Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Бйорнстьєрне Бйорнсон – класик норвезької літератури, автор норвезького національного гімну, захисник українських інтересів (до 185-річчя від дня народження)

Події та новини кафедри

Українська нація, яка так довго жила з нав’язаним і нав’язливим почуттям меншовартості, забуттям власної ідентичності, навчена фальшивої історії, не могла віддавати належне місце не лише зарубіжним діячам, захисникам українських інтересів, але й навіть своїм представникам та їхньому культурному надбанню, ідентифікувати себе з цим надбанням, аналізувати, заперечувати, запозичувати, оцінювати значення інших у власному захисті й формуванні держави. Донедавна, взагалі, вважалося неприйнятним вживання слова український зі значенням присвійності. Заявляти про те, що хтось та десь виступав за гідне існування української нації у світі, за її право на свою мову, історію, державу, відверто виголошував промови, писав статті й розміщував у популярних європейських часописах, вимагаючи справедливості й пошани до меншого, скривдженого, було зі сфери політичного й наддержавного зухвальства, розцінювалося як велика крамола.

Приховано й відверто, з незакамуфльованим цинізмом могло прозвучати: як це так, що українці дозволили собі заявити про свої права, нагадати про себе, про свої проблеми й можливість на гідне існування. Подібну поведінку щодо нашого самовизначення як нації спостерігаємо й сьогодні майже в усіх наших сусідів. Та все ж людиною принциповою, не байдужою до українських політичних і національних проблем, особистістю, яка послуговувалася поняттями гуманізму, справедливості та права, виступив укінці ХІХ – на початку ХХ ст. на світовій арені шляхетний великий норвежець, Нобелівський лауреат у галузі літератури 1903 року Бйóрнстьєрне Бйóрнсон (норв. Bjørnstjerne Martinius Bjørnson: 08.12.1832 – 26.04.1910). Життєве кредо письменника полягало в захисті меншого та скривдженого, про що й писав: „Допоки я живу, я буду на стороні слабкого проти сильного... ” [6].

Мета нашого повідомлення – охарактеризувати деякі особливості творчої манери Бйóрнстьєрне Бйóрнсона, розкрити суть його культурних, національних та суспільно-політичних зв’язків із українськими письменниками, громадськими діячами, зокрема з Романом Сембратовичем, Володимиром Кушніром, заочним знайомством із Іваном Франком та їхнє значення для Української держави, проінтерпретувати його гуманістично-духовний погляд на літературу та роль письменника для рóзвóю суспільних і людських цінностей.

08 грудня 2017 року виповнилося 185 років від дня народження Б. Бйорнсона. Слушна думка Юлії Загоруйко щодо того, що цей норвезький захисник українських інтересів на сьогодні майже не відомий українському громадянинові.

Геннадій Нога, вдаючись до пояснення, чому творчість Б. Бйорнсона не була поширена в українському літературознавстві й належно пошанована, зазначає, що „пояснення феномену забуття письменника, який так активно перекладався в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., заслуговує на окрему розвідку, втім, на наше переконання, основні його причини – на поверхні, і вони парадоксальні: Б’єрнсон був занадто проукраїнським діячем! Він займав не просто активну позицію у справі захисту прав гноблених тодішніми імперіями, передовсім Російською та Австро-Угорською, національних меншин, зокрема й українців. Він був напрочуд рішучим і ефективним у цих справах” [11, c. 75].

Про життя та проблеми українців Б. Бйорнсон дізнався з публікацій австрійських німецькомовних видань – „Rutenische Revue” (1903 – 1905), пізніше „Ukrainische Rundschau” (1905 – 1915); віденського щоденника „Die Zeit” та паризького часопису „Le Courrier Européen”. Через ранню смерть редактора „Rutenische Revue” Романа Сембратовича – помер у тридцять років – його справу продовжив В. Кушнір. У Національній бібліотеці міста Осло досі збережені листи від громадян Львова, Бібрки, Стрия, Сокаля, в яких мешканці цих міст висловлюють вдячність за підтримку української справи та її захист [6]. Б. Бйорнсон дуже вразливо реагував на вияви несправедливості, суспільного й національного гноблення, де, з погляду Івана Гватя, „захищав познанських поляків перед прусською сваволею, водночас називав аморальною польську політику гноблення галицьких українців. Виступав на захист румунів в Угорщині і в той же час гостро таврував румунський антисемітизм” [3, с. 12]. І. Гвать зазначає, що загалом було „троє норвежців, які перейнялися долею українців” [4, с. 5]. У цьому разі йдеться, зокрема, про Фрітьофа Нансена, Йогана Людвіга Мовінкеля та Бйорнстьєрне Бйорнсона. На думку автора вищесказаних слів, „громадськість України ще не виявила належної вдячності трьом видатним норвежцям, які в різний час прийшли нашому народові на допомогу” [4, с. 5].

Та все ж одним із джерел духовного збагачення, імпульсом до вироблення позиції в соціальному середовищі, формування світоглядного діапазону й навичок бачити навколишній світ у його широкопанорамному вияві, каталізатором думки, на переконання Б. Бйорнсона, виступає художнє слово, втілене в образах, характерах, фізичних і психічних станах, символічних снах, алюзіях, мистецьких інкрустаціях, багатофункціональних і промовистих художніх деталях. Емоційно всеохопна картина світу, сповнена переживаннями та яскравою образністю, випливає із уміння особи відчувати божественне слово, яке відповідно до розуміння богословів стоїть набагато вище за будь-яке надбання, „царює над ним, звіщує зміст історії, бо її творить, викликає у людей віру, бо спрямоване до людей як звістка” [13, с. 750].

Слово, яке має подавати надію, звіщати правду, вселяти віру в переможність добра, звучить у такій тональності на Банкетній промові 10 грудня 1903 р. у Ґранд-готелі міста Стокгольма під час вручення Нобелівської премії з літератури норвезькому культурному діячеві й авторові їхнього національного гімну „Ja, vi elsker dette landet” (1859 р., „Так, ми любимо цей край”), письменникові, приятелеві українців, – Бйóрнстьєрне Бйóрнсонові (норв. Bjørnstjerne Martinius Bjørnson: 08.12.1932 – 26.04.1910). Мало хто в тому часі міг на такому високому міжнародному рівні порушувати проблеми захисту підневільних народів, зокрема, „висловлювався проти культурного та економічного імперіалізму, друкував статті, формував опінію [громадську думку – М.К.] у культурних столицях і надсилав ноти протесту проти зросійщення фінів, зугорщення словаків, спольщення та зросійщення українців” [7, с. 11]. Вияв такого шляхетного ставлення з боку гуманіста-скандинава, просякнутого пошаною до українців, співпереживанням за їхнє підневільне становище, спонукає і в нинішньому часі чи не кожного небайдужого громадянина Української держави до належної й високої оцінки діяльності та творчості Великого Норвежця. Минає чимало років – від січня 1933 року до сьогодні, – коли на ювілейному вечорі з нагоди 100-річччя від дня народження Бйóрнстьєрне Бйóрнсона, який організувала Спілка українських письменників і журналістів на чужині у Празі, Ольгерд Бочковський, дослідник творчої особистості письменника, у своєму виступі зазначить, що Україна не так уже багато мала й має приятелів у світі, а особливо „таких щирих, як Б. Бйорнсон, […] майже не мала. Отже, з тим більшою пошаною та вдячністю слід заховати у пам’яті українського народу дуже цінну прихильність цього норвезького велетня…” [2, с. 6]. На переконання історика І. Дерев’яного, велич Бйóрнстьєрне Бйóрнсона „не лише у генії та гуманізмі, але й в участі у боротьбі за національні права та свободи на світовому рівні” [5].

Сама промова Бйóрнстьєрне Бйóрнсона починається з відкритості серця, конвенційності, тобто зі щирості і вдячності Нобелівському комітетові, незважаючи на складні стосунки Норвегії зі Швецією з огляду на 90-річну унійність, яка в тому часі уже добігала свого остаточного кінця, й Норвегія в недалекому майбутньому (1905 р.) здобула все-таки омріяну незалежність. Норвезькі історики Ральф Даніельсен та Едвард Говланд із цього приводу позитивно відзначатимуть зміни в національній свідомості, „яка не хотіла визнавати залежності країни у рамках унії” [10, с. 227]. Тож Б. Бйóрнсон вважає, що за довгі роки боротьби Норвегії за свої права, „боротьби, яка здіймала бурхливі хвилі спротиву у Швеції, сьогоднішній день [його нагородження – М.К.] додає честі шведському імені” [1, с. 154]. Тож слово митця сприймається як джерело духовності, як засіб одужування від найрізноманітніших хворіб суспільства й віри в переможність доброго над злим, красивого над потворним, покликом до дії задля подальшого морального удосконалення і злáгодженості внутрішнього біполярного світу.

Що ж до значення й розуміння літератури для суспільства, її духовної суті, то норвежець, із його погляду, вдається, здавалося би, до більш простого образу, що виникав постійно в його уяві, як тільки-но замислювався над соціальним розвитком, й „асоціювався … з безконечною процесією чоловіків та жінок, що невпинно рухається вперед” [1, с. 154]. У такому розумінні процесія як метонімія символізує довгий безперервний шлях людського розвитку. Дорога – це прообраз „способу життя, основних правил і звичаїв” [12, с. 108]. У Старому Заповіті за покликом Бога (Бт. 12, 1-5) Авраам вирушив із метою пізнання у незвідану дорогу, повну несподіванок, випробувань, збентеження: „Бо ваші думки – не Мої думки, а дороги Мої – то не ваші дороги, – говорить Господь” (Іс. 55, 8). Та шляхи Господні не лише обдаровують людину великими досягненнями в набуванні земних дарів, але й завжди приводять до дивовижних звершень, стають надійним підґрунтям для реалізації особистих здібностей, для віднайдення себе в цьому житті, основою повноти життя й гармонії між внутрішнім світом і довкіллям, що асоціюється з відчуттям щастя. У Діянні святих апостолів дорога співвідноситься із християнським ученням: „А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом…” (Ді. 19, 9). У промові лауреата процесія – символ динаміки людського духовного зростання та його розвитку.

Бйóрнстьєрне Бйóрнсон уважав, що очільником цієї довгої й безкінечної процесії має бути письменник. Бо саме на ньому лежить найбільша відповідальність „за наше майбутнє, за відкриття нових шляхів, за суспільний поступ” [1, с. 157]. Схожу думку свого часу висловив український письменник, народний депутат Верховної Ради України першого скликáння (1990 – 1994) Роман Іваничук (27.05.1929 – 17.09.2016), де на запитання журналістки Валентини Пащенко, чи може митець вважатися лікарем суспільства, відповів: „Думаю, що так… Я завжди писав із проекцією на майбутнє” [9, с. 3].

Перекладачка творчості Б. Бйорнсона Наталя Іваничук на основі публікацій у провідних українських виданнях „Діло”, „Буковина” зазначає, яким смутком огорнуло громадян України 26 квітня 1910 року, коли дізналися про смерть свого палкого захисника й симпатика на боці слабшого. Згідно з розумінням авторки „вулиці Львова рясніли плакатами з текстом некролога та портретом Бйорнсона. Часопис „Ukrainische Rundschau” сумував разом із усім культурним європейським світом: „Помер найбільший друг України... „Серце Норвегії”, що так щиро співчувало всім покривдженим, перестало битися і для українського народу, доля якого була йому дуже близькою. Україна має всі підстави сумувати за Бйорнстьєрне Бйорнсоном, немов вона втратила одного з найбільших своїх синів...” [8].

Таким чином, Бйóрнстьєрне Бйóрнсон виступає як друг і захисник України на світовому рівні, як символ духовної близькості норвезького й українського народів у прагненні за свою державну незалежність. Звичайно, його творча діяльність потребує належного й уважного дослідження в українському літературознавстві, а громадська робота пошани та вдячності від українських громадян за його добре й не байдуже ставлення до проблем Української держави, за його безкомпромісну позицію щодо називання суспільно неприємних речей своїми іменами в міжнародному контексті, коли особливо йшлося про беззастережне право на самовизначення і свободу, про захист національної гідності.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бйорнсон Бйорнстьєрне. Бенкетна промова на Нобелівському бенкеті у Ґранд-готелі, м. Стокгольм, 10 грудня 1903 року (норвезькою мовою) // Бйорнсон Бйорнстьєрне. Норвезька сторона: повісті. З норв. перекл. Наталя Іваничук, Ірина Сабор; передмова Марії Зубрицької, Ірини Старовойт. – Львів: ЛА „Піраміда”, 2010. – С. 154 – 157.
  2. Бочковський О.І. Б. Б’єрнсон – поневолені народи та українська справа. – Канада – Вінніпег: Накладом і друком „Українського голосу”, 1939. – 51 с.
  3. Гвать Іван. По-нобелівськи. Норвезький письменник, що перейнявся долею українців // Український журнал. – 2010. – № 4. – С. 12 – 13.
  4. Гвать Іван. Троє норвежців, які перейнялися долею українців // Газета „Слово Просвіти”: Всеукраїнський культурологічний тижневик. – 2010. – Ч. 31. – 5 серпня. – С. 6 – 7.
  5. Дерев’яний Ігор. Бйорнстьє́рне Бйóрнсон – норвезький приятель українців початку ХХ ст.: публікація від 12 липня 2012 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/07/4/89533/. – Дата звернення: 18.05.2018.
  6. Загоруйко Юлія. Норвегія. Бйорнсон // Дзеркало тижня: Міжнародний громадсько-політичний тижневик. – 2010. – Випуск № 23. – 18 – 25 червня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://dt.ua/SOCIETY/norvegiya_byornson.html. – Дата звернення: 18.05.2018.
  7. Зубрицька М. „Тому, що він буря, тому, що він сміх, тому, що в ньому сила…” / М. Зубрицька, І. Старовойт // Бйорнсон Бйорнстьєрне. Норвезька сторона: повісті. З норв. перекл. Наталя Іваничук, Ірина Сабор: передмова М. Зубрицької, І. Старовойт. – Львів: ЛА „Піраміда”, 2010. – С. 5 – 16.
  8. Іваничук Наталя. Норвезький Франко // День: щоденна українська газета, яка виходить п’ять разів на тиждень (з вівторка по суботу). – 2010. – Випуск № 66. – 15 квітня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/norvezkiy-franko. – Дата звернення: 18.05.2018.
  9. Іваничук Роман. „По наших душах пройшла орда”: Інтерв’ю про політику, літературу та уроки історії // Газета „Літературна Україна”: Орган правління Спілки письменників України. – 1991. – № 2 (4411). – 10 січня. – С. 3.
  10. Історія Норвегії / [Гелле Кнут, Дюрвік Столе, Даніельсен Ральф, Говланд Едвард, Ґрьонлі Туре] / Переклад з норвезької Н. Іваничук, І. Сабор, М. Красавіна. – Львів: Літопис. – Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. – 336 с.
  11. Нога Г.М. Ювілеї великих. Б’єрнсон / Геннадій Нога // Слово і час: Науково-теоретичний журнал. Заснований у січні 1957 року. Виходить щомісяця / НАН України. Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2010. – № 11 (599). – С.74 – 78.
  12. Нюстрём Эрик. Библейский энциклопедический словарь / Перевод со шведс. И.С. Свенсона. Новое пересмотренное и исправленное издание с иллюстрациями. 8-е издание / Эрик Нюстрём. – Санкт-Петербург: Библия для всех, 2011. – X + 522 + 12 с. ненум.
  13. Словник біблійного богослов’я / За ред. Ксав’є Леон-Дюфура, Жана Люпласі, Августина Жоржа, П’єра Грело, Жака Гійе, Марка-Франсуа Лакана / Переклад з франц. Вл. Софрона Мудрого, ЧСВВ за виданням: Xavier Léon Dufour, S.J. Vocabulaire de théologie biblique. – Paris, 1962. / Видання друге. – Жовква: Видавництво „Місіонер”, 2010. – XXXVI + 952 с.

Михайло Кушлаба