Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Структурна модель образу святого Миколая: містичність, алегоризм, тропологічність, естетика асоціативного поля

Події та новини кафедри

Образ Миколая Чудотворця в житії „Чюдо о коврѣ...” постає в контексті символів і метафор. Український дослідник із медієвістики П. Білоус вважає, що „у середньовічному мистецтві слóва домінувала ідеологія християнства, котра пояснювала світ як здійснення волі Божої, а Біблія була основним джерелом символічно-алегоричних образів у літературних текстах тієї доби” [4, с. 222].

Мета нашого повідомлення – охарактеризувати на основі житія „Чюдо о коврѣ...” образ св. Миколая на тлі середньовічної символіки. Символи цього агіографічного жанру становлять основу естетичного і філософського осягнення світу. Тож спробуємо означити естетику асоціативного поля, тропологічнічть, алегоризм і проаналізувати їх стосовно творення образу релігійного персонажа. До таких символів у „Чюдѣ о коврѣ...” належать символіка подружжя, килима, числа шість і чотири, алегорія світла і їжі, метафори проскури і вина, символіка патріарха, Софійського храму, з якого священик наказав годувати ремісника і його дружину до кінця земного життя. І над усіма визначеними образами окрему групу становить символіка святого і Його триєдність дій: „Святый же Николає прїидє ту абиє нося ковєръ къ жєнѣ преждє речєннаго старца... и нєвидимъ быстє” (прийшов, швидко приніс килим і непомітно зник) [1, с.81].

Усі ці символи, алегорії, метафори, на перший погляд, у тексті начебто існують самі собою, а насправді вони синхронно й органічно залежать від магічних дій образу св. Миколая. Подружжя в цьому творі – втілення благочестивої родини, яка „рукодѣлїємъ кормяся, вѣрєнъ къ Богоу, имѣїа завѣтъ свои къ святому Николѣ, нє провождаашє дни святого Николы никогда же беспамяти” [1, с.80]. У буквальному значенні це подружжя уособлює звичайну, але дуже моральну сім’ю, де свято дотримуються істин Божої науки й додержання усіх релігійних обрядів. У містичному значенні – подружжя відповідно до трактування Святого Письма становить одне з Божих таїнств, що належать до першопочатку створення людини. У Книзі Буття [ІІ, 18] про це сказано так: „Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього”. Те, що подружжя є таїнством, ми бачимо із послання св. ап. Павла до Ефесян [V, 31]: „Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї – і будуть обоє вони одним тілом”. У цьому „Житії...” подружжя може вважатися образом, сповненим таїнства, позаяк постать св. Миколая, як Божого наставника й охоронця, постійно перебуває з ними в молитві і скріплює їхню й так непохитну віру. Агіограф, створюючи образ Великого Святого, не оминає увагою й ментальність віруючої людини, де важливим завжди є те, щоб повірити у здійсненність нездійсненного. Духовна сила образу св. Миколая теж є магічною стосовно цього подружжя. Містерія чуда стає частиною їхнього життя. Прийом антиципації (здогаду, передчуття) в тексті є лише ознакою, що свідчить про деякі непорозуміння між подружжям, які виникають через велику ревність у пошануванні Дня св. Миколи. Цю ситуацію можна трактувати як один зі способів містичного єднання людської душі, розуму з Божим провидінням, бо ж у „Чюдѣ...” розмова ремісника зі св. Миколаєм по дорозі на торг викликає подивування в подорожніх: „Еда привидѣнїє видиши старчє, что сє глаголєши єдинъ? Старца бо видяху и гласъ єго сльшаху, святого же никакого же, ни гласа, ни самого видяху, но токмо єдинъ старєць” [1, с.81]. Отже, образ Миколая, з цього погляду, у сприйнятті людини сповнений Божим провидінням, через яке звершуються добрі справи і є зримим свідоцтвом його сакральної й нічим не обґрунтованої сили. Як бачимо, таїнства і подружжя, і глибокої віри в агіографічному творі – це символи, через які виявляються ознаки чудотворності Святого.

В алегоричному розумінні – подружжя може складати спільноту, що наділена повноваженнями проповідувати Боже Слово. Бо ж пам’ятаємо біблійну істину, яка стверджує, що Бог перебуває там, де двоє або троє збираються в Ім’я Його. Як вияв великої вдячності св. Миколаю за добро (не тільки повернено килим, а й отримано плату за нього), набожні персонажі нашої оповіді вважають за потребу поділитися свідоцтвом про чудо, здійснене стосовно них. Свідоцтво, виявлене у храмі св. Софії привселюдно, є одним із яскравих прикладів для зміцнення віри в Бога й Чудотворця Миколая усіх інших: „Ту абїє възописта єдинѣми оусты, благодарящє всємогущаго Бога, хваляшє великого архїєрѣа Христова Николу, скорого помощника всѣмъ призывающимъ єго съ вѣрою. Ту абїє радости наполнистася, и скоро тєкоста къ церкви святого Николы и всѣмъ приключьшимся ту въ церкви” [1, с.83]. Прийом алегорії, яку використав автор задля охоплення дійсності й, на думку Ф. Бацевича, „мисленнєвого згущення” [2, с. 288], дозволяє стверджувати, що сила віри в Бога і Святого зміцнюється в інших через свідоцтва звичайних людей у незвичайних випадках, а образ Чудотворця підсилюється знаннями про Божі істини, які в „Чюдѣ о коврѣ...” відкриваються подружжю, що є уособленням християнської спільноти, яка проповідує мудрість Божої науки.

З погляду моралі як одного з підходів у аналізі „Житія...”, подружжя може інтерпретуватися як осередок християнської родини, що є прикладом для наслідування, незважаючи на прадавнє гріхопадіння. Це гріхопадіння, з погляду К.-Ґ. Юнґа, „не знищило óбразу Божого в людині, а лише зіпсувало, („деформувало”) його, але завдяки Божій благодаті він буде знову відновлений” [6, с. 64]. Свідоцтва і ремісника, і його дружини розкривають внутрішню природу образу св. Миколая і його чудодійної сили. Завдяки цим персонажам у інших людей виникає потреба бути милосердними й терпеливими до тих, хто їх оточує: „И вси людїє слышавшє бывшєє, и прославиша Бога и святого Николу, творяща милость съ рабы своими” [1, с.83]. Ознака того, що св. Миколай чинить Добро людям – чи то старшим і самотнім, чи то скривдженим, – надає цьому образові рис народного святого. Таке сприйняття є однією із важливих особливостей житій, сказань, легенд, де святий виконує роль особи, що втішає у найбезвихіднішому становищі (як-от у легенді „Св. Миколай і два хлопці”, де Божий угодник урятував двох хлопчиків, що пливли по морю у якійсь скрині, і взявся їх виховувати, чи у „Житіи о чоловѣцѣ...”, якого він визволив від несправедливого суду). Архиєпископ С. Шевчук, глава Української греко-католицької церкви, виголошуючи проповідь, присвячену св. Миколаєві, зазначив: „Християни з давніх-давен розуміли, що змістом християнського життя є свідчити Божу любов, тобто об’являти того Бога, який є любов. Миколай показав нам приклад, як це потрібно робити”[5, с. 36]. Тож символ подружжя, з погляду моралі, є художнім елементом у розкритті образу св. Миколая. Звичайно, все це здійснюється і через яскраві метафори та символи, і через вияв його чудодійних характеристик стосовно окремо взятих людей.

Таким чином, образна організація „Житія...” побудована так, що кожен символ, метафора, алегорія чи навіть окрема дія персонажа доповнюють уже створений образ Святого, ще виразніше виявляють його посутні характеристики, розширюючи асоціативне поле тлумачення житійного тексту.

 

Список використаної літератури

1. Архимандрит Леонид. Жизнь и чудеса св. Святителя и Чудотворца Николы, ижє въ Мірѣх // Памятники древней письменности и искусства. Житіє и чудеса св. Николая Мірликійскаго и похвала єму. – Санкт-Петербург, 1881. – 108 с.

2. Бацевич Флорій. Лінгвістика тексту: Підручник / Флорій Бацевич, Ірина Кочан / Міністерство освіти і науки України. Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – 316 с.

3. Біблія. Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. – Ukrainian Bible. United Bible Societies. – 1991. – Старий Заповіт. – С. 1–959; Новий Заповіт. – С.1–296.

4. Білоус П.В. Теорія літератури: Навчальний посібник. – Київ: Академвидав, 2013. – 328 с. – (Серія: „Альма-матер”).

5. Шевчук Святослав, Блаженніший. У паломництві до гідності та совободи: Пастирське слово Блаженнішого Святослава до вірних УГКЦ і всіх людей доброї волі. Грудень 2013 – грудень 2014 / Упорядкування: Ірина Голота, Марта Томків, літературне редагування: Наталія Куліш. – Жовква: Місіонер, 2015. – 224 с.

6. Юнґ Карл-Ґустав. Aion: Нариси щодо символіки самотності / Перекл. з нім. К. Костюк; науковий ред. О. Фешовець. – Львів: Астролябія, 2016. – 432 с.