Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Академічна доброчесність: значення самостійності в досягненні наукових результатів, виявлення плагіату та способи його подолання

Події та новини кафедри

Проблеми порядності, честі, чесності, наукової етики уже давніше постали перед українською академічною спільнотою, як і питання продажності й фабрикації результатів дослідження, виявлення плагіату в будь-якій науковій галузі. Зважаючи на питання честі й безчестя і серед науковців різних рівнів, і серед студентів, на зацікавленість молодих людей дотриманням правил моралі й етики в академічному середовищі, ми і присвятили 07 грудня 2017 року науково-практичний семінар для студентів ІПСА на тему: „Академічна доброчесність: значення самостійності в досягненні наукових результатів, виявлення плагіату та способи його подолання”.

Мета науково-практичного семінару – визначити поняття академічної доброчесності й означити критерії і способи розпізнавання плагіату в науковій сфері, ознайомити студентів із українськими та зарубіжними програмами щодо ефективного виявлення несамостійності, привласнення здобутих результатів та формами відповідальності за порушення норм наукової етики згідно з чинним законодавством, прищепити почуття оригінальності як одну з важливих якостей критичного мислення та одного з вагомих чинників становлення неповторної особистості.

Із двадцяти п’яти студентів групи КА-77 ІПСА взяли участь в обговоренні проблеми наукової етики й моралі 18 осіб. Їхні виступи ґрунтувалися і на фактах української дійсності, і на дослідженнях щодо виявлення й межі розуміння плагіату, ставлення до нього в зарубіжних країнах, зокрема у Великій Британії, Німеччині, США та ін. Цікавими, системними, з елементами тонких спостережень та аналізу відзначаємо виступи таких студентів, як-от: Олександра Харченка, Назарія Новосада, Анни П’ятецької, Анісії Кулини, Микити Буркацького, Олени Пастушок, Максима Щедрова, Влади Шахворóстової, Марії Тринус, Михайла Столяра, Сергія Котова, Федора Карпóвича та ін. Великий подив і невдоволення висловили чимало студентів на відверту крадіжку наукових результатів, їх фабрикацію, купівлю вчених ступенів і дипломів серед українських високопосадовців та народних депутатів. Можна не сумніватися, що такі негативні вияви нечесності та продажності можемо спостерігати й серед викладацького складу будь-якого навчального закладу України. Із цього приводу в недалекому минулому кардинал Любомир Гузар зазначав: „Для нікого не таємниця, що в нашому народі є певне число студентів …, які не стараються вчитися, а купують добрі оцінки в заліковій книжці. Є ще інша група, яка купує диплом, документ про закінчення навчання… Є ще третя група людей, які купують академічні ступені кандидатів чи докторів наук. Це вже такі люди, які обіймають певні посади… Це все неприємно, прикро, навіть драматично” [3].

В українському суспільстві намагаються уникати загострення цих проблем, займаються окозамилюванням, самообманом, подекуди, а почáсти й не так рідко, виявляють агресію на кричущі порушення, захищаючи їх начебто цілковиту законність та легітимність, що свідчить про велику прірву у свідомості таких горе-вчених, про їхню роздвоєність у психіці. Брехня ніколи не сприяє конструктивному розв’язанню проблеми, а згідно з розумінням Матері Терези „крик – народжує грубість, обман – народжує недовір’я, непрощення – народжує озлобленість…” [7]. Явища самообману, втечі від реальності у психології називають ілюзійним мисленням, запереченням чи ескапізмом. Можемо вважати, що пóспіль і всýціль страждаємо на ці недуги, що становлять передумови інтелектуальної клептократії, відсутність елементарної професійності, а відтак і перекладаємо вирішення важливих проблем на іншого або й на щось абстрактне, якого ніколи й ніде не було. Так найпростіше сховатися від власного паскудства та гидомирства, відвертої й очевидної брехні.

Особа, яка привласнює чужі результати чи замовляє написання дисертації як товар, вчиняє кримінальне правопорушення. І тут знову не можемо не покликáтися на твердження Любомира Гузара: „На превеликий жаль, наша вища освіта веде злочинну діяльність. Наслідки такої відповідальності з боку викладачів та керівництва навчальних закладів супроти майбутніх професіоналів чи працівників узагалі годі собі уявити” [4]. За всі двадцять шість років Української незалежності лише 2016 року вперше видано колективну монографію з приводу гострих проблем наукової честі та академічного безчестя, в якій йдеться, що „академічна доброчесність, як певний суспільний ідеал, має протидіяти надмірній комерціалізації університетів, їх інтенсивній бюрократизації, які руйнують не лише спроможність виконати свою соціальну місію, але й логіку їх існування” [1, с. 6]. Претенденти на здобуття вченого ступеня кандидата чи доктора наук мали б усвідомлювати усю відповідальність за порушення законодавства щодо наукової етики. Та й, узагалі, на думку мовознавця Пилипа Селігея, „ученому не личить ходити второваними стежками” [8, с. 6]. Також як застереження від надмірного чванства слугуватимуть слова святої Матері Терези з Колкати (колись із Калькутти): „Не думай, що лиш ти можеш виконати працю якнайкраще, що лиш твоя праця може бути прикладом” [6, с. 135].

Наукове середовище в Україні ще довго може не бути цивілізованим і не розвиватися паралельно зі світовими науково-технічними процесами правових суспільств, коли приховуватиме й лояльно ставитиметься до крадіжки й фабрикації наукових результатів, коли купуватиме вчені ступені та звання. Дуже шкода, що наша загальна картина сприйняття світу виглядає на сьогодні досить відсталою в порівнянні з розвинутими та правовими державами. Тож і багато технологій впроваджується в нас із запізненням на сто, п’ятдесят, тридцять років. Найоптимальніше нині, якщо прийняття чогось нового здійснюється принаймні протягом двадцяти років. Великих збитків, на переконання Любомира Гузара, зазнає держава, „якщо перемогу здобувають нечесно і люди це толерують – це суспільна трагедія” [2, с. 44]. Так і живемо в середовищі суцільної необлаштованості, в постійних нападках на державу, забуваючи, що кожен із нас чи будь-який суспільний осередок і становлять маленьку державу, відображаючи зазвичай загальний стан проблем усієї країни.

Стосовно ознайомлення з найпоширенішими програмами, які виявляють плагіат, то ми вже оприлюднювали таку інформацію на сайті кафедри. Нагадуючи назви цих програм, можемо повторити їх, як-от: Turnitin (США), Unplag (Україна), Urkund (Швеція), PlagScan (Німеччина), Vericite (США), Strikeplagiarism (Польща), Anti-plagiarism (Україна) та інших (Plagium, Copyscape, Grammarly…) – або знайти за покликáнням [5].

Прикінцеве слово науково-практичного семінару може бути таким: суспільство, яке живе самообманом, самопохвалою, краденими чи купленими результатами, не спроможне конкурувати із визнаними сучасними світовими досягненнями в науці й техніці. Виявляючи нульову толерантність до продажності, до безчестя, до фальшивої слави, створюємо передумови насамперед для кримінальних правопорушень, для ілюзійності, заперечення невідь-яких загальнолюдських цінностей, для існування подвійної, а то й потрійної моралі, яка ніколи не сприятиме ані розвитку, ані покращанню будь-якого із соціальних рівнів. Студент, викладач, урядовець чи будь-хто, який купив свій диплом, не те, що не принесе жодної користі нікому, а й калічитиме постійно своїх підлеглих, завдаватиме шкоди і державі, і будь-якому громадянинові навіть на побутовому рівні. Досить часто мета тих, хто продає, і тих, які продаються, схожа чи навіть однакова – перетворитися на високопоставленого, соціально шкідливого представника чи перéвертня. Тож поняття академічної доброчесності на сьогодні виступає як чужорідне тіло у стінах будь-якої науково-освітньої установи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Академічна чесність як основа сталого розвитку університету / Американські Ради з міжнародної освіти. Міжнародний благодійний фонд. Міжнародний фонд дослідження освітньої політики; за загальною редакцією Т.В. Фінікова, А.Є. Артюхова. – К.; Таксон, 2016. – 234 с.
  2. Три дороги: Бесіди Блаженнішого Любомира Гузара з журналістами / Видано з нагоди 80-річчя від дня народження Блаженнішого Любомира Гузара / Упорядник К. Щоткіна / Департамент інформації Греко-католицької церкви. – Львів: Друкарські куншти, 2013. – 120 с.: Ілюстрації.
  3. Гузар Любомир, кардинал УГКЦ. „Кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим…”: публікація від 27 травня 2016 року / Любомир Гузар. [Електр. ресурс]. – Режим доступу:
    https://kyrios.org.ua/news/ugcc/21904-ljubomir-guzar-kozhnu-ditinu-nalezhit-vihovuvati-v-dusi-bazhannja-robiti-dobro-inshim.html
    – Дата звернення: 08.12.2017.
  4. Гузар Любомир, кардинал УГКЦ. „Учитель має втішатися повагою батьків учнів, а батьки повинні поважати гідного вихователя їхніх дітей”: публікація від 01 червня 2017 року / Любомир Гузар. [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:
    http://pedpresa.ua/157596-uchytel-yakyj-tilky-peredaye-informatsiyu-malo-vidriznyayetsya-vid-bezdushnogo-komp-yutera-lyubomyr-guzar.html
    – Дата звернення: 08.12.2017.
  5. Кушлаба М.П. Наукова доброчесність: правова норма цивілізованого світу чи традиція непотизму, самообману й відсутності академічної етики в постколоніальному суспільстві: публікація від 06 квітня 2017 року / Михайло Кушлаба. [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:
    http://kumlk.kpi.ua/node/1478
    – Дата звернення: 08.12.2017.
  6. Мати Тереза. Думки на щодень / Переклад з польської Ірини Шумади; богословський ред. о. Пахомій Сидір, Чин св. Василія Великого; літературний редактор Ігор Шум; упорядник Анджело Деванда / Переклад здійснено з дозволу Церковної влади за виданням: Matka Teresa. Myśli na każdy dzień. – Warszawa: Wydawnictwo „Księży Werbistów”, 1998. – Івано-Франківськ. – 2006. – 186 с.: іл.
  7. Мати Тереза. Молитви та заповіді Матері Терези / Мати Тереза. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
    http://molytva.at.ua/index/motilvi_ta_zapovidi_materi_terezi/0-366
    – Дата звернення: 08.12.2017.
  8. Селігей П.О. Світло і тіні наукового стилю: монографія / Пилип Селігей / НАН України. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. – К.: Видавничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2016. – 628 с.

Михайло Кушлаба