Повідомлення про помилку

Strict warning: Only variables should be passed by reference в eval() (рядок 3 із /var/www/clients/client232/web273/web/modules/php/php.module(80) : eval()'d code).

Музейна справа в Україні

Події та новини кафедри

Хомчин Тетяна
Тернопільський національний
економічний університет,
юридичний факультет група ДІД-21
Науковий керівник: канд.іст.наук,доц. кафедри документознавства
інформаційної діяльності та українознавства Ю.Ю.Боднарчук

Музейна справа в Україні

Музейна справа — спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, що здійснюється музеями стосовно комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Музейна справа в Україні являє собою:

  • національну музейну політику (музейне законодавство, музейне будівництво, організацію керівництва музеями);
  • музеєзнавство;
  • музейну практику.

Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота [4;54].

Історично так склалося, що виникнення музеїв пов'язано з так званою "су-спільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на ранніх етапах, то з’ясується, що його не можна пов'язувати тільки з нагромадженням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.

На певному етапі стали зберігати і предмети, пов'язані з релігійними уяв-леннями та естетичними потребами [7]. Давні цивілізації, спочатку східні, а потім і античні, мали розвинуті колекції музейного типу: давньоєгипетські "будинки життя", колекції Ура (держава шумерів), античні музейони. У середні віки особливо активну роль у зібранні та зберіганні пам'яток відіграли церкви. У монастирях, замках, храмах з'являлися і прамузейні колекції – з творів мистецтв, історичних і наукових цінностей. З епохи Відродження музейні зібрання вже розглядаються як першоджерела науки, які використовуються для освіти і задоволення естетичних потреб: кунсткамери, натуралієнкамери, мюнцкабінети, музеями.

У більш пізні часи музейні зібрання формуються з метою фіксації суспільного історичного досвіду, який передається від покоління до покоління, а музеї – як хранителі цього досвіду. Виникнення сучасних музеїв як спеціальних закладів датовано другою половиною XVII ст. Саме в цей період, коли в країнах Європи відзначався розквіт науки, мистецтва, літератури, техніки, з'явились різні колекції, що відобразили цілий ряд історичних аспектів розвитку суспільства [6]. Перші музеї виникли на основі приватних колекцій, що збиралися однією людиною або представниками різних поколінь однієї родини. Вони були відкриті для публіки і відтворювали смаки та інтереси окремих колекціонерів. Публічні музеї були не чим іншим, як приватним зібранням, яке дозволяли оглядати в певні часи і на певних умовах.

Для залучення відвідувачів у музеях іноді виставляли на показ кістки відомих злочинців. Наступний важливий крок у розвитку музеїв був зроблений у другій половині XVIII ст. У цей період відбувалося становлення ряду суспільних дисциплін одночасно з нагромадженням та систематизацією зібрань відповідних джерел. Таким чином, діяльність музею вперше почала набувати наукового характеру. Музеї стали розглядатись як сховища культурно-історичної спадщини, наукових цінностей, технічного досвіду. В Україні попередниками музеїв в княжу добу були бібліотеки і ризниці церков і монастирів, скарбниці князів, згодом у XVI-XVIII ст. – колекції гетьманів, козацьких старшин, монастирів. Музеї ж як спеціальні заклади почали з'являтися у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї [5].

Протягом ХХ ст. музейна справа в Україні розвивалась, шукала нові методи та підходи в роботі, завдяки чому стали змінюватись і самі музеї. Із сховищ приватних колекцій вони поступово перетворювалися на центри наукових досліджень, а з часом – і просвітницької роботи. Не втрачаючи при цьому своїх попередніх функцій, музеї були визнані як заклади культури та дозвілля. В той же час складається концепція музею як багатофункціонального закладу, який спроможний різними шляхами слугувати суспільству з урахуванням інтелектуального рівня його членів[2].

Історія музейної справи – це історія людства. Основним призначенням музеїв є збереження пам'яток минулого для майбутніх поколінь, а розвиток музейної справи є найбільш перспективним напрямком для досягнення цієї мети. У статті другій першого розділу Закону України "Про музеї та музейну справу", прийнятому у 1995 році, музейна справа характеризується як спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику, любов до минулого[1].

Закон України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.1995р. зі змінами та доповненнями регулює суспільні відносини в галузі музейної справи, встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, діяльності музейних закладів в Україні. Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, цього Закону та інших нормативно-правових актів [3;8].

Тому, підсумовуючи, слід зазначити, що Україна має потужний історико-культурний потенціал, який не використовується належним чином для популяризації історичних знань як всередині країні, так і на світовому рівні.

Список використаної літератури:

  1. Дубровський В.В. Охорона пам'яток культури в УСРР / В.В. Дубровський // Охорона пам'яток культури на Україні. – Х., 1927. – 122 с.
  2. Ернст Ф.Л. Справа охорони пам'ятників, мистецтва та старовини у Києві / Ф.Л. Ернст // Збірник секції мистецтв. – К., 1921. – 160 с.
  3. Закон України "Про музеї та музейну справу" // Урядовий кур'єр. – 1995. – 17 серпня. – С.8-9.
  4. Маньковська Р.В. Музеєзнавство в Україні. – К., 2000. – 140 с.
  5. Мезенцева Г.Г. Музеєзнавство. – К.: Вища школа, 1980. – 120 с.
  6. Свінціцький І.О. Про музеї і музейництво. Нариси і замітки . – Львів, 1920. – 147 с.
  7. Тригубенко В.В. Скарбниця реліквій, джерело досвіду вітчизняної освіти / В.В. Тригубенко // Педагогіка толерантності. – 2000. – №2. – С. 33-34.