Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

ОКСАНІ СТЕФАНІВНІ ЗАБУЖКО – 60 РОКІВ!

Події та новини кафедри

Днями виповнюється 60 років українській письменниці, громадському діячу, філософу, культурологу, викладачці, інтелектуалці, зрештою – просто гарній й цікавій жінці Оксані Стефанівні Забужко.

До творчої та громадської діяльності Оксани Забужко можна ставитися по-різному: одіозна постать літературного процесу початку 1990-х; енциклопедично обізнаний літературознавець і викладач з новим, незалежним, неочікуваним, нерідко шокуючим поглядом на, здавалося б, давно досліджені явища; одна з перших жінок Незалежної України, яка підняла тему фемінізму й довела, що сексизм міцно вкоренився у нашому нібито рівноправному й цивілізованому суспільстві. Проте, які б дискусії не викликала творчість діячки, достеменно зрозуміло: Оксана Забужко – патріотка, людина, яка працює на благо рідної країни, популяризує українську ідею, глибоко вивчає культурологічні процеси і є, до певної міри, футурологом українського суспільства.

Оксана Забужко увійшла в українську літературу романом «Польові дослідження з українського сексу» (1996), який викликав суперечливі враження у читачів та критиків й спричинив дискурс на грані скандалу. І не дивно. Суміш інтелектуально-рафінованого стилю із навмисною провокуючою вульгарністю, реалізація карнавальної традиції поєднання сакрального «верху» (що у романі представлене українським я-ідентифікатором ліричної героїні) із брутальним профанним «низом» (репрезентованим усім «чужим», неукраїнським: від мови до чоловіків) цілком очікувано викликає в публіки когнітивний дисонанс. Здається, саме цього й прагнула досягти авторка, пишучи роман, що обурив критиків старшого покоління, а Оксані Забужко приніс справжню славу та визнання (роман перекладено близько 15 мовами світу, його можна зустріти у зарубіжних списках рекомендацій до читання)

Епатажуючи публіку, змушуючи подивитися на знайомі та звичні речі під іншим, геть неочікуваним кутом зору, Забужко творить такий собі неофутуризм, бо «…і так нудні Ваші гаї та дніпрокручі…» - як писав Михаль Семенко, адресуючи рядки Миколі Вороному, представнику неокласиків. Такою, зокрема, є позиція діячки щодо трактування й традиційної подачі найбільш знакових постатей української культури Тараса Шевченка та Лесі Українки. Роботи Оксани Стефанівни, присвячені цим авторам («Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1996), «Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007), нарешті розтлумачують, чому Шевченко та Леся Українка дійсно можуть вважатися провидцями щодо самоідентифікації, життєвого шляху й подальшого розвитку української нації.

Розуміючи глибинні закони міфологічної свідомості й закономірності міфотворення, і Шевченко, і Леся Українка бачили процес формування й свідомого насадження потужного російськоімперського міфу, який Україна не може здолати й досі, і який проявляється (й активно нав’язується) сьогодні на різних рівнях: від індивідуально-побутового до офіційно-урядового. Натомість міф долається міфом, і Шевченко творив цей український міф, «вишневу свою Україну», говорячи слова Максима Рильського. І міф цей виявився вдалим (доказом цього є та сама «ідолізація» постаті Шевченка та вивчення його творчості навіть за часів «радянщини»), проте не таким потужним, щоб подолати вплив російської культурної експансії.

Ми не маємо на меті описувати чи анонсувати усі філософські, культурологічні, літературознавчі, есеїстичні чи художні роботи Оксани Стефанівни – їх надто багато, і кожна може стати предметом окремої статті-дослідження. Ми, колектив кафедри української мови літератури та культури КПІ ім. Ігоря Сікорського, щиро вітаємо ювілярку, зичимо натхнення, плідної праці у незалежній й квітучій Україні, довгих років життя, міцного здоров’я, мирного неба над головою!

доцент Завадська В.В.