Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Культура українського народу: історія, сучасність, перспективи. Популізм у сучасній культурі України

Події та новини кафедри

20 грудня 2018 р. відбувся науково-практичний семінар студентів ІІІ курсу ФПМ на тему «Культура українського народу: історія, сучасність, перспективи. Популізм у сучасній культурі України».

Мета студентського науково-практичного семінару – проаналізувати причини виникнення політичного популізму в сучасному українському суспільстві, обґрунтувати феномен популізму як одного з найпоширеніших міфів нинішнього часу й невід’ємної складової сучасної української політики, що несе загрозу національній безпеці України.

У своїх доповідях студенти порушили основні питання семінару: тлумачення терміна популізм, його причини та історію виникнення як явища у світі та в Україні, розкрили мету, ознаки, ідеологію, види популізму, а також проаналізували прийоми (методи), які використовують популісти для досягнення своїх цілей. Студенти акцентували увагу на тому, що ідеї популізму не народжуються на порожньому місці. Їх появі передують певні соціально-економічні, суспільно-політичні та культурно-ментальні причини, які набувають популярності у світі завдяки процесу таблоїдизації сучасного мас-медійного простору, що, по суті, детермінує поширення ідей популізму. Дослідники встановили, що існує прямопропорційна залежність існування та поширення політичного популізму від ступеня розвитку економіки країни і добробуту її населення. Чим багатша держава і заможніші її громадяни, тим менше в її політичному житті присутній популізм. І, зрозуміло, чим бідніша країна та її населення, тим сприятливіші умови для зростання, а то й навіть і розквіту популізму. Зараз в Україні в умовах підготовки до виборів популізм набуває особливо небезпечного звучання, бо основним споживачем ідей популізму в суспільстві виступають найбільш маргінальні (зубожілі морально та матеріально) прошарки населення, які не замислюються над причинами виникнення наявного укладу суспільного життя, а цікавить лише уявний добробут.

При обговоренні проблем семінару було наголошено, що поняття популізму досить нове. Воно не має точного визначення. Популістів не можна визначити ідеологічно. Із погляду термінології, популізм – це політика або риторика, яка апелює до простих народних мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям і ґрунтується на протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти. Іншими словами, це загравання політиків та політичних сил із масами, гра на їхніх труднощах та обіцянки надзвичайних успіхів у вирішенні проблем людей у разі приходу до влади.

Популісти стають відомими, фокусуючись на питаннях, які важливі для великої частини населення та яких уникає політична еліта. Тож загалом головна причина появи популізму – це бажання привернути до себе увагу. Харизматична радикальна риторика і прості рішення, протиставлення інтересів «простих людей» інтересам еліти – це ефективні та прості інструменти для завойовування довіри людей у популістів.

Популізм існує в різних версіях і в основному залежить від проблем окремих територій світу. В Європі — це імміграція, у США — втрата промислових робочих місць, в Україні — низькі доходи, нерівні можливості, несправедливий розподіл багатства чи корупція.

Щодо України, то український популізм спекулює на таких темах, як низькі доходи та бідність, повсюдна корупція, суб'єктивна несправедливість, пов'язана з нерівними можливостями та пануванням кумівства й олігархії. Хоч окремі виборці можуть усвідомлювати, наскільки обмежена ефективність вітчизняного державного управління, вони часто симпатизують радикальним мірам перерозподілу багатства чи націоналізації активів, що, на їх думку, дісталися власникам несправедливо; вважають, що доступ до багатства гарантується не важкою працею та достоїнствами, а політичними зв'язками та хабарництвом». (Проценко В. Антологія популізму: дійсна причина народної любові та ефективна зброя проти українських популістів).

Популізм став переважати в політичному житті України і створює негативний вплив на суспільні та політичні процеси, має у своєму наслідку погану прогнозованість політичних процесів та зростання ризиків у процесах управління державою. Популізм ускладнює структурні реформи в економічній, політичній та соціальній сферах. Таким чином, політичний популізм стає все більшою загрозою для цінностей та принципів України як правової держави і становить загрозу національній безпеці країни.

Колишній Президент України Віктор Ющенко оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності України, таким чином: «…той економічний курс, який запропонували Україні, — це, вибачте, смердючий популізм 17-х років. Із ним не можна зустрічати кризу, з ним не можна боротися – це не світогляд третього тисячоліття. Пустим популізмом, солодкими речами, відсутністю жорсткого державного підходу, в тому числі по економічних і фіскальних питаннях, ми не дамо відповіді».

Спершу важко відрізнити політика від популіста. Кожний політик дає обіцянки, виконання яких переважно задовольняють більшість населення. Багато політиків критикують дії поточної влади. Отже, постає запитання, як відрізнити політика від популіста? Дослідники виділяють декілька рис, за якими відрізняють популістів.

1. Популізм — це симптом. Він характерний насамперед для дисфункціональних політичних систем, не здатних повноцінно виконувати свої функції та не спроможних відповідати політичним, економічним та соціальним запитам населення. Він буйно проростає на проблемах, що хронічно не вирішуються, недостатньо окреслюються чи ігноруються офіційною лінією.

2. Популісти обирають політично розчаровану групу, за інтереси якої вони начебто жваво заступаються та використовують її як власну політичну можливість. Часто, залишаючись аутсайдерами або, не маючи міцної позиції в усталеній системі, вони прагнуть увірватися у владу на хвилі народного обурення.

3. У своїй найрадикальнішій формі популізм пропонує перекинути ненависний для «народу» статус кво, змінити його на користь тих, кого істеблішмент дратує, не чує та чиї інтереси не враховує — тих, хто відчуває, що залишився за бортом системи.

Може скластися враження, що популізм – це зло, яке треба викорінювати, це обман населення. Це не зовсім так. Популізм – це невід’ємна частина політики. Але тільки частина і в кращому разі дуже мала. Це ефективний спосіб для залучення уваги до насправді важливі проблеми, але з так званими «легкими» рішеннями («все геніальне – просте»).

Кандидати в президенти чи в депутати часто обіцяють, що в разі перемоги на виборах вони знизять тарифи на комунальні платежі та податки, збільшать прибутки громадян, пенсії та інші «золоті гори». Усе вищеперелічене та ще багато інших запевнень можна почути від українських політиків. Надзвичайно стрімке зростання передвиборчих лозунгів щодо «легкого» вирішення надзвичайно складних проблем, якщо той чи інший кандидат прийде до влади. Це свідчення того, що популізм – невід’ємна частина української політики.

У своїх доповідях студенти звертали увагу на ключові прийоми популістів, які вони використовують у політиці, як-от: розділення народу, протиставлення різних прошарків суспільства еліті; нагнітання гніву народу, що виступає саме тією емоцією, яку популісти намагаються викликати своїми заявами; пропонують найпростіші, нереальні шляхи вирішення складних проблем, що становить запоруку успіху популіста.

Висловлюючи особисте ставлення до популізму в Україні, студенти наголошували, що добробут, антипопулізм і єднання країни – це те, що дасть можливість подолати економічне відставання, називали шляхи подолання популізму в Україні.

При укладанні інформації про проведення науково-практичного семінару були використані такі матеріали: статті науковців (В. Галунько, Г. Куц, В. Кавка, В. Проценко), результати соціологічних досліджень (Центру «Ейдос», фактчекінгового проекту «VoxCheck», фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучерева», який очолює І. Бекешкіна), матеріали Інтернету та доповіді студентів ІІІ курсу ФПМ (Мегедюк К., Пасько В., Патрушев Є., Чала Г. – гр. КМ-61; Ковальчук Ю. – гр. КМ-62; Бучинська К., Канєвський В., Рясик І. – гр. КМ-63) та ін.