…А писала, бо чула душевну потребу», - писала про себе поетеса.

У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з’являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Києва видали маленькі збірочки для дітей: «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

За роки незалежності побачили світ у видавництвах Києва, Ужгорода, Коломиї, Івано-Франківська її книжечки «Розповім вам казку, байку», «Гарний Мурко мій маленький», «Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний», «Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-страдниця».

Лілія Сидоренко

Використані джерела:

  1. Більчук М. Марійка Підгірянка / М. Більчук // Українські та зарубіжні письменники : розповіді про життя і творчість / М. Більчук. – Тернопіль, 2007. – С. 170-172.
  2. Нахлік О. Талант, відданий дітям / О. Нахлік // Учись, маленький! : вірші, казки, п’єса, загадки / М. Підгірянка ; упоряд. і передм. О. Нахлік ; худож. І. Литвин. – Київ, 1994. – С. 5-10.