Мислення. Розум. Інтелект

Мислення. Розум. Інтелект

Підготували студенти групи УЗ-41
Шовкун Д., Лісовська П., Ченадець А.

Мислення

"Я мислю, отже, я існую" Р. Декарт

Вичерпні знання про внутрішні, невідчутні властивості та ознаки предметів дійсності, безпосередньо не відображеної у відчуттях і сприйманні сутності, людина одержує за допомогою мислення – вищої, абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.

Порівняно з відчуттями і сприйманням це значно повніший образ світу, який визначає ступінь проникнення індивіда в сутність явищ дійсності, з’ясування їх неявних властивостей. У своїх розвинених формах це раціональна пізнавальна діяльність, шляхом якої людина здобуває нові, абстраговані від чуттєвих даних, знання, будує узагальнений образ світу, створює власну філософію, зрештою, здійснює акти творчості.

Матеріальною основою мислення є мова, яка є знаряддям і способом існування думки. Цим людське мислення якісно відрізняється від тваринного

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами і над собою.

Мислення породжує розумову діяльність. Об'єктом розумової діяльності завжди є найактуальніші проблеми, породжені сучасністю.

Розумові дії – це дії з предметами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них.

В розумових діях ми можемо виокремити їх головні складові елементи або процеси – розумові операції, які є також механізмами мислення. Такими є порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Аналіз і синтез - дві основні розумові операції, які виникли на основі практичних дій - з реального розкладання предметів на частини та їх сполучення. Цей тривалий історичний шлях перетворення зовнішньої операції на внутрішню в скороченому вигляді можна спостерігати, вивчаючи мислення у дітей. Коли маленька дитина спочатку знімає з пірамідки кільце за кільцем, а потім одягає їх назад, вона, сама цього не знаючи, вже здійснює аналіз і синтез.

Аналіз - уявне розчленування об'єктів свідомості, виокремлення в них частин, аспектів, елементів, ознак і властивостей

Порівняння-розумова операція, за допомогою якої пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості предметів

Людина може порівнювати наочно дані або уявлювані предмети, створюючи їх образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ тощо.

Абстрагування (від лат. abstragere - відволікати, відвертати) - тобто уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві

Так, спостерігаючи різні прозорі об'єкти: повітря, скло, воду ми виокремлюємо в них загальну ознаку - прозорість і можемо розмірковувати про прозорість взагалі. Так само за допомогою абстрагування створюються поняття про довжину, висоту, об'єм, трикутник, число, дієслово та ін.

Узагальнення - це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова

Узагальнення звичайно проявляється у висновках, визначеннях, правилах, класифікаціях. Узагальнення потребує виокремлення в предметах не просто загальних, а істотних ознак.

Конкретизація - це перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому загальному

В навчальній діяльності конкретизувати - означає навести приклад, факт, який підтверджує загальне, теоретичне положення. Конкретизація має велике значення, оскільки пов'язує наші теоретичні знання з життям і практикою, допомагає правильно зрозуміти дійсність.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об'єктивної дійсності потребує вивчення фактів, їх аналізу і синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико-синтетична робота великих півкуль головного мозку.

Мислення-це процес руху думки від невідомого до відомого, який починається там, де перед людиною постає щось нове, незрозуміле. Розумова діяльність виникає і формується як процес за умови створення проблемної ситуації.

Інсайт (від англ. insight - осяяння)

Перевірка ефективності висунутих гіпотез є завершальним процесом розв'язання розумового завдання. 

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв'язання завдань відіграють почуття (здивування, допитливості, почуття нового). Розв'язання завдання потребує від людини значних вольових зусиль.

Розум

Розум його поняття та сутність. Людство намагалося дійти до відповіді, що таке розум вже не одне тисячоліття, та чи насправді вдалося підійти до відповіді ­– і досі залишаеться питанням.

На сам перед, потрібно зазначити, що вивчення ментальних здібностей людини, як і живої істоти взагалом, – не є простою задачею. На сьогодні вчені дійшли висновку, що розум – складова інтелекту, що є посередником між інстинктами та свідомістю. Його задачею є сприйняття навколишніх явищ, прийняття швидких рішень, ознайомлення з різними станами речей, їх функціями, властивостями, призначенням, тощо. Наприклад: якщо перед розумною істотою з’явилася перешкода, то вона знайде спосіб її подолати, а ось саме величина перешкоди, яку може здолати індивид, і визначає об’ем та глибину розуму.

Необхідно помітити що одним із основних проявів розуму є його фізичний прояв, щось матеріальне, як результат дії. Саме форма виявлення у скульптурі, музиці, живопису, тощо, -- є тим, що здатне визначити розум, обмежити його здатність до уяви.

Отже, чи можно ототожнити розумну людину з начитаною, обізнаною  в багатьох галузях та науках? Навряд чи. Такі показники можуть відобразити лише гарну память індивида і, як максимум, його бажання розширити коло своїх знань. Тільки здатність до використання своїх умінь, на основі спостережень, досвіду та логічної уяви можуть з гідністю назвати свого власника “Розумна істота”

Інтелект

Інтелект (від лат. - розуміння, розуміння, осягнення) у психології визначається як загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, що впливає на успішність будь-якої діяльності і лежить в основі інших здібностей. Інтелект не зводиться до мислення, хоча саме розумові здібності складають його основу. Загалом інтелект-це система всіх пізнавальних здібностей людини: відчуття, сприйняття, пам'яті, уявлення, уяви і мислення. Поняття інтелекту як загальної розумової здібності застосовується в якості узагальнення поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.

При проведенні самих різних експериментів з вивчення загальних закономірностей процесу мислення завжди проявляються і індивідуальні відмінності. Їх насамперед пробують пояснити особливостями інтелекту. У повсякденному промови терміну "інтелект" відповідає слово "розум". Інтелект забезпечує здатність до здійснення мислення, а більш широко, здатність до пізнавальної діяльності взагалі. Інтелект має динаміку свого розвитку: у дитини з віком він проходить через якісно різні стадії, у літніх людей іноді спостерігається згасання функцій інтелекту (старече слабоумство). Інтелект можна розуміти як внутрішню психологічну структуру, яка відбирає, організовує і перетворює інформацію. Ж. Піаже та Д. Векслер додали до цього нейтрального визначенню прагматичний критерій: інтелект - це пристосування для адаптації, оскільки його наявність дозволяє розумно діяти, швидко адаптуватися до змін і навчатися.

Вимірювання інтелекту

Перші діагностичні процедури для вимірювання інтелекту були запропоновані А. Біне і X. Симоном в 1904 р У них пропонувалося оцінювати інтелект сумарно, одним показником - коефіцієнтом інтелекту (IQ - intelligence quotient). Згодом цей показник отримав назву "загальний інтелект" (Ч. Спирмен, 1927). Однак серед дослідників донині ведуться суперечки: скільки у людини "інтелектів"? Один, як думали Біне, Симон і Спірмена, чи кілька? Суть цього питання полягає в тому, що один і той же людина може опинитися генієм, наприклад, на літературному терені і абсолютним без- Дарем в математиці. Багато видатних людей страждають повною нездатністю до практичних справ: вбити в стіну цвях для них - важка проблема. Якщо вірною є гіпотеза про множинність інтелекту, то і вимірювань повинно бути декілька. Наприклад, Д. Векслер вважав за необхідне окремо вимірювати вербальний і невербальний інтелект, Р. Стенберг виділяв вербальний, творчий і практичний інтелект. Поки все-таки слід визнати, що в залежності від цілей, для яких ми вимірюємо інтелект (для загальної орієнтування або відповідального підбору персоналу), ми можемо вибирати, до якої наукової версії примкнути.

Вимірювання інтелекту

Перші діагностичні процедури для вимірювання інтелекту були запропоновані А. Біне і X. Симоном в 1904 р У них пропонувалося оцінювати інтелект сумарно, одним показником - коефіцієнтом інтелекту (IQ - intelligence quotient). Згодом цей показник отримав назву "загальний інтелект" (Ч. Спирмен, 1927). Однак серед дослідників донині ведуться суперечки: скільки у людини "інтелектів"? Один, як думали Біне, Симон і Спірмена, чи кілька? Суть цього питання полягає в тому, що один і той же людина може опинитися генієм, наприклад, на літературному терені і абсолютним без- Дарем в математиці. Багато видатних людей страждають повною нездатністю до практичних справ: вбити в стіну цвях для них - важка проблема.

Якості інтелекту

Основними якостями людського інтелекту є допитливість, глибина розуму, його гнучкість і рухливість, логічність і доказовість. Негативним якістю інтелекту є ригідність мислення - негнучке, упереджене ставлення до сутності явища, перебільшення чуттєвого враження, прихильність шаблонним оцінками. Різний зміст діяльності вимагає розвитку певних провідних інтелектуальних особливостей індивіда. Але скрізь потрібна чутливість індивіда до нового, до актуальних проблем - його креативність, відсутність у нього ксенофобії, тобто боязні нового, незвичного. Показником розвиненості інтелекту є незв'язаність суб'єкта зовнішніми обмеженнями (наприклад, його здатність побачити можливості нових застосувань звичайних предметів). 

Список використаних джерел

1. Варій М. Й. Психологія.: Навч.посіб/ М. Й. Варій. — К.: Центр учбової лі- тератури. — 2007. — 288 с.
2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций/ Ю. Б. Гиппенрейтер. — М.: ЧеРо, при участии издательства Юрайт, 2002. — 336.
3. Маклаков А. Г. Общая психология/ А. Г. Маклаков. — СПб.: Питер, 2001. — 592 с.
4. Сергєєнкова О. П. Загальна психологія. Навч. посіб. / О. П. Сергєєнкова, О. А. Столярчук, О. П.Коханова, О. В. Пасєка– К.: Центр учбової літератури, 2012. – 296 с.