Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Семіотична концепція мови

Події та новини кафедри

Семіотична концепція мови

Виконали студентки групи УЗ-42
Марія Семененко
Оксана Бузинник
Леся Гундар

Семіотика (грец. semeiotike - вчення про знаки) – наука про знаки та мову як знакову систему. Це молода наукова дисципліна, що сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857-1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839-1914) і Чарльз Морріс (1901-1978) [1].

  • нд де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією».
  • Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика».
  • Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.

Семіотика на сучасному етапі її розвитку – це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.

Семіотика досліджує знаки і мову як знакову систему в трьох аспектах – семантичному, синтаксичному, прагматичному.

Семантика (грец. semantikos - означальний) - складова частина семіотики, теорія, яка вивчає смисл і значення мовних виразів, аналізує мову як знакову систему за функціями означення та позначення. Основні семантичні категорії - висловлювання, ім'я, термін, смисл, значення, денотат, референція, дескрипція.

Синтаксис (грец. syntaxis - зв'язок, побудова) - складова частина семіотики, яка вивчає правила поєднання й розміщення мовних знаків у певній знаковій системі, абстрагуючись від функцій означення та позначення, які досліджує семантика.

Прагматика (грец. pragma - дія, справа) – складова частина семіотики, що вивчає способи використання знаків і мови як знакової системи в конкретних практичних ситуаціях.

Поняття про знак. Види позамовних знаків

Основний об'єкт дослідження семіотики – знак. Будь-яке міркування можна представити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак?

Знак – це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта. Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними [2].

Мова як знакова система. Мовні знаки

Різновидами знаків є мовні знаки, які можуть бути або знаками-символамии (знак, який не має схожості з позначуваним предметом, а виражає конкретно дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, теорію, якість, властивість, абстрактну сутність певного предмета): герб, прапор, гімн становлять знаки-символи певної держави (символізують ідею державності)), або знаками-індексами (у математиці й логіці - символ (числовий або літерний показник), який приписують до інших символів, щоби відрізнити їх один від одного: Av А2, Ал, x1+ х2> хп, де 1, 2, п – знаки-індекси).

Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова – це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак – це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які об'єднуються в речення.

Основні соціальні функції мовних знаків:

  • позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини;
  • пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову);
  • інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління;
  • комунікативна, тобто функція спілкування;
  • культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Розрізняють семантичне та прагматичне значення знака. Семантичне значення знака є сталим і незмінним у різних контекстах. На відміну від нього, прагматичне значення є відносним: воно залежить від знань, вірувань, бажань, намірів конкретної людини, а також від позамовного контексту (наприклад, від місця, часу, фізичних, культурних, історичних обставин промовляння якогось мовного вислову).

Розрізняють також рівні семантичного аналізу. На першому рівні семіозису інтерпретатор безпосередньо включений у знаковий процес. На другому рівні він абстрагується від своєї участі у знаковому процесі та робить спробу дослідити його структуру на іншому, вищому теоретичному рівні. Таких рівнів семіозису може бути нескінченна кількість. Кожен з них представляє різні рівні абстракції (метод наукового дослідження, заснований на тому, що при вивченні деякого явища, процесу не враховуються його неістотні сторони і ознаки) при розгляді одного й того ж знакового процесу.

 

Список використаних джерел

  1. Ділі Дж. Основи семіотики. – Львів: Арсенал, 2000.
  2. Карамишева Н .В. Логіка (теоретична і прикладна): навч. посіб. - К.: Знання, 2011. - 455 с.
ДодатокРозмір
Файл Semiotichna_Kontseptsiya_Movi.rar1.08 МБ