Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Мова як чинник національної безпеки

Події та новини кафедри

Мови успішно живуть тоді, коли ми дбаємо про ці мови…

(Міхаель Мозер)

 

Національна безпека – це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз [1].

До чинників національної безпеки належать: інформаційний (захист українського інформаційного простору – телебачення, радіо, Інтернет – від стороннього впливу); освітній (захист українського освітнього простору від стороннього впливу), науковий (підтримка й розвиток національних наукових структур), культурний (забезпечення розвитку національної культури), релігійний (забезпечення безперешкодного функціонування української церкви) та мовний, що передбачає забезпечення безперешкодного функціонування української державної мови в усіх сферах суспільного життя.

Мовний чинник в означеному комплексі вважаємо чи не основним, оскільки він репрезентований у кожному з названих факторів: медіа-засоби функціонують у вербальній реалізації, освіта та наука зобов’язані функціонувати державною мовою, і розвиток такої ж наукової метамови на часі. Культурний же чинник безпосередньо пов’язаний з українською мовою, що у сферах фольклору, музики та літератури відіграє визначальну роль [2].

Мова – це гарантія національної безпеки, територіальної цілісності, національної свідомості та історичної пам’яті. Необхідність правового закріплення, чіткість та прозорість у реалізації мовної політики забезпечують ефективне регулювання відносин між членами суспільства, захист та узгодження суспільних, групових та індивідуальних інтересів. Це першочергове завдання держави, без його вирішення будуть загострюватися фундаментальні для існування країни питання миру, спокою, злагоди.

Мовна політика держави відображає реальний стан справ у суспільстві. Адже з мови розпочинається взаєморозуміння між людьми, яке переростає на рівень спілкування держави зі своїми громадянами. Держава, забезпечуючи підтримку та розвиток державної мови, утверджує та зміцнює свої позицій як всередині держави, так і за її межами. Вільне користування меншинами рідними мовами є ознакою цивілізованості, демократичного устрою та дотримання прав і свобод людини та громадянина.

Регулювання мовної політики – це завдання, яке потрібно вирішувати поряд з іншими стратегічно важливими питаннями розвитку нації. Правильна і чітка стратегія мовної політики має забезпечуватися законодавством з урахуванням особливостей як країни в цілому, так і регіональних потреб.

Ситуація в Україні щодо мовної політики залишається незадовільною [3].

Оцінюючи мовну реальність, якою вона історично склалася, І.Дзюба слушно попереджав про небезпеку її консервації заради прагматичного інтересу комфортно налаштованих груп: «Цей видимо простий і зрозумілий підхід насправді є принципово конфронтаційним і принципово безперспективним: адже не всяка реальність є розумною і морально легітимною, а з цією реальністю багато українців – власне, всі українці, які зберегли свою національну і мовну ідентичність, ніколи не погодяться» [4].

Екс віце-прем’єр в уряді В. Ющенка М. Жулинський убачав загрозу в тому, що не тільки радіо і телебачення чи україномовна книжка, а ввесь інформаційний «простір по суті залишається окупованим російськомовною продукцією. Продовжує здійснюватися масована інформаційно-ідеологічна агресія, якій держава майже не запобігає» [5].

С. Оснач прямо вказує, що нинішня російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Це незаперечний факт. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії – пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні. Можна скільки завгодно заперечувати це й доводити, що Росія могла б вигадати будь-який інший привід для анексії Криму та розпочати війну на Донбасі, або й узагалі зробити це без приводу, але вона використала саме цей привід. Отже, він був для Росії найбільш зручним та ефективним.

Головною підставою до анексії Криму та підтримки сепаратистів на Донбасі Росія оголосила захист російськомовного населення від міфічних «українських фашистів». Усю російську пропаганду побудовано на розпалюванні антиукраїнської істерії та залякуванні російськомовних громадян України вигаданими утисками й загрозами з боку україномовних.
Так званим захистом російськомовного населення Росія почала опікуватися з часу розпаду СРСР – тобто задовго до приходу Путіна до влади. Щойно в незалежних державах, які утворилися з колишніх радянських республік, почали формувати свою мовну політику, як одразу ж з Кремля прозвучали заяви про порушення прав російськомовних. У такий спосіб Росія окреслила території, які вважає сферою своїх інтересів і впливу.

Прагнучи об’єднати всіх під гаслом «російський світ», Росія за допомогою політтехнологій розпочала активний процес поділу громадян сусідніх країн на російськомовних і неросійськомовних та нацьковувати одних на других. Вона застосувала принцип підкорення держав і народів, що базується на підтримці суперечностей та розпалюванні ворожнечі між етносами, регіонами або елітами. Росія знову застосувала метод інформаційного впливу, адже силою посварити й розділити не можна, зате можна розбурхати конфлікт за допомогою брехні, підступу та маніпуляцій.

Цей інструмент російського впливу на Україну – поділ українців на україномовних і російськомовних – вдавалося використати найбільш послідовно та ефективно. Під гаслами захисту російської мови до влади потрапляли проросійські політичні сили. Лякаючи російськомовних громадян України вигаданими загрозами, Росія розпалювала в Україні українофобію та сепаратизм. Зрештою, саме ці вигадані загрози слугували підставою для анексії Криму та підтримки сепаратистів на Донбасі.

Русифікація та інспірація мовного конфлікту – це ті маніпулятивні технології, які Росія тривалий час застосовувала в Україні, щоб підтримувати проросійські настрої, розпалювати українофобію та сепаратизм і змушувати її поступатися своїми інтересами. У Криму як найбільш російськомовному регіоні України технологія залякування українізацією виявилася найефективнішою. Стимулюючи українофобські настрої місцевого населення, Росії вдалося утримувати на території Криму свій флот. Це відіграло фатальну роль під час анексії Криму. Брехня про «українських фашистів», які загрожують російськомовним українцям, також виявилася напрочуд ефективною.

На жаль, багато українців ще й досі мало поінформовані про вплив мови на безпеку країни, загрозу мовно-культурної асиміляції [6].

Україна має докорінно переглянути свою мовну політику і розпочати активне поширення та популяризацію української мови на всій території України. Адже саме українська мова є запорукою безпеки України та самозбереження нації [7]. Нагальна потреба законодавчого врегулювання мовного питання зумовлена справді загрозливим становищем української мови та національної безпеки країни.

На цьому слушно наголошує й АМаляр: «На сьогодні помилково може здаватися, що закон про державну мову не на часі, бо в країні війна. Але наша мова – це фактор нашої безпеки. І війна прийшла в наш дім через зросійщення та занедбаність української мовної політики» [8].

Певні позитивні кроки у цьому напрямі вже зроблені. Скандальний закон Ківалова-Колісніченка скасовано. У Верховній Раді України подано до розгляду три законопроекти, що стосуються державної мови. 7 червня 2017 р. депутати на засіданні Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України підтримали всі три законопроекти, що стосуються державної мови, а також четвертий законопроект, який напрацював комітет разом з громадськістю, взявши за основу проект № 5670. Верховною Радою України прийнятий законопроект № 5313 «Про внесення змін до деяких законів України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації», відомий як закон про 75% української мови на телебаченні, який покликаний зміцнити позиції української мови на телебаченні. Набрала чинності постанова Кабінету міністрів № 301 від 26 квітня 2017 р. «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо вільного володіння державною мовою». Президентом України підписаний указ № 133/2017 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» щодо російських компаній «Вконтакте», «Одноклассники», «Mail.ru», «Яндекс», антивирусних компаній «Лаборатория Касперского», «DrWeb» та інших медіаресурсів. Ще раніше був прийнятий закон про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України (№1317), який передбачає заборону на трансляцію в Україні російських серіалів.

Реалізація цих заходів і прийняття нового закону про мови стане необхідною умовою розбудови повноцінного україномовного інформаційного простору та національної безпеки України. Тим більше, що переважна більшість (майже 67%) громадян України підтримують політику державного сприяння українській мові [9].

 

Література:

  1. Шемшученко Ю.С. Безпека національна / Шемшученко Ю.С. // Юридична

енциклопедія : в 6 т. – К. : «Укр. енцикл.», 1999. – Т. 1 : А – Г. – С. 36.

  1. Демченко В. М. Українська мова як чинник державної безпеки України // Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування: Електронне наукове фахове видання / Демченко В. М. – 2016. – № 2. // http://el-zbirn-du.at.ua/2016_2/6.pdf
  2. Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. – К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. – C. 335.
  3. Дзюба І. Сучасна мовна ситуація в Україні. До змісту книги «Чи має українська нація перспективу?». До розділу «Просвіта» / Дзюба І. // http://ukrlife.org/main/prosvita/dziuba.htm
  4. Жулинський М. Уявна загроза / Жулинський М. // День. – 2005. – 29 січня. http://day.kyiv.ua/uk/article/polemika/inshi-dumki
  5. Масенко Л. Українська мова як чинник національної безпеки / Масенко Л. // http://prostir.co.ua/ukrayinska-mova-yak-chynnyk-natsionaln-14650/
  6. Оснач С. Мовна складова гібридної війни / Оснач С. – [К. : ] Видавець Вадим Карпенко, [1915]. – 20 с.
  7. А. Мова – фактор національної безпеки / Маляр А. // http://oksamyt.org/publik/derzh-spava/1104-160320151)
  8. Дві третини громадян підтримують українізацію (опитування) // http://language-policy.info/2017/06/dvi-tretyny-hromadyan-pidtrymuyut-uk...