Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Патріарх української філології (до 110-річчя від дня народження Ю.В. Шевельова)

Події та новини кафедри

17 грудня 2018 р. виповнилося 110 років з дня народження всесвітньо відомого українського вченого Юрія Володимировича Шевельова. Це сприятлива нагода для поглибленого осмислення життя і творчого доробку особистості, яку ще за життя називали патріархом української філології. У останні роки зусиллями дослідників з різних країн світу зроблено немало для популяризації та осмислення багатогранної спадщини ключової постаті вітчизняної культури другої половини ХХ ст.

І все ж присутність Ю. Шевельова в сучасності України не відповідає масштабу його особистості. Остання прижиттєва бібліографія праць ученого, видана 1998 року, нараховує 872 позиції. Причому, крім української, значна частина робіт були написані Ю. Шевельовим англійською, німецькою, французькою, польською, російською мовами. Але і цей перелік не є повним, оскільки з часу його виходу творчий доробок науковця збагатився ще кількома десятками публікацій. Доробок ученого – результат тривалої і напруженої дослідницької праці, що відбувалась у дуже непростих умовах. На особисту і наукову долю Ю. Шевельова випало багато випробувань. Розпочинав свій шлях науковця ще в радянській Україні, де встиг у 1939 р. під керівництвом майбутнього академіка Леоніда Булаховського захистити кандидатську дисертацію «Із спостережень над мовою сучасної поезії», викладав у Харківському університеті, де серед його студентів був Олесь Гончар, стосунки з яким складають окрему непросту сторінку вітчизняної духовної культури. Залишившись в окупованому німцями Харкові, наприкінці Другої світової війни Ю. Шевельов опинився на Заході. Більшу частину свого життя прожив у США, де працював професором у Гарвардському та Колумбійському університетах. Вченого запрошували читати курси лекцій до багатьох університетів США, Канади, Західної Європи. Водночас він активно і плідно працював в українських наукових організаціях за кордоном. Був дійсним членом наукового товариства ім. Шевченка, одним з фундаторів Української вільної академії наук (УВАН), двічі її президентом, а з 1989 р. він почесний президент УВАН. Довгим і складним було повернення Ю. Шевельова на Батьківщину. За радянських часів в Україні його творчість замовчувалась,а він, визнаний у світі вчений-славіст, атестувався як зрадник Батьківщини, український буржуазний націоналіст, невіглас, гітлерівський прихвостень. Лише у квітні 1991 р. визнанням наукових заслуг ученого стало його обрання закордонним академіком АН України.

У своїй промові на урочистих зборах УВАН у 1962р. Ю. Шевельов виголосив слова, які, на наш погляд, якнайповніше виражають його власне дослідницьке кредо: «Наша перша відповідальність перед нашою старою Батьківщиною-Україною. Наш обов’язок – говорити тут те, чого там сказати не можна; спростовувати неправду, яка часом шириться звідти; не давати в міру наших сил згаснути тому вогневі, який там запопадливо згашують, створити доробок, який перейде в майбутнє і який сьогодні відіграватиме свою роль там… Гаряче серце і палкий патріотизм дуже добрі речі, але коли ми починаємо наукове дослідження, ми повинні відкласти їх в сторону і дивитись правді в очі. Академія свій патріотизм український доводить правдою і чесністю, а не модними у нас перегонами патріотизму» [2, с. 15-16]. Ці слова і через півстоліття звучать дуже актуально.

Серед сучасних дослідників досить поширеного є думка, що саме мовознавство було основною сферою діяльності вченого, його професією, а інші ділянки, зокрема літературознавство – радше захопленням, таким собі хобі. Гадаємо, що у випадку з Ю. Шевельовим маємо справу не просто з класичним типом філолога у неподільності лінгвістичних та літературних зацікавлень, а насамперед з неперевершеним синтетиком, що не лише вільно почувається у різних галузях філології, а й залучає до своїх праць і вільно оперує матеріалом з історії, етнології, філософії, культурології тощо. За усього тематико-проблемного розмаїття спадщини Ю. Шевельова, у її основі лежить прагнення пізнати і відкрити людству Україну та українців, збагнути причини тієї історичної долі, що випала нашому народові, розкрити національну своєрідність української мови, літератури, мистецтва.

«Об’єктом посиленої уваги Ю. Шевельова упродовж десятиліть залишається проблема слов’янського і українського глотогенезу, а через призму останньої (чи як її складова) – і українського та слов’янського етногенезу.»[3, с.152] Вперше ці питання ґрунтовно порушені у англомовній праці Ю. Шевельова «Проблеми формування білоруської мови» (1953). Як згадував дослідник у своїх спогадах, саме білоруська мова була тим камінчиком, що витягти його означало падіння цілого муру (тобто концепції розкладу первісно єдиної східнослов’янської мови на українську,російську і білоруську). 1964р. у видавництві Гейдельберзького університету (Німеччина) з’явилась написана англійською мовою праця Ю. Шевельова «Історична фонологія праслов’янської мови». Це фундаментальне дослідження докладно розглядає праслов’янську фонологічну систему, встановлює закономірності її внутрішньої організації, простежує причини і наслідки її еволюції у різних слов’янських мовах. Після виходу цієї роботи було визнано, що вона «сьогодні є найкращим дослідженням праслов’янської фонології», залишила «далеко позаду описи та інтерпретації», які давали попередники[1, с. 74]

«Історична фонологія праслов’янської мови» Ю. Шевельова вказала на необхідність підготовки серії наукових нарисів розвитку фонетики і фонології сучасних слов’янських мов. Саме Ю. Шевельов був автором концепції, ініціатором і редактором цього проекту, у рамках якого ним було створено англомовну працю «Історична фонологія української мови»(1979, український переклад 2002 р). Це дослідження вражає широтою погляду на мовні явища, багатством використаного матеріалу, докладним аналізом мовних фактів, встановленням причинно-наслідкових зв’язків між окремими фонетичними змінами і водночас неповторною шевельовською доступністю викладу, ясністю стилю, що забезпечує їй не лише наукове, а й навчальне значення. «Чіткість часового віднесення мовних процесів дозволила вченому висунути обґрунтовану теорію українського глотогенезу, довідно ствердити, що виникнення й становлення української мови мало загальну схему: праслов’янська мова > українська мова; при цьому часовою межею між зазначеними етапами є VI-VII ст. н.е., час розпаду спільнослов’янської мови й виникнення і поступового наростання ознак, що диференціюють українську мову від інших сусідніх генетично споріднених мов» [3, с. 154]. Як довів Ю. Шевельов, східнослов’янський простір уже на самому початку писемної доби був настільки здиференційованим, що це виключає можливість існування спільносхіднослов’янської (інакше – давньоруської) мови, що вважалось незаперечним фактом у радянському мовознавстві від 30-х рр. ХХ ст. Особливо вчений наголошує на тому, що не можна ототожнювати історію живої мови з історією літературних мов, уживаних на певній території. Зокрема, він чітко розмежовує літературну мову Київської Русі (церковнослов’янську) і народну мову, на ґрунті якої постала кожна із сучасних східнослов’янських мов. Ю. Шевельов стверджував, що «літературні мови на Україні мінялися, вони творилися, вживалися й виходили з ужитку… Можна для кожної літературної мови подати більш-менш точну дату постання. Староцерковнослов’янську створив Кирило з Солуня коло 863 року, як згодом німецьку – Мартін Лютер своїм перекладом Біблії 1522-1542 років, італійську – Данте своїми писаннями початку 14 ст. Неможливо знайти таку дату для кожної живої мови, також для української. Умовна дата постання давньоукраїнської літературної (церковної) мови – дата хрещення Русі – 988 р. Цю мову можна і слід назвати давньоруською. Але справжня, «жива» українська мова ніколи не була «давньоруська», ніколи не була «спільноруська», ніколи не була тотожна з російською, не була предком або нащадком або відгалуженням російської мови. Вона поставала і постала з праслов’янської, формуючись від 6 до 16 ст., і найкращий учений не визначить дня її народження. Вона витворювалася сторіччями, і тільки цілком довільно можна висувати тезу про рік або хоч би й століття її постання.» [5, с. 397-398].

Особливо актуальними бачаться сьогодні роботи вченого, присвячені проблемам сучасного функціонування української мови та її стану на батьківщині. Чи не найвідомішою працею з цієї ділянки є монографія Ю. Шевельова «Українська мова в першій половині ХХ ст. (1900-1941). Стан і статус», що була написана англійською мовою у 1981 р., але вперше побачила світ українською 1987 р. І навіть через тридцять років після написання вона залишається найповнішим дослідженням змін, що стались в українській мові упродовж драматичного і насиченого подіями першого сорокаріччя ХХ ст. Картина мовного розвитку представлена, зокрема, показом зусиль української інтелігенції щодо вироблення її загальнонаціонального варіанта, унормування правопису і термінології, збагачення лексикографічної теорії і практики. Суто мовні процеси розглядаються у нерозривному зв’язку з суспільно-політичними подіями того часу. Як зазначив сам Ю. Шевельов у вступові до книги, мовне питання у націй залежних «неминуче перестає бути тільки лінгвістичним питанням, чи, краще сказати, безпосередньо лінгвістичним, а стає також – і то часто насамперед – питанням політичним, соціальним і культурним» [5, с. 27].

Учений доводить, що серед усіх дискримінаційних заходів щодо української мови, котрі випроваджувались з боку панівних режимів (російського царського, польського, румунського, чехословацького), неперевершеним став радянсько-більшовицький. Безцеремонне втручання у внутрішні закони мови, контроль над її структурою, що виявлялось у забороні слів, синтаксичних конструкцій, граматичних форм, правописних і орфоепічних правил та примусовому спрямуванні їх у бік зближення з російською – все це стало своєрідним винаходом комуністичних владоможців. «Ця згубна практика денаціоналізації дістала обґрунтування у фальшивих мовознавчих теоріях «гармонійної російсько-української двомовності» і «благотворного» впливу російської мови на розвиток української» [4, с. 15]. Сьогодні, коли знову на порядок денний винесена ідея законодавчого закріплення двомовності в Україні, як ніколи на часі слова вченого зі світовим ім’ям Ю. Шевельова: «Добре відомо, що двомовність завжди тяжить перейти в одномовність і, теоретично, в кожному окремому випадку може схилитися до будь-якої з двох мов. На Україні була небезпека, що двомовність переросте в неукраїнську одномовність…» [5, с. 269]. Приклади такого мовного розвитку та шляхи і механізми витіснення української мови на периферію суспільного життя з метою досягнення одномовності широко представлені у праці Ю. Шевельова. Разом з іншими роботами з цієї проблематики, зокрема книгою І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація», дослідження Ю. Шевельова стало не лише важливим чинником національного відродження у кінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст., а й залишається потужною зброєю у боротьбі з новітніми асиміляторами.

Отже, на наше переконання, Ю. Шевельов назавжди залишиться мірилом справжнього подвижництва у науці, а його праці – прикладом достеменного наукового українознавства, непідвладного часові. Доробок вченого у сфері мовознавства охоплює широкий спектр досі актуальних проблем становлення, розвитку і сучасного стану української мови. Дослідницький підхід, основні положення його праць, гіпотези Ю. Шевельова сприяють розвитку української постколоніальної гуманітаристики загалом і філології зокрема.

доцент Денисюк С.П.

Література

1. Бирнбаум Х. Праславянский язык: достижения и проблемы его реконструкции. – М.: Прогресс, 1987. – 511 с.

2. Видатний філолог сучасності: (Наукові виклади на честь 85-ліття Юрія Шевельова). – Х.: Око,1996. – 92с.

3. Гриценко П. Професор Юрій Шевельов (штрихи до портрета видатного мовознавця) / П. Гриценко // Київська старовина. – 1998.-№6. – с.146-158

4. Масенко Л. «Те, що Грушевський зробив для української історії, я зробив для української мови» / Л. Масенко // Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2 кн. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – Кн.1. – с. 5-25

5.Шевельов Ю. Вибрані праці: у 2 кн. / Ю. Шевельов. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – Кн.1. – 583 с.