Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Закони логіки: закон тотожності; закон несуперечності; закон виключеного третього; закон достатньої підстави

Події та новини кафедри

Закони логіки: закон тотожності; закон несуперечності; закон виключеного третього; закон достатньої підстави

Студентка ІІІ курсу ФММ

Групи УЗ-42
Матвєєва Вероніка

Як слідує з визначення логіки як науки, одним з предметів її дослідження є закони вірного мислення.

Закон мислення – необхідний, суттєвий і повторюваний у типових ситуаціях зв’язок між думками. Формально-логічні закони віддзеркалюють найбільш прості і разом з тим необхідні умови правильного мислення. Нехтування цими законами призводить до недисциплінованості, нераціональності, суперечливості мислення і мови.

Базовими законами формальної логіки є закони тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього і достатньої підстави.

Головною ознакою законів логіки є їх об’єктивність – закони існують незалежно від знання чи незнання їх людьми, а також незалежно від людських думок.

Три з цих законів (несуперечності, виключеного третього та тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий - Закон достатньої підстави – Г.В.Лейбніцем.

Закон тотожності: «Будь-яка думка має бути тотожна сама собі»

Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.

В процесі формування думки дуже важливо уникати логічних помилок, які перешкоджають розвиткові цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є:

+ амфіболія (від грецького “амфіболос” – двозначність) – двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо “Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва”;

+ еквівокація – використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: “Старий морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі” – наочною тут є підміна змісту поняття “морський вовк”;

+ логомахія – суперечка про вербальні поняття, коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення консенсусу стосовно змісту того чи іншого поняття.

З погляду закону тотожності, в процесі міркувань розрізняють:

- тотожність термінів за смислом, тобто коли різні терміни виражають одне поняття (наприклад, "національна грошова одиниця України" і "гривня")

- тотожність висловлювань за смислом ("Він сказав неправду" і "Він збрехав").

У змістовному аспекті закон тотожності вимагає:

- під час оперування термінами вони повинні мати один смисл у певному контексті. Наприклад, оперуючи терміном "логіка", яке багатозначне за смислом, варто чітко визначити лише один його смисл у контексті конкретного міркування;

- у висловлюваннях не повинна бути втрачена однозначність виразу думок при заміні одного терміна іншим.

Таким чином, для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися з співбесідниками стосовно слів, понять, якими вони будуть оперувати при розмові, дискусії.

Закон суперечності (несуперечності): «Два протилежних судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні»

Для правильного розуміння сутності закону несуперечності потрібно визначити, що таке суперечність і несуперечність.

Розрізняють такі види суперечностей:

І. Об'єктивну та суб'єктивну.

Об'єктивна (реальна) суперечність - виявлене у процесі пізнання об'єктивного світу відношення суперечності між структурними елементами складно організованої системи. Таку суперечність визначають як етап у розвитку певної системи.

Суб'єктивна суперечність - суперечність, що виникає в міркуваннях конкретної особи Х за порушення нею закону несуперечності й визначається як непослідовність у міркуваннях. Суб'єктивна суперечність визначається як формально-логічна суперечність і поділяється на такі види:

1. Явна і неявна суперечність.

Явна суперечність - виражене певною мовою відношення між твердженням і його запереченням у міркуваннях особи Х одне із них є істинним, а інше хибним. Наприклад: "Ця троянда червона, і ця троянда не червона".

Неявна (прихована) суперечність - висловлювання, в якому містяться несумісні за законом несуперечності поняття на зразок "багатий бідняк", "вільний раб", "розумний дурень». Наприклад: "Синоптики помиляються лише раз, але щодня".

2. Контактна і дистантна суперечність

Визначаються у часовому вимірі міркування особи Х.

Контактна суперечність - ствердження А і відразу ствердження не-А ("Я зараз збрехав і я зараз не збрехав")

Дистантна суперечність визначає триваліший часовий вимір промовленої суперечності, тобто спочатку стверджується А, а через певний час Ь стверджується не-А. Дистантна суперечність виявляється, коли логічно аналізують тексти, усні промови.

II. У сфері міркувань виокремлюють ще такий різновид суперечності, який отримав назву парадоксу.

Несуперечність - властивість правильного мислення людини, що випливає з дотримання нею закону несуперечності в міркуваннях; властивість двох висловлювань, які перебувають у відношенні протилежності - бути водночас хибними, у відношенні під протилежності - бути водночас істинними.

Закон несуперечності визначає: умови, за яких існує суперечність у міркуваннях, а саме, коли йдеться про один і той самий предмет вимоги несуперечності, послідовності в міркуваннях. Несуперечність, послідовність - суттєва властивість правильних міркувань.

Засобами логічного аналізу міркувань, виражених природною мовою, можна визначити сферу дії закону несуперечності:

1. Закон несуперечності не застосовується до понять, що перебувають у відношенні протилежності, наприклад, "чорне - біле", "добро - зло", оскільки поняття, перебуваючи у відношенні протилежності, не суперечать один одному.

2. Закон несуперечності застосовується до понять, які перебувають у відношенні протиріччя: "чорне - не чорне"; "правдиве повідомлення - неправдиве повідомлення".

3. Закон несуперечності не застосовується: до пари висловлювань, що перебувають у відношенні протилежності, наприклад, "Усі студенти вивчають математику" і "Жоден студент не вивчає математику" ,оскільки вони можуть бути водночас хибними; до пари висловлювань, які перебувають у відношенні підпротилежності: "Декотрі вчені вигадують гіпотези" та "Декотрі вчені не вигадують гіпотез" оскільки вони можуть бути водночас істинними.

Закон несуперечності вказує також на те, що з двох суперечливих суджень одне є хибним і виражається формулою .

Закон достатньої підстави: «Кожна вірна думка може бути доведеною»

Закон достатньої підстави (лат. principium rations suffci-entis) - закон, що передбачає обґрунтованість висунутих думок (висловлювань, суджень, тверджень) на істинність у процесі міркувань. Уперше його сформулював середньовічний логік У. Оккам, а як принцип наукового пізнання визначив Г. Лейбніц

Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним.

В науці достатніми підставами вважаються: положення про перевірені факти дійсності; наукові визначення; раніше доведені наукові положення; аксіоми; особистий досвід.

Закон виключеного третього: «З двох заперечувальних суджень, які знаходяться у протиріччі, одне істинне, інше – неістинне, а третього не існує»

Наприклад, “Держави можуть бути монархічними і не монархічними”. Третій елемент у цій дихотомії, ясна річ, відсутній , тому даний закон виражається формулою аV ā.

Заперечувальні судження, які знаходяться у взаєминах протиріччя несумісні ні за істинністю, ні за неістинністю, тобто не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними.

За традицією, яка започаткована Аристотелем, частина сучасних логіків вважає, що даний закон слід застосовувати лише у відношенні минулого або теперішнього часу, але не майбутнього, для якого можливість застосування закону виключеного третього підлягає щоразу конкретизації.

Як можна бачити, цей закон має сенс і діє за умов дихотомії (у двозначній логіці). У випадку, коли дихотомія є абсурдною, закон не діє.

Наприклад, пляшка до половини наповнена водою одночасно є і наполовину повною і на половину порожньою (не повною) – у цьому випадку обидва судження, будучи протилежними, вірні. Також з суджень “Всі гриби їстівні” і “Всі гриби не їстівні” обидва не вірні – бо лише деякі гриби є їстівними.

З вищесказаного можемо зробити висновок, що закони логіки мають велике методологічне й евристичне значення у пізнавальній діяльності людей. Вони вимагають від суб'єктів пізнання виражати свої думки в певних мовних формах точно, чітко, однозначно, не суперечити самому собі, бути послідовним, вміти обґрунтовувати думки. Закони логіки допомагають логічно оцінювати міркування (усні та письмові), мислення промовців, авторів певних текстів, а саме - визначити однозначність (чи неоднозначність) виразу думок, несуперечність (чи суперечність), послідовність (чи непослідовність) у міркуваннях, обґрунтованість (чи необґрунтованість) певних тверджень.

Знання сутності законів логіки та їх вимог до розумово-мовленнєвої діяльності людей є необхідною умовою для досягнення істини в пізнанні та формальної правильності міркувань.

ДодатокРозмір
Файл Naukovo-Praktichny_Seminar.rar6.8 МБ