Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Формування української літератури на рубежі середньовічних епох

Події та новини кафедри

У XIV–XVI століттях Україна зберігає свої традиційні вікові зв’язки з візантійською культурою. Однак пережитий Візантією у XIV столітті економічний і політичний занепад, а згодом крах державності під ударами османів (1453) не могли не вплинути на відносини країн, сприяли ослабленню цих зв’язків і зумовили зміщення інтересу до політичного і культурного життя західноєвропейського («латинського») регіону. Про це, зокрема, свідчить поява ще в XIV столітті білоруських і українських перекладів творів філософсько-морального змісту, пов’язаних з ренесансним гуманізмом і раціоналізмом. Ослабленню зв’язків України з усім візантійсько-православним регіоном ще більшою мірою сприяли зміни в державному і політичному становищі України і Білорусі, які настали після Люблінського сейму 1569 року, в результаті якого Литовське князівство об’єдналося з Польщею і розпочалася політична, економічна та ідеологічна експансія Речі Посполитої в Україні та Білорусі.

Необхідність опору шляхетсько-католицькій експансії зумовило потребу в об’єднанні всіх сил православ’я. Одним із прогресивних чинників цього процесу стало виникнення в Україні й Білорусі братств у другій половині XVI – першій половині XVII століття, що відіграло визначну роль в освіті широких народних мас, вихованні в них духу опору та організації боротьби проти окатоличення слов’янських земель. Політичний і національно-культурний авторитет братських шкіл, чия кількість тоді обчислювалася десятками, були підтримані Запорозькою Січчю і матеріально, й ідеологічно.

На першому етапі функціонування братські школи, як і інші культурно-ідеологічні осередки освіти, вважаючи своїм найважливішим завданням боротьбу проти єзуїтів – «латинян», спиралися на слов’яно-грецьку («візантійську») основу і зберігали зв’язок з Грецією. Розпочавши свою діяльність на «греко-слов’янському» тлі, братства у другій половині XVII століття починають переорієнтовуватися на «латинську» науку. У творі невідомого автора «Пересторога» (початок XVII століття) наголошується, що біди українського народу, його слабкість в боротьбі з єзуїтами відбуваються через недостатню освіченість. Діти української шляхти вирушають до університетів Польщі, Чехії, Італії, Німеччини, Франції; багато з них залишається після закінчення викладачами в альма-матер. Так, наприклад, Мелетій Смотрицький навчався у Вроцлавському, Лейпцизькому та Нюрнберзькому університетах.

У XVI–XVII століттях орієнтація української культури перебувала між Відродженням, яке в західноєвропейських країнах вже йшло на спад, і Просвітництвом, яке найбільш розвинених з них тільки починало своє сходження. Причому своєрідність культурної ситуації в Україні полягала не лише в цьому. За традицією, що склалася, українську літературу X–XVIII століть називають давньою. Однак ще І. Франко поділяв історію української літератури на три великі епохи: давню, середню і нового часу. Власне давньою (середньовічною) він вважав українську літературу X–XV ст. Академік Д.С. Лихачов писемність південно і східнослов’янської православної спільноти X–XV століть, до якої належить і українська література, вважав за структурою і функціями єдиною системою. Для цієї системи, яка в той період не мала стійкої структури, характерні такі художні «жанрові зразки», як літописи, хроніки, житія, послання, проповіді. Разом з тим у ній проглядаються вже елементи і світських жанрів: військова повість, легенда, притча та інші.

З XVI століття становище української літератури в системі слов’янських і західноєвропейських зв’язків змінюється, триває процес поступового зближення її з новоєвропейською літературною системою, що проявляється в перебудові всієї її жанрово-стильової структури. В епоху Відродження починає стиратися межа між «греко-слов’янською» і «латинською» літературами, формується нова, загальноєвропейська літературна єдність.

Для цього періоду характерні заклики до освіти, до осягнення книжної премудрості, до навчання українців в університетах Польщі та Західної Європи, прагнення до опанування здобутками античності як складової частини ренесансної культури. Це яскраво проявилося в полемічній літературі, де без ґрунтовного знання латинських джерел не можна було вести успішну боротьбу проти єзуїтів і уніатів. Знання латини, якою були написані багато творів на захист православ’я, давало можливість вивчати праці античних і західноєвропейських авторів в оригіналах і широко застосовувати їх доробки у навчальній і практичній культурній діяльності.

Важливу роль у запровадженні західноєвропейських ідей і ознайомленні з мистецькою спадщиною на східнослов’янських теренах відіграла Києво-Могилянська колегія, в якій структура навчання сприяла опануванню античної культури.

200-річне існування українського козацтва, яке очолило боротьбу народних мас проти турецько-татарської і шляхетсько-польської агресії, великою мірою сприяло підвищенню національної свідомості й розвитку почуття власної гідності, що знайшло яскраве відображення в героїчному народному епосі (українські народні думи й історичні пісні XVI–XVIII століть) і зумовило виникнення світських жанрів (історичні хроніки, козацькі літописи, історичні вірші та інше). Особистісний розвиток яскраво проявився в полемічній літературі другої половини XVI – першої половини XVII століття. Розвиваючись переважно в межах релігійної ідеології і з метою утвердження догматів православної віри, полемічна література відстоює з позицій ранньохристиянського гуманізму (І. Вишенський) природну рівність людей, з якої, всупереч церковним приписам, логічно витікала ідея рівності – незалежно від соціального походження, суспільного становища, національності й віросповідання.

Процес оновлення української літератури відбувався не тільки завдяки впливам західного світу, а й внаслідок рішучої відмови від старих зразків та наслідування і орієнтація на оригінальну творчість, – аналогії такого поступу можна спостерігати в західноєвропейській і польській літературі. Українська література поступово формується в руслі ренесансних традицій і посідає належне їй місце в системі східнослов’янських літератур.

Література:

  1. Липатов А.В. Славянское Просвещение в общеевропейском контексте. Литература эпохи формирования наций в Центральной и Юго-Восточной Европе. Просвещение. Национальное возрождение. М., 1982.
  2. Лихачев Д.С. Древнеславянские литературы как система. Славянские литературы: VI Международный съезд славистов. М., 1968.
  3. Голенищев-Кутузов И.Н. Славянские литературы. М., 1973.

 

старший викладач Решетилов К.В.